Роберт Хайнлайн – Зоряний десант (страница 21)

Існує десяток різних способів масованого безособового знищення за допомогою всіляких кораблів та ракет, які спричиняють катастрофи настільки масштабні, настільки всеохопні, що війна швидко закінчується, бо країна чи планета, проти якої ця війна ведеться, просто припиняє своє існування. Ми ж, мобільні піхотинці, можемо бути розбірливими і застосовувати якраз необхідний обсяг воєнного тиску в конкретному місці та в конкретний час. Нам ніколи не наказували прибути в певний район і вбити чи захопити в полон всіх ліворуких чи рудоголових, але якби ми отримали такий наказ, то будьте певні, ми б його виконали.

Ми — ті хлопці, які в призначений час висуваються до конкретного місця, займають визначену територію, викурюють ворога з його бліндажів та схованок і швидко змушують його капітулювати або ж померти. Ми — та несамовита піхота, та ударна сила, яка йде туди, де зачаївся ворог, і воює з ним персонально. Ми займалися цим, міняючи зброю на більш досконалу, але не міняючи роду свого заняття, впродовж щонайменше п’яти тисяч років відтоді, як піші воїни Саргона Аккадського змусили шумерів волати: «Рятуйте!».

Можливо, колись сильні світу цього зможуть обійтися без нас. Може, якийсь нерозбірливий схиблений геній, якийсь яйцеголовий розумник із кібернетичним складом розуму винайде якусь зброю, котра зможе викурити супостата зі схованки і змусить його капітулювати або ж померти, зберігши при цьому життя групі своїх людей, який ворог тримав там у полоні. Хтозна. Я — не геній, я просто мобільний піхотинець. А допоки розумники не збудують таку машину, цю роботу виконуватимуть мої побратими — з моєю невеличкою допомогою, звісно.

Може, колись усе владнається і війни припиняться, хтозна. Можливо, нам не доведеться співати «Більше не будемо вчитися вбивати». Може. Можливо, одного дня леопард скине свої плями й заприятелює зі, скажімо, коровою. Але повторюю: хтозна. Я не професор із космічної політології, я простий мобільний піхотинець. Я рушаю туди, куди мене посилає мій уряд. А в інтервалах між виконанням завдань я намагатимуся добряче виспатися.

Але поки нам на заміну не знайшли машину, розумники вигадали корисні допоміжні пристрої — наприклад, скафандр.

Нема потреби описувати, який вигляд він має, бо ви часто бачили його зображення. В ньому ви схожі на сталеву горилу, озброєну велетенськими, як і личить горилі, збройними знаряддями. (Можливо, саме через це сержант часто гукає до нас: «Гей, ви, мавпи!», хоча таке звертання, схоже, йде іще з часів Цезаря).

Але наші скафандри значно сильніші за горилу. Якщо мобільний піхотинець обміняється ударами з горилою, то остання впаде, розтрощена, як мертва, тоді як на піхотинці та самому скафандрі ані подряпинки не залишиться.

Про «м’язи», себто псевдомускулатуру, розповідали багато, але головне навіть не в ній. Справжнім досягненням цієї конструкції є те, що вам не треба керувати скафандром: ви просто носите його, як одіж або шкіру. Вам слід навчатися, щоб керувати тим чи іншим кораблем; це забирає багато часу, вироблення й засвоєння цілого комплексу реакцій, нового і раніш непритаманного вам способу мислення. Навіть їзда на велосипеді потребує засвоєння певних навичок, зовсім не схожих на навички ходіння, а на засвоєння навичок керування космічним кораблем іде ціла вічність. Мого життя точно не вистачить. Це для акробатів, які за сумісництвом добре знаються на математиці.

Тоді як скафандр ви просто носите. І все.

Важить він десь дві тисячі фунтів разом із повним комплектом, але щойно ви увібралися в нього, ви відразу ж можете в ньому ходити, бігати, лежати, брати яйце, не роздавлюючи його (для цього знадобиться трохи потренуватися), танцювати джигу (себто, якщо ви вмієте танцювати джигу без скафандра); ви зможете також перестрибнути прямісінько через сусідський будинок і приземлитися м’яко, наче на перині.

Секрет полягає тут в негативному зворотному зв’язку та підсиленні.

Не питайте мене про електросхему скафандра, бо я в ній не тямлю. Втім, наскільки мені відомо, більшість дуже здібних концертних скрипалів не зможуть змайструвати скрипку. Я можу здійснити ремонт скафандра в польових умовах і перевести триста сорок сім його функцій зі сонного режиму в робочий — оце і все, що вимагається від простого не надто тямущого мобільного піхотинця. Але якщо мій скафандр захворіє по-справжньому, то мені доведеться покликати доктора — доктора електромеханічних наук, кадрового офіцера, зазвичай у званні лейтенанта

(що у нас відповідає званню капітана. Він входить до складу ремонтної роти, яка обслуговує десантний корабель, і його неохоче відряджають до табору Каррі — що для людини з Космічного флоту є покаранням, гіршим за смертний вирок.

Але якщо ви цікавитеся мікросхемами, стереосистемами та механікою скафандра, то ви зможете знайти майже все це, за винятком засекреченої інформації, в будь-якій великій публічній бібліотеці. А щодо незначної секретної частини ви можете звернутися до надійного ворожого агента, я кажу надійного, бо шпигуни — знані хитруни: «ненадійний» шпигун може впарити вам інформацію, яку ви запросто зможете знайти в публічному доступі.

Але ось як скафандр працює, якщо не малювати діаграми. Його інтер’єр — це маса датчиків тиску, яких буквально сотні. Ви тиснете щось рукою, скафандр сприймає цей тиск, посилює його і тисне разом із вами, знімаючи тиск із рецепторів, які дають наказ тиснути. Дещо заплутано, але негативний зворотний зв’язок спершу завжди здається заплутаним, навіть якщо ваше тіло здійснювало його завжди відтоді, коли ви припинили безпорадно вимахувати руками й ногами в стані немовляти й навчилися ходити. Малюки продовжують опановувати його, саме тому вони й досі незграбні. Підлітки та дорослі здійснюють такий зв’язок автоматично, вже не пам’ятаючи, як вони вчилися його; звісно, про тих, хто страждає на хворобу Паркінсона, не йдеться.

Отже, скафандр забезпечує зворотний зв’язок, який змушує його дуже точно узгоджуватися з будь-яким вашим рухом, але значно посилюючи цей рух.

Контрольована сила… Причому вам не треба думати про те, щоб її контролювати. Ви стрибаєте — і разом із вами стрибає цей важкий скафандр, але стрибає вище, ніж ви стрибаєте у вашій власній шкірі. Стрибніть щосили — і цієї миті вмикаються реактивні двигуни скафандра, підсилюючи рух його «м’язів», причому вісь прискорення проходить через центр вашої маси. Таким чином можна перестрибнути через сусідній будинок. Приземляєтеся ви так само швидко, як і злітаєте догори, а тим часом скафандр визначає вашу близькість до поверхні і вчасно вимикає двигуни, пом’якшуючи ваше приземлення, про яке вам думати не доводиться.

Саме в цьому й полягає чудесність скафандру: вам не доводиться думати про нього. Вам не треба керувати ним, як автомобілем чи літаком, моніторити його, оперувати ним; ви просто носите його, а він отримує команди безпосередньо від ваших м’язів і робить замість вас те, що намагаються зробити ваші м’язи. Це дає вам можливість не відволікатися й повністю зосереджуватися на використанні зброї та на тому, що відбувається довкола. Що є пріоритетно важливим для піхотинця, який бажає померти у власному ліжку, а не на полі бою. Якщо ви обтяжите піхотинця купою всілякого приладдя, за яким йому доведеться постійно слідкувати, то хтось, озброєний значно простіше, скажімо, кам’яною сокирою, підкрадеться з-позаду й гепне йому тією сокирою по голові, поки горопаха намагатиметься прочитати показання на табло.

«Очі» та «вуха» скафандра також влаштовано так, щоб не відволікати вашої уваги. Скажімо, в польовому скафандрі є три канали аудіозв’язку. Частотний контроль задля здійснення тактичного шифрування трансльованої інформації є надзвичайно складним і має щонайменше дві частоти для кожного каналу, кожну з яких призначено для будь-якого сигналу взагалі, і кожна з яких коливається під контролем цезієвого годинника, налаштованого з точністю до мікросекунди з протилежним кінцем каналу зв’язку. Але все це — не ваша проблема. Якщо вам потрібен канал А для зв’язку з командиром чоти, ви кусаєте перемикач один раз, якщо вам потрібен канал б, ви кусаєте двічі — і так далі. Мікрофон кріпиться до вашого горла, навушники міцно встромлені у вуха, вам залишається тільки говорити. Окрім того, зовнішні мікрофони з кожного боку вашого шолому забезпечують вам об’ємний звук з вашого безпосереднього довкілля так, наче вашу голову нічим не покрито; ви можете також простим поворотом голови приглушити всякий сусідній шум, але при цьому добре чути вашого командира.

Оскільки ваша голова — це єдина частина тіла, яка не задіяна в рецепторах тиску, що контролюють м’язи скафандра, ви використовуєте голову — м’язи щелепи, підборіддя, шию, — щоби вмикати необхідні функції самотужки і таким чином залишати руки вільними для бою. Підборідна пластина керує всіма візуальними сигналами так само, як щелепний перемикач керує звуковими сигналами. Прилади розташовано над головою та потилицею, але всі зображення виводяться на дзеркало перед вашим чолом. Усе це обладнання робить вас схожим на гідроцефальну горилу, але, якщо пощастить, ворог не проживе достатньо довго, щоб образитися на вашу зовнішність, і це дуже зручно: ви можете перемикати дисплеї декількох типів радарів швидше, ніж ви перемикаєте канали, щоб уникнути реклами — зловити дальність і пеленг, визначити місцезнаходження свого боса, перевірити своїх бійців на флангах, будь-що інше.