Роберт Хайнлайн – Зоряний десант (страница 11)
— Арігато, — відповів Судзумі і всміхнувся, відповідаючи.
Вони знову торкнулися один одного майже без паузи, і я подумав, що сержант знову полетить. Але він не полетів, а просто хитнувся, руки й ноги сплуталися, а коли рух сповільнився, я побачив, що Зім засовує ліву ногу Судзумі в його праве вухо, куди вона явно не поміщалася.
Судзумі вдарив вільною рукою по землі; Зім одразу ж підняв його. Вони знову вклонилися один одному.
— Ще одна спроба, сер?
— Вибач. Маємо багато роботи. Іншим разом, добре? Заради розваги, і честі. Мабуть, я мусив сказати тобі, що це твій шановний батько навчив мене.
— Я вже здогадався, сер. Отже, іншим разом.
Зім сильно ляснув його по плечу.
— Повертайся в стрій, солдате. Рота-а-а!
Потім протягом двадцяти хвилин ми займалися гімнастикою, від якої мені стало спекотно так само сильно, як я до того цокотів зубами від холоду. Зім вів її сам, роблячи все разом з нами і вигукуючи рахунок. Я бачив, що сержанту це давалося легко; він не засапався наприкінці заняття.
Після того ранку Зім більше ніколи не керував вправами (опісля ми бачили його тільки перед сніданком; звання має свої привілеї), але того ранку він керував, і коли все закінчилося, й ми всі втомилися, сержант повів нас риссю до їдальні, вигукуючи нам всю дорогу: «Швидше! Вперед! Не тягніть дупи!».
У таборі Артура Каррі ми завжди і всюди бігали риссю. Я так і не дізнався, хто такий Каррі, але він, мабуть, був слідопитом.
Брекінрідж був уже в їдальні, з гіпсом на зап’ясті, але великий палець і мізинець були на місці. Я чув, як він сказав: «Ні, це лише невеличкий перелом — зі мною таке вже колись траплялося. Але зачекайте, я ще покажу йому, де раки зимують».
Щодо цього я мав сумніви. Судзумі — можливо, але він для цього замалий і недосвідчений. Він просто не знав, де його переграли. Я зненавидів Зіма з першої ж миті, як побачив його. Але у нього був стиль.
Сніданок був нормальним — усі страви були нормальними; не було дурниць, притаманних деяким школам-інтернатам, коли в їдальні роблять все, щоб зіпсувати тобі життя. Якщо ти хотів нахилитися і загрібати їжу обома руками, ніхто тобі не заважав — і це було добре, оскільки їжа була практично єдиним часовим проміжком, коли на тебе ніхто не наїжджав.
Меню на сніданок було не схоже на те, до чого я звик удома, а цивільні, які нас обслуговували, роздавали їжу так, що мама зблідла б і пішла до своєї кімнати — але їжа була свіжа, гаряча і добре приготована, хоча й вельми проста. Я їв приблизно в чотири рази більше, ніж зазвичай, і запивав це один за одним кухлями кави з вершками і великою кількістю цукру — я з’їв би навіть акулу, не зупиняючись, щоби зняти з неї шкіру.
Дженкінс з’явився з капралом Бронскі за спиною, коли я взявся за другу страву. Вони на мить зупинилися біля столу, за яким Зім їв на самоті, потім Дженкінс опустився на вільний стілець біля мого. Він здавався дуже виснаженим — блідим, втомленим, і уривчасто дихав. Я сказав:
— Давай я наллю тобі кави.
Він похитав головою.
— Тобі краще поїсти, — наполіг я. — З’їж яєшню. Вона легко засвоїться.
— Я не можу їсти. О, цей гидкий сучий син. — Він почав лаяти Зіма тихим, майже невиразним монотонним' голосом. — Я попросив його лише дозволити мені піти прилягти і пропустити сніданок. Бронський не дозволив. Сказав, що я мушу побачити командира роти. Я пішов і сказав йому, що захворів. Він тільки помацав мене за щоку, порахував пульс і сказав, що медогляд призначено на дев’яту годину. Не дозволив мені повернутися до намету. О, цей огидний пацюк! Я зловлю його темної ночі, неодмінно зловлю.
Я однаково наклав йому яєчню і налив кави. Нарешті він почав їсти. Сержант Зім підвівся, щоб піти, коли більшість із нас ще їли, і зупинився біля нашого столу.
— Дженкінсе.
— Га? Так, сер.
— О дев’ятій нуль-нуль з’явитися на лікарняний огляд і відвідати лікаря.
Щелепні м’язи Дженкінса сіпнулися. Він повільно відповів:
— Мені не потрібні пігулки, сер, я й так впораюсь.
— Дев’ята нуль-нуль. Це наказ. — І він пішов.
Дженкінс знову почав монотонно гундіти. Нарешті він сповільнився, відкусив яєчню і сказав трохи голосніше:
— Я не можу не запитувати себе: яка мати породила
Це було риторичне запитання, але на нього відповіли. На чолі нашого столу, за кілька стільців від нас, сидів один з інструкторів-капралів. Він вже поїв і тепер одночасно курив і колупався в зубах; очевидно, підслухав.
— Дженкінсе…
— Сер?
— Хіба ти не знаєш правди про сержантів?
— Ну… намагаюсь дізнатися.
— У них немає матерів. Запитайте будь-якого навченого рядового. — Він пустив дим у наш бік. — Вони розмножуються шляхом ділення. Як і всі бактерії.
РОЗДІЛ 4
І сказав Господь до Гедеона: Численний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, щоб не запишався надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене. А тепер поклич до ушей люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай вернеться й відійде від гори Ґілеад. І вернулося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч позосталось. І сказав Господь до Гедеона: Ще численний цей народ. Зведи їх до води, і Я там переберу його тобі. І буде, як Я скажу тобі: Цей піде з тобою, той піде з тобою, а кожен, що скажу тобі: Цей не піде з тобою, той не піде. І привів він народ до води. І сказав Господь до Гедеона: Кожен, хто буде хлептати воду язиком своїм, як хлепче пес, поставиш його окремо. А кожен, хто припаде на коліна свої, щоб пити, поставиш його окремо. І було число тих, що хлептали, носячи рукою своєю до уст своїх, три сотні чоловіка, а вся решта народу припали на коліна свої, щоб пити воду. І сказав Господь до Гедеона: Трьома сотнями мужів, що хлептали, спасу тебе, і дам мідіянітян у твою руку, а ввесь народ піде кожен на своє місце.
Через два тижні після того, як ми там опинилися, у нас забрали ліжка. Себто нам надали сумнівне задоволення самотужки скласти їх, пронести чотири милі й укласти в коморі. Тоді це вже не мало особливого значення, бо земля вже здавалася значно теплішою і досить м’якою, особливо коли лунала тривога, і ми мусили хутко вискакувати з тентів і вдавати із себе солдатів. Що траплялося тричі на тиждень. Зате я навчився засинати після кожної з цих імітаційних вправ майже миттєво; призвичаївся спати будь-де і будь-коли — сидячи, стоячи і навіть маршируючи в шерензі. Ба більше: я міг спати навіть під час вечірнього шикування, стоячи «струнко» й насолоджуючись маршовою музикою уві сні — але миттєво прокидатися за командою «Пройти огляд!».
У таборі Каррі я зробив одне надзвичайно важливе відкриття. Щастя полягає у тому, щоб добряче виспатися. Лише у цьому й більше ні в чому. Всі багаті, але нещасливі люди зазвичай вживають снодійні пігулки; мобільним-бо піхотинцям вони не потрібні. Дайте воякові ліжко та достатньо часу, щоб у ньому виспатися, — і він буде щасливий, мов той хробачок у яблуку.
Теоретично вам належало вісім повних годин для сну щоночі і близько півтори години дозвілля після вечірнього перекусу. Але насправді ваш нічний час на сон переривався тривогами, нічним чергуванням, марш-кидками, Божими діяннями та примхами начальства, а ваші вечірні півтори години псувалися якщо не відбуванням покарань за різні дрібні прогрішення, то витрачалися на чищення черевиків, прання білизни та підстригання навзаєм (багато з нас стали досить вправними цирульниками, хоча стрижка наголо «під більярдну кулю» вважалася цілком прийнятною, і її міг робити кожен). І це іще не кажучи про тисячі інших занять, пов’язаних з обладнанням, особистими потребами та вимогами сержантів. Наприклад, ми навчилися відповідати на ранкову перекличку вигуком «Умився!», що означало щонайменше одну водну процедуру з часу останньої перевірки. Про це можна було безкарно збрехати (я робив це кілька разів), але того, хто був застуканий на гарячому перед лицем неспростовних доказів обману, шкребли жорсткими щітками з милом для підлоги його ж побратими з групи під чуйним керівництвом капрала-інструктора.
Але якщо у вас не було якихось нагальних справ після вечері, то можна було написати листа, побайдикувати, попліткувати, обговорити тисячі розумових і моральних вад ваших сержантів, і, що найприємніше, поговорити про осіб жіночої статі (у нас виробилося переконання, що таких істот не існує взагалі, що вони — лишень міфологія, створена розпаленою уявою). Один хлопець з нашої роти заявив, що бачив якусь дівчину при полковому штабі, але всі негайно й одностайно засудили його як хвалька й брехуна. А іще можна було в карти пограти. На гіркому власному досвіді я навчився не тягнути карту в покері до інсайд стріта, і відтоді ніколи цього не робив. Власне, відтоді у карти я ніколи не грав.
Отже, якщо вам вдасться отримати хвилин зо двадцять вашого власного часу, то ви зможете поспати. Та й то це вважалося чимось майже недосяжним, і з кожним тижнем ми були в дедалі більшому мінусі щодо часу на сон.
Може скластися враження, що умови в тренувальному таборі були жорсткішими, аніж треба. Але це не так.
Умови в ньому
Кожен новобранець був твердо переконаний, що це була підла брутальність, добре розрахований садизм, злобна втіха з боку безмозких ідіотів, які змушували інших людей страждати.