Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 27)

— Ти хотіла б залишити Землю? — спитав він і затягнувся новоствореною сигаретою. — Хотіла б знайти нову планету, не зачеплену війною? Хотіла б розпочати все наново?

— Розпочати наново? Ти маєш на увазі... Можливо, згодом. Зараз не хочу навіть підходити до корабля. Це нагадує про війну.

Вони поплавали ще трохи.

— Тепер ти впевнений, що я справжня? — запитала дівчина.

— Якщо чесно — ні, — зізнався він, — але дуже хочу в це вірити.

— То послухай мене, — дівчина нахилилася до нього. — Я справжня.

Вона обійняла його.

— Я завжди була справжньою. Я завжди буду справжньою. Ти хочеш доказів? Ну, я знаю, що я справжня. І ти це знаєш. Які ще можуть бути запитання?

Він дивився на дівчину довгу мить, відчував, як її теплі руки обіймають його за шию, слухав її дихання. Він вдихав пахощі її шкіри й волосся, особливі, притаманні тільки їй.

Нарешті повільно вимовив:

— Я вірю тобі. Я тебе кохаю. Як… як твоє ім'я?

Дівчина замислилася на мить.

— Джоан.

— Дивно, — він знизав плечима, — я завжди мріяв про дівчину на ім'я Джоан. Як твоє прізвище?

Дівчина поцілувала його.

Над лагуною кружляли ластівки, яких він створив, — його ластівки; його рибки вигравали у воді, його місто, розкішне й блискуче, розкинулося аж до гір, укритих застиглою лавою.

— Ти не назвала мені свого прізвища, — нагадав нарешті.

— Прізвище для дівчини не має значення, бо вона завжди бере прізвище свого чоловіка.

— Ти ухиляєшся від відповіді!

Вона посміхнулася:

— Та невже?

Лаксіанський ключ

Річард Грегор сидів за тим самим столом у тому самому трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації». Наближався полудень, але Арнольд, його партнер, ще не з'являвся. Грегор знову розкладав свій надзвичайно складний пасьянс. Раптом з холу почувся грюкіт.

Двері «AAA Головної» прочинилися, у щілину простромилася голова Арнольда.

— Що, в тебе короткий робочий день? — поцікавився Грегор.

— Я щойно забезпечив наше майбутнє, — заявив Арнольд, потім відчинив двері навстіж і гукнув:

— Хлопці, заносьте!

Четверо спітнілих вантажників затягли квадратну чорну машину завбільшки як слоненя.

— Ось, — гордовито вказав на неї Арнольд.

Він розрахувався з робітниками, заклав руки за спину, мрійливо примружився, оглядаючи машину.

Грегор відклав карти повільним рухом стомленої від життя людини, яка бачила всього на своєму віку. Далі підвівся та обійшов навкруг машини.

— Ну-ну… І що ж воно таке?

— Мільйон баксів просто у нас в руках, — повідомив Арнольд.

— Хто б сумнівався. Але що це?

— Безвтратний Виробник, — пояснив Арнольд, задоволено посміхаючись. — Я вранці проходив повз контору міжзоряного лахмітника Джо й побачив у вітрині цю штуку. І купив її, вважай, задурно. Джо навіть не знає до ладу, що воно таке.

— Так само, як і я, — зітхнув Грегор. — А ти хоч знаєш?

Арнольд опустився навколішки, намагаючись прочитати інструкцію, вигравіювану на передній панелі машини. Не оглядаючись, кинув:

— Ти ж чув про планету Мельдж?

Грегор кивнув. Мельдж була віддаленою від торгових шляхів маленькою непоказною планетою на північній периферії галактики. Свого часу на Мельдж існувала надзвичайно розвинена цивілізація, що розквітла завдяки так званій Стародавній Мельджській Науці. Старовинні наукові досягнення мешканці планети втратили кілька століть тому, хоча іноді де-неде ще знаходилися поодинокі артефакти.

— Це витвір Стародавньої Науки? — уточнив Грегор.

— Авжеж. Це Мельджський Безвтратний Виробник. Сумніваюся, чи знайдеться більш ніж чотири чи п'ять подібних у цілому всесвіті. Відтворити їх неможливо.

— Що ж він виробляє? — запитав Грегор.

— А я звідки знаю? — знизав плечима Арнольд. — Може, знайдеш мені мельдж-англійський словник?

Сам дивуючись з власної терплячості, Грегор підійшов до книжкової полиці.

— То ти навіть не знаєш, для чого він?

— О, словник. Дякую. Чи не байдуже, що він виробляє? Це ж безкоштовно. Машина отримує енергію з повітря, з космосу, від сонця, звідки завгодно. Їй не потрібне жодне підключення, пальне чи обслуговування. Дія в неї не обмежена.

Арнольд розгорнув словник і почав шукати у ньому слова з панелі Виробника.

— Вільна енергія…

— Ці вчені були не дурні, — Арнольд уже занотовував свій переклад у кишеньковому ґаджеті. — Виробник добуває енергію з повітря, тому байдуже, що він виробляє. Ми завжди зможемо це продати, і все отримане буде чистим прибутком.

Грегор дивився на свого низенького меткого партнера, і його зажурене довгобразе обличчя здавалося ще сумнішим, ніж зазвичай.

— Арнольде, — сказав він, — хочу тобі дещо нагадати. Перш за все ти хімік. Я еколог. Ми нічого не петраємо в машинах, а в складних інопланетних механізмах і поготів.

Арнольд неуважно кивнув і повернув вимикач. Виробник стримано загурчав.

— Ба більше, — Грегор відступив на кілька кроків, — ми — дезактиватори планет, якщо ти не забув. У нас немає підстав для...

Виробник почав уривчасто кашляти.

— Ось, переклав, — вигукнув Арнольд. — Тут написано: «Мельджський Безвтратний Виробник — ще один тріумф Лабораторії Глоттена. Цей Виробник гарантовано не піддається жодним руйнівним впливам, захищений від пошкоджень, його неможливо вивести з ладу. Він не потребує жодного джерела енергії. Щоб розпо-чати роботу, натисніть кнопку 1. Щоб зупинити, використовуйте Лаксіанський Ключ. Ваш Мельджський Безвтратний Виробник постачається з вічною гарантією щодо відсутності дефектів. У разі їх виникнення просимо звертатися до Лабораторії Глоттена».

— Я погано пояснив? — не здавався Грегор. — Ми дезактиватори…

— Не будь занудою, — перебив його Арнольд. — Щойно ця машина запрацює, ми можемо піти у відставку. Так, ось кнопка 1.

Машина лиховісно задеренчала, далі цей звук змінився рівним гудінням. Кілька хвилин нічого не відбувалося.

— Мабуть, вона прогрівається, — занепокоївся Арнольд.

Нарешті з отвору внизу панелі посипався сірий порошок.

— Напевне, пилюки назбиралося, — пробурчав Грегор.

Але порошок і далі сипався на підлогу.

— Вона працює! — вигукнув Арнольд.

— Що ж це таке? — запитав Грегор.

— І гадки не маю. Доведеться зробити аналіз.