Роберт Хайнлайн – Зоряний десант (страница 16)

Зім подзвонив по телефону, а Франкель запитав Гендріка:

— Яких свідків ви бажаєте викликати на свій захист?

— Га? Та мені не потрібні свідки, він сам знає, що зробив! Просто дайте мені папірець, і я піду звідси.

— Всьому свій час.

Цей час настав дуже швидко, як на мене. Не минуло й п’яти хвилин, як прискочив капрал Джонс у командирському скафандрі, несучи на руках капрала Махмуда. Він опустив Махмуда й відскочив убік, коли увійшов лейтенант Спіксма. Лейтенант сказав:

— Доброго дня, капітане. Обвинувачений і свідки тут?

— Усе готово. Починай, Джейку.

— Диктофон увімкнено?

— Ввімкнено.

— Дуже добре. Гендріку, крок вперед. — Гендрік спантеличено виконав команду; його нерви, схоже, почали здавати. Лейтенант Спіксма бадьоро мовив:

— Польовий військовий трибунал, скликаний за наказом майора Ф. К. Маллоя, командира Третього навчального полку в таборі Артур Каррі, згідно із загальним наказом номер чотири, виданим Головнокомандувачем з підготовки та дисципліни, відповідно до законів і правил Збройних Сил Терранської Федерації. Слідчий офіцер: Капітан Ієн Франкель, мобільна піхота, прикомандирований до Другого батальйону третього полку і його командувач. Суд: лейтенант Жак Спіксма, мобільна піхота, прикомандирований до Першого батальйону Третього полку і командуючий ним. Обвинувачений: Гендрік Теодор К., рядовий-рекрут РР7960924. Стаття 9080. Обвинувачення: Завдання удару своєму старшому за званням офіцеру, в той час як Терранська Федерація перебуває у ситуації надзвичайного стану.

Мене вразило те, як швидко це сталося. Мене несподівано призначили «членом суду» і наказали «видалити» свідків і підготувати їх. Я не знав, як я можу «видалити» сержанта Зіма, якщо йому не хочеться, але він одним поглядом зібрав докупи Махмуда й двох салаг, і вони всі вийшли на вулицю, щоб нічого не чути. Зім відокремився від інших і просто чекав; Махмуд сів на землю і видобув сигарету, яку йому довелося загасити, адже його викликали першим.

Менш ніж за двадцять хвилин усі троє дали свідчення, розповідаючи майже ту саму історію, що й Гендрік. Зіма не викликали взагалі.

Лейтенант Спіксма сказав Гендріку:

— Ви бажаєте провести перехресний допит свідків? Суд допоможе вам, якщо ви цього бажаєте.

— Ні.

— Станьте струнко і кажіть «сер», коли звертаєтесь до суду.

— Ні, сер. — Він додав: — Мені потрібен адвокат.

— Закон не дозволяє адвоката у військових трибуналах. Ви бажаєте свідчити на свій захист? Ви не зобов’язані цього робити, і, з огляду на наявні докази, Суд не прийме до уваги вашу відмову від дачі свідчень. Але вас попереджають, що будь-які свідчення, які ви дасте, можуть бути використані проти вас, і що ви будете піддані перехресному допиту.

Гендрік знизав плечима.

— Мені нема чого сказати. Яка мені з цього користь?

— Суд повторює: чи будете ви свідчити на свій захист?

— Ні, сер.

— Суд змушений поставити вам одне технічне запитання. Чи була стаття, за якою вас звинувачують, оприлюднена до моменту вчинення злочину, в якому вас звинувачують? Ви можете відповісти «так», «ні» або промовчати, але ви несете відповідальність за свою відповідь згідно зі статтею 9167, яка стосується неправдивих свідчень.

Обвинувачений промовчав.

— Дуже добре. Суд зачитає вам вголос статтю обвинувачення і знову поставить вам це запитання. Стаття 9080: «Будь-яка особа у складі збройних сил, яка завдає удару або нападу, або намагається завдати удару або нападу».

— О, гадаю, що так. Нам зачитували багато таких речей щонеділі вранці — цілий довгий список того, чого не можна робити.

— Вам зачитували цю статтю?

— Так, сер, зачитували.

— Дуже добре. Відмовившись віддачі свідчень, чи можете ви зробити якусь заяву, щоб пом’якшити або відхилити обвинувачення?

— Сер?

— Ви хочете розповісти суду що-небудь про це? будь-які обставини, які, на вашу думку, можуть вплинути на вже надані свідчення? Або щось, що може пом’якшити передбачуване правопорушення? Щось на кшталт «я хворів, або прийняв наркотик чи якийсь медпрепарат»? Ви не перебуваєте під присягою; ви можете говорити все, що вважаєте за потрібне, що, на вашу думку, зможе вам допомогти. Суд намагається з’ясувати ось що: чи здається вам щось у цій справі несправедливим? Якщо так, то чому?

— Ха! Звісно, що так! Тут все несправедливо! Він вдарив мене першим! Ви чули свідків? Він ударив мене першим!

— Щось іще?

— Га? Ні, сер. Хіба цього недостатньо?

— Суд завершено. Рекрут-рядовий Теодор К. Гендрік, крок вперед! — Лейтенант Спіксма весь цей час стояв струнко; тепер підвівся капітан Франкель. У приміщенні раптом повіяло холодом.

— Рядовий Гендріку, ви визнані винним за всіма пунктами звинувачення.

Мій шлунок зробив сальто-мортале. Вони збиралися зробити це з ним… Вони збиралися зробити з Теда Гендріка «Денні Дівера». А я тільки сьогодні вранці снідав поруч із ним.

— Суд засуджує вас, — продовжував він, поки мене нудило, — до десяти ударів батогом і звільнення за погану поведінку.

Гендрік проковтнув слину:

— Я хочу піти у відставку!

— Суд не дозволить вам піти у відставку. Суд хоче додати, що ваше покарання є м’яким лише тому, що цей суд не має юрисдикції призначати більш суворе покарання. Орган, який взяв вас під варту, призначив виїзний військовий трибунал — ось чому він так вирішив, цей Суд не буде розмірковувати. Але якби вас передали до загального військового трибуналу, то, безсумнівно, докази, представлені цьому Суду, змусили б загальний суд засудити вас до смерті через повішення. Вам дуже пощастило, і влада, яка взяла вас під варту, була дуже милосердною.

Лейтенант Спіксма зробив паузу, а потім продовжив:

— Вирок буде виконано найближчої години після того, як орган, що скликає суд, розгляне і затвердить протокол, якщо він його затвердить. Суд оголошується закритим. Виведіть і надіньте на нього кайданки.

Останнє було адресовано мені, але насправді не довелося робити нічого, окрім як зателефонувати до намету охорони та отримати розписку про те, що його забрали.

Після обіду капітан Франкель зняв мене з чергування і скерував до лікаря, який відправив мене назад на службу. Я повернувся до своєї роти якраз вчасно, щоб одягнутися і вийти на шикування — й отримати від Зіма прочухана за «плями на уніформі». У нього була більша пляма над одним оком, але я про це не сказав.

Хтось поставив великий стовп на плацу якраз позаду того місця, де стояв ад’ютант. Коли прийшов час оприлюднювати накази, замість «рутинного розпорядку дня» чи інших дрібниць начальство оприлюднило вирок Гендріку, винесений військово-польовим судом.

Потім його вивели між двома озброєними охоронцями, з кайданками на руках.

Я ніколи не бачив шмагання батогом. Удома, звісно, вони роблять це публічно, але це відбувається позаду Федерального центру — батько дав мені суворий наказ триматися подалі від того місця. Одного разу я спробував не послухатися його, але покарання відклали, і я більше ніколи не намагався побачити це.

Навіть один раз — забагато.

Охоронці підняли його руки і зачепили кайданки за великий гак високо на стовпі. Потім вони зняли з нього сорочку, і виявилося, що її було застібнуто так, що її можна було зняти, а нижньої сорочки у нього не було. Ад’ютант різко кинув: «Виконати вирок суду».

Капрал-інструктор з іншого батальйону вийшов вперед із батогом. Сержант, начальник охорони, почав рахувати.

Він рахував повільно, п’ять секунд між кожним ударом, а здавалося, що значно довше. Тед не видавав ні звуку до третьої секунди, а потім схлипнув.

Наступне, що пам’ятаю, це те, що я дивився на капрала Бронського. Він давав мені ляпаси і пильно в мене вдивлявся. Потім зупинився і запитав:

— Усе гаразд? А тепер повертайся в стрій. Мерщій, зараз буде огляд.

Ми так і зробили і розійшлися по своїх ротах. На вечерю я майже нічого не їв, і багато хто з курсантів також.

Ніхто не сказав мені ні слова про те, що я зомлів. Пізніше я дізнався, що був не один такий — кілька десятків із нас знепритомніли.

РОЗДІЛ 6

Те, що ми отримуємо надто дешево, ми цінуємо надто легковажно. Тому недивно, що така чудова річ, як СВОБОДА, цінується надзвичайно високо.

Саме тієї ночі, коли вигнали Гендріка, мій психічний стан у таборі Каррі впав найнижче. Я не міг заснути: треба було пройти через табір підготовки рекрутів, щоби зрозуміти, що цей самий рекрут має пережити, щоб дійти до такого жалюгідного стану. Вдень я не мав якихось реальних навчань, тому фізично не втомився, плече боліло, хоча мене вже позначили як «придатного для служби», на мою свідомість тиснув лист, отриманий від матері, а щоразу, коли я заплющував очі, мені чулося оте «лясь!» і ввижалося, як Тед Гендрік знесилено хилиться до стовпа для покарань.

Мені було байдуже, що я втратив свої шеврони. Це більше не мало жодного значення, бо я вже був готовий написати заяву на звільнення і рішуче налаштувався це зробити. Якби не глупа ніч та відсутність ручки та паперу, я зробив би це невідкладно.

Тед припустився жахливої помилки, яка тривала якихось пів секунди. І то була справді лише помилка, бо хоча він і ненавидів службу (а хто її любив?), він чесно намагався відішачити повний термін, щоб заробити пільги; Тед збирався податися в політику, багато говорив про те, що коли отримає громадянство, то докладеться до «істотних змін, ось побачиш». А тепер державна служба йому не світила; він лише на мить втратив самовладання — і поставив на собі хрест.