Роберт Хайнлайн – Зоряний десант (страница 7)

Я не зрозумів його. Карл запитав:

— Чому?

— Тому що уряду начхати, запишетеся ви до війська чи ні! Бо це стало модним серед багатьох людей, занадто багатьох: відслужити термін, заробити пільги і мати можливість носити стрічку на лацкані, яка свідчить, що ти ветеран — незалежно від того, бачив ти коли-небудь реальний бій чи ні. Але якщо ти хочеш служити, і я не зможу відговорити тебе від цього, то ми мусимо тебе взяти, бо це твоє конституційне право. У ньому зазначено, що кожен, чоловік чи жінка, має природжене право відбувати військову службу і набувати повноцінного громадянства — але факти такі, що на нас тиснуть, аби ми знайшли для всіх добровольців щось більше за помічника кухаря. Ви не можете всі бути справжніми військовими: нам не потрібно так багато, і більшість добровольців не є солдатами номер один у будь-якому разі. Ти хоч уявляєш, що потрібно, щоби стати солдатом?

— Ні, — зізнався я.

— Більшість людей думають, що все, що потрібно — це дві руки, дві ноги і гострий розум. Може, й так — для гарматного м’яса. Можливо, це все, що було потрібно Юлію Цезарю. Але рядовий солдат сьогодні — це фахівець настільки високої кваліфікації, що його буде оцінено як «майстер» у будь-якій іншій професії; ми не можемо дозволити собі дурнів. Тож для тих, хто наполягає на тому, щоб відслужити свій термін, — але немає того, що ми хочемо і мусимо мати, — нам довелося придумати цілий список брудних, неприємних, небезпечних робіт, які або повернуть їх додому з підібганим хвостом і недослуженим терміном… або принаймні змусять їх пам’ятати до кінця життя, що їхнє громадянство є для них цінним, тому що вони заплатили за нього високу ціну. Візьміть ту дівчину, яка була тут, — вона хоче бути пілотесою. Сподіваюсь, у неї вийде; нам завжди потрібні хороші пілоти, їх не вистачає. Можливо, і вийде. Але якщо не вийде, то вона може опинитися в Антарктиді, її гарні очі почервоніють від того, що вона ніколи не бачитиме нічого, крім штучного світла, а кісточки пальців на руках будуть мозолястими від важкої, брудної роботи.

Я хотів сказати йому, що найменше, що може отримати Карменсіта, — це посаду комп’ютерного програміста для спостереження за небом, бо вона справді була чарівницею в математиці. Але він продовжив:

— Тому мене й доправили сюди, щоб відлякнути вас, хлопці. Погляньте на це. — Він штовхнув свій стілець, щоб ми могли переконатися, що він безногий. — Припустімо, що ви не будете копати тунелі на Місяці або зображати піддослідних кроликів для нових хвороб через брак таланту; припустімо, що ми зробимо з вас бійця. Погляньте на мене — ось що ви можете отримати… Якщо ви не загинете і не змусите своїх батьків отримати телеграму з «глибоким жалем», що більш імовірно, адже в наші дні на навчаннях чи в бою багато поранених не буває. Отже, ти можеш зіграти в ящик — я рідкісний виняток, мені пощастило… Хоча, можливо, це не можна назвати везінням.

Він зробив паузу, а потім додав:

— Точому б вам, хлопці, не повернутися додому, не піти в коледж, а потім стати хіміками, страховими брокерами чи ще кимось? Строкова служба — це не дитячий табір: це або справжня військова служба, сувора і небезпечна навіть у мирний час, або найдурніша її імітація. Не канікули. Не романтична пригода. Ну?

Карл сказав:

— Я прийшов записатися до війська.

— Я теж.

— Ви розумієте, що вам не дозволено обирати собі рід військ?

Карл сказав:

— Я гадав, що ми можемо вказати наші уподобання.

— Авжеж. І це останній вибір, який ти зробиш до кінця свого терміну. Співробітник, який розподіляє, теж звертає увагу на твій вибір. Перше, що він робить, — це перевіряє, чи є на цьому тижні попит на шульгу-склодува, адже це те, що, на твою думку, зробить тебе щасливим. Неохоче визнавши, що потреба у твоєму виборі є — ймовірно, десь на дні Тихого океану, — він перевіряє тебе на вроджені здібності та підготовку. Приблизно один раз на двадцять він змушений визнати, що все збігається, і ти отримуєш посаду, якщо якийсь злий жартівник не накаже зробити щось зовсім протилежне. Але решту дев’ятнадцять разів він відмовляє тобі і вирішує, що ти саме той, хто їм потрібен для випробування спорядження для виживання на Титані. — Він додав: — На Титані холодно. І, хоч як це не дивно, часто експериментальне обладнання не працює. Треба проводити справжні польові випробування, бо лабораторії ніколи не дають всіх відповідей.

— Я можу претендувати на електроніку, — сказав Карл, — якщо там є вакансії.

— І що? А як щодо тебе, друже?

Я завагався і раптом зрозумів, що, коли не спробую, то все життя сумніватимуся, чи ладен бути кимось іншим, окрім начальницького сина.

— Треба ризикнути.

— Ну, що ж, я щиро намагався вам відмовити. Свідоцтва про народження із собою? І покажіть ваші посвідчення особи.

За десять хвилин ми, ще не приведені до присяги, були на горішньому поверсі, де нас колупали, тикали і робили флюорографію. Я вирішив, що ідея медогляду полягає в тому, що якщо ти не хворий, то вони роблять все можливе, щоб ти захворів. Якщо спроба не вдасться, то ти проскочив.

Я запитав одного з лікарів, який відсоток жертв провалили медогляд. Він аж отетерів:

— Та ні, ми ніколи нікого не провалюємо навмисне. Закон нам не дозволяє.

— Перепрошую, докторе, тоді в чому сенс цього параду гусячої шкіри?

— А в тому, — відповів він, розмахуючись і б’ючи мене молотком по коліну (я хвицнув його, але не сильно), — щоб з’ясувати, які обов’язки ви фізично здатні виконувати. Але якщо ти приїдеш сюди в інвалідному візку, сліпий на обидва ока і будеш настільки дурним, що наполягатимеш на зарахуванні, вони знайдуть щось настільки ж дурне, щоб визнати тебе придатним для служби. Можливо, на дотик рахувати шерстинки на гусеницях. Єдиний спосіб, у який ви можете зазнати невдачі, — це коли психіатри вирішать, що ви не здатні виконати присягу.

— Ясно. Докторе, а ви вже були лікарем, коли пішли служити? Чи вони вирішили, що ви маєте стати лікарем, і відправили вас до вишу?

— Я? — ошелешено перепитав він. — Юначе, невже я здаюся таким бовдуром? Я цивільний працівник.

— Ой, вибачте, сер.

— Я й не ображаюсь. Але військова служба — це для мурах. Повірте мені. Я бачу, як вони йдуть, бачу, як повертаються — якщо повертаються. Я бачу, що вона з ними зробила. І заради чого? Заради суто номінального політичного привілею, за який не платять жодного сентаво, і який більшість з них однаково не здатні розумно використати. От якби медикам дозволили керувати справами! Але не зважайте на мої слова, бо подумають, що я підштовхую до зради, зловживаючи свободою слова. Але, юначе, якщо ти достатньо кмітливий, щоб порахувати до десяти, ти тікай, поки не пізно. Ось, віднеси ці папери назад сержанту-вербувальнику — і пам’ятай, що я тобі сказав.

Я повернувся до ротонди. Карл уже був там. Сержант переглянув мої документи і похмуро сказав:

— Очевидно, ви обидва майже нестерпно здорові — за винятком дірок у голові. Зачекайте хвилинку, поки я покличу свідків. — Він натиснув кнопку, і вийшли дві жінки-клерки, одна — стара шкапа, друга — симпатична.

Він вказав на наші бланки медогляду, свідоцтва про народження та посвідчення особи і офіційно промовив: «Я запрошую і зобов’язую вас, кожну окремо і всіх разом, оглянути ці предмети, визначити, що вони собою являють, і встановити, як стосується, якщо це так є, кожен документ до цих двох чоловіків, що стоять тут у вашій присутності».

Вони поставилися до цього як до нудної рутини — я впевнений, так і було; а втім, вони ретельно перевірили кожен документ, зняли наші відбитки пальців — уже вкотре! — і симпатична жінка вставила в око лупу ювеліра й порівняла відбитки від народження до сьогоднішнього дня. Те саме вона зробила з підписами. Я почав сумніватися, що я — це справді я.

Сержант флоту додав:

— Чи знайшли ви ці предмети достатніми для прийняття присяги? Якщо так, то які?

— Ми виявили, — сказала старша жінка, — що до кожного протоколу фізичного огляду додається належним чином завірений висновок уповноваженої ради делегованих психіатрів про те, що кожен з них є психічно дієздатним для складання присяги і що жоден з них не перебуває під впливом алкоголю, наркотиків та інших одурманливих засобів або під гіпнозом.

— Дуже добре. — Він повернувся до нас: — Повторюйте за мною: «Я, будучи повнолітнім, із власної волі…

— Я, — повторили ми, — будучи повнолітнім, з власної волі, без примусу чи спонукання будь-якого роду, після того, як мені було належним чином роз’яснено про значення і наслідки цієї присяги, вступаю до Федеральної Служби Терранської Федерації на термін не менше двох років і настільки довше, скільки може знадобитися для потреб Служби…

(В цій частині я ковтнув клубок у горлі. Я завжди думав, що «термін» — це два роки, хоча мав бути насторожі, бо люди розповідали, що це далеко не так. Фактично, ми підписувалися на все життя).

«Присягаюся підтримувати і захищати Конституцію Федерації від усіх її ворогів на Террі та за її межами, плекати й захищати конституційні свободи і привілеї всіх громадян і законних жителів Федерації, її асоційованих держав і територій, виконувати на Террі та за її межами обов’язки будь-якого законного характеру, які можуть бути покладені на мене законними прямими або делегованими повноваженнями»…