Роберт Хайнлайн – Двері у Літо (страница 18)
— Налити вам кави? — Під’їхавши, санітар пересунув вбудований столик, розкладаючи його наді мною, і почав розставляти сніданок.
— Так, будь ласка.
Насправді я не хотів кави, бо вона вистигне, доки я з усім цим розберуся, але мені кортіло побачити, як саме він її наллє.
Річ у тім, що я геть отетерів… Це був «Універсальний Уїнстон»!
Не та незугарна, похапцем зібрана пілотна модель, яку в мене вкрали Майлз та Бель, — звісно, ні. Цей автоматон нагадував першого «Уїнстона», як автівка-болід нагадує перший самохідний віз із паровим двигуном. Але будь-який інженер впізнає власне творіння. Я спроектував базову модель, а цей санітар — безумовно, результат її еволюції. Пра-пра-правнук «Уїнстона», покращена, оптимізована як за зовнішніми ознаками, так і за функціональністю модель, — але того ж роду-племені.
— Бажаєте чогось іще?
— Почекай-но…
Судячи з усього, я сказав щось не те, бо автоматон дістав звідкись із нутрощів жорстку пластикову картку й простягнув мені. Картка кріпилася до нього тонким металевим ланцюжком, і на ній я побачив такий напис:
ПОМИЛКА ГОЛОСОВОГО КЕРУВАННЯ
Модель «Завзятий Трудар» XVII-a
УВАГА! ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ! Цей автоматон із забезпечення побутових потреб НЕ РОЗУМІЄ людське мовлення. Він узагалі не має здатності до розуміння, це просто машина. Для Вашої зручності його запрограмовано реагувати на певні усні команди. Автоматон ігнорує все сказане, окрім цих команд. Якщо якийсь вислів частково збігається з командою або призводить до виникнення збою в алгоритмі, пристрій надає вам перелік доступних команд. Будь ласка, ознайомтеся з інструкцією.
З повагою
«Аладдін»
Автоматизаторсько-інженерна корпорація «Аладдін» — виробник моделей «Завзятий Трудар», «Спритник», «Кресляр Кріс», «Будівельник Бадді», «Квітникар» і «Нянечка» — пропонує послуги з розробки авторських моделей на замовлення та консультації з питань автоматизації.
Слоган компанії повторювався й на товарному знаку — зображенні Аладдіна, який тре лампу, викликаючи джина.
Перелік, наведений нижче, містив досить багато простих ключових слів: «Стій», «Іди», «Так», «Ні», «Повільніше», «Швидше», «Підійди», «Поклич медсестру» тощо. Були там і команди, які свідчили про здатність автоматона до виконання спеціалізованих медичних завдань, наприклад «Масаж шиї». Зустрічалися слова, яких я ніколи й не чув. У самісінькому кінці переліку було наведено повідомлення: «Автоматон виконує команди з 87-ї по 242-гу лише за призначенням медперсоналу, тому ключові слова відповідних команд виключено із цього списку».
У першій моделі «Універсального Уїнстона» не передбачалося голосового керування, натомість потрібно було натискати клавіші на панелі. Я розглядав таку можливість, але голосовий аналізатор та телефонний комутатор, які можна було б використати для передавання команд, були масивнішими, важчими та дорожчими, ніж усі інші компоненти пілотної моделі «Уїнстона-старшого» разом. Вочевидь, мені доведеться ознайомитися з новими технологіями мініатюризації та спрощення систем керування, перш ніж я зможу повернутися до роботи інженером. Але мені вже кортіло цим зайнятися: судячи з будови «Завзятого Трударя», інженером у цьому столітті бути набагато цікавіше, ніж раніше. Стільки можливостей! Інженерія — мистецтво, орієнтоване на практику, тому воно залежить не стільки від хисту конкретного інженера, скільки від стану розвитку цієї галузі загалом. Як настав час залізниць — можливо збудувати залізницю, але аж ніяк не раніше. Згадайте бідолашного професора Ленґлі, який зневірився у власному винаході: його літальний апарат мав би літати, розробці не бракувало геніальності! Але неборак розпочав будівництво на декілька років раніше, ніж з’явилися суміжні розробки, результати яких можна було б успішно використати. Або, скажімо, Леонардо да Вінчі — він настільки випереджав власний час, що його найгеніальніші ідеї просто неможливо було втілити.
А от мені тут ітиметься незлецько — себто, не «тут», а «зараз».
Повернувши санітару інструкцію, я виліз із ліжка й узявся роздивлятися табличку з технічними даними на корпусі. Не побачивши у пластиковій картці жодної згадки про «Покоївку», я трохи здивувався, але, мабуть, «Аладдін» просто був іншою дочірньою корпорацією «Маннікс». Інформація на табличці виявилася не надто корисною: модель, серійний номер, адреса виробництва тощо. Утім, там було наведено й перелік патентів — близько сорока, і я з
На столі знайшлися олівець і записничок, тож я переписав номер першого патенту — суто з інтелектуальної цікавості. Навіть якщо цей патент у мене вкрали (а я в цьому анітрохи не сумнівався), дія авторських прав скінчилася в 1987 році, і, якщо патентне законодавство не змінилося, нині діяли права лише на патенти, отримані після 1983-го. Але мені хотілося дізнатися правду.
На автоматоні спалахнула лампочка.
— Мене викликають. Чи можу я піти?
— Що? А, так, звісно, біжи-но.
Санітар ізнову поліз у нутрощі, тож я поквапливо додав:
— Іди!
— Дякую. На все добре. — Об’їхавши мене, він попрямував до дверей.
— Це тобі дякую.
— Прошу. — Диктор, який записав відповіді пристрою, мав дуже приємний баритон.
Повернувшись до ліжка, я з’їв сніданок. Попри час, який я витратив на «Трударя», їжа все ще була теплою. Меню «чотири-мінус», вочевидь, було розраховано на невеличку пташку, але я наївся, хоча й був дуже голодний. Невже шлунок зменшився? Лише після їди я збагнув, що це перший мій сніданок за час життя цілого покоління. Ба більше, на ці думки мене навело меню: штукенції, які смакували точнісінько як бекон, були підписані як «дріжджові смужки, смажені по-селянськи».
Мій піст тривав цілих тридцять років, але їжа мене не надто зацікавила: окрім сніданку, автоматон привіз газету. Угорі я прочитав: «Великий Лос-Анджелес. “Таймс”. Середа, 13 грудня 2000 року».
Газети не надто змінилися, принаймні формат залишився таким самим. «Таймс» — типовий таблоїд, лише папір був глянцевим, та ще ілюстрації відрізнялися від звичних — або кольорові, або чорно-білі зі стереоефектом. Чому цей ефект виникав, я так і не зрозумів. Ще в моєму дитинстві вже існували стереозображення, які можна продивлятися без спеціальних пристроїв. Мені тоді, пам’ятаю, особливо подобалася реклама заморожених продуктів, популярна в 1950-ті. Але для тих зображень використовувався щільний прозорий пластик із мережею крихітних призмочок, а папір цієї газети був досить тонким. Однак зображення бачилися об’ємними!
Я здався щодо стереоефекту й перейшов до читання. «Трудар» залишив газету на спеціальній підставці, і якийсь час мені навіть здавалося, що я зможу прочитати лише обкладинку: усе не міг збагнути, як же ту кляту штуку розгорнути. Аркуші наче змерзлися.
Зрештою я випадково торкнувся нижнього правого краю першого аркуша — і він згорнувся, відкриваючи другий… Мабуть, у цій технології якось використовувався поверхневий пробій, який активувався доторком. Інші сторінки теж перегорталися одна за одною — варто було лишень торкнутися того ж місця на газеті.
Десь половина змісту здавалася такою знайомою, що мене охопила ностальгія: «Ваш гороскоп на сьогодні», «Мер відкриває нове водосховище», «Н. І. Солон стверджує, що безпекові обмеження підривають свободу преси», «Новини бейсболу: “Гіганти” зіграють два матчі поспіль!», «Насувається аномальна спека — зимові види спорту під загрозою?», «Пакистан надсилає Індії ноту протесту». І так далі, і так далі — нудьга нудезна. Усе ріднесеньке до болю.
Деякі заголовки стосувалися чогось геть нового, але смисл тексту був мені цілком зрозумілий: «Метеорний потік Гемініди зірвав повернення шаттла з Місяця. Два влучання у станцію на орбіті: обійшлося без потерпілих». «Чотирьох білих лінчували в Кейптауні — ООН має негайно вжити заходів!». «Профспілка сурогатних матерів оголосила про початок страйку, серед вимог: збільшення оплати праці та законодавча заборона “аматорських” послуг». «Власника найбільшої плантації у Міссісіпі заарештовано за звинуваченням у зомбуванні працівників. “Ніхто тим хлопцям жодних препаратів не колов, вони просто тупі! ” — заявляє його адвокат». От останню новину я розумів пречудово… знав із власного досвіду.
Але були статті, які геть збивали з пантелику. Наприклад: «хвилярники» досі поширюються, що призвело до евакуації мешканців ще трьох міст у Франції, і король наразі розглядає можливість повного «напилення» території. Король? Ет, від французької політики чого завгодно можна очікувати, але що це за «санітарна пудра», якою вони хочуть боротися з «хвилярниками» (що б це не було)? Може, щось радіоактивне? Тоді, сподіваюся, для цього виберуть якусь тихесеньку днину… бажано, скажімо, тридцяте лютого. Я сам якось постраждав від радіації через помилку однієї безклепкої панянки з групи техніків, яких Жіночий армійський корпус надіслав до «Сандїї». До стадії, коли блювання спинити вже неможливо, я не дійшов, але дієту з надміром кюрі нікому не пораджу.
Лос-анджелеська поліція в Лагуна-Біч нарешті отримала на озброєння «лей-шпульки», і голова місцевого відділу закликав усіх «тедюків» забиратися з міста: «У моїх хлопців наказ: спершу зливати, а підчубарювати вже потім. Годі вже терпіти!».