Роберт Хайнлайн – Двері у Літо (страница 20)
«Скарбничий» виявився людиною, а не роботом, хоча мав вигляд типового бухгалтера.
— Вітаю, пане Девісе. Мене звати Віттаке. Прошу, сідайте.
— Привітики, пане Віттаке! Я, напевно, не відніму у вас багато часу. Хочу лише дізнатися, чи можу я отримати виплату від своєї страхової у вашому офісі? Чи мені потрібно звертатися до них безпосередньо?
— Будь ласка, сідайте. Мені треба дещо з вами обговорити.
Я сів, і незабаром помічник (ще одна модель на основі старого-доброго «Уїнстона») привіз теку з документами.
— Це оригінали вашого контракту. Хочете продивитися?
Мені дуже кортіло їх побачити, адже я переймався, чи не вигадала Бель, бува, якийсь спосіб змінити завірений чек, щоб загарбати ці гроші. Банківський чек підробити набагато складніше, ніж іменний, але ж Бель у нас розумака.
Однак я зітхнув із полегшенням: усі документи залишилися тими ж, окрім, звісно, договору щодо Піта та доручення на використання акцій «Покоївки». Гадаю, Бель просто спалила їх, щоб ні в кого не виникло якихось запитань. Я ретельно оглянув із десяток документів, на яких змінилася назва компанії — «Спільна відповідальність» на «Майстерність страхування».
Мушу визнати, Бель — справжній майстер своєї справи. Мабуть, експерт-криміналіст, озброївшись мікроскопом, стереоблоком для порівняння, хімічними тестами та іншим знаряддям, міг би довести підробку документів, але я не бачив жодних ознак змін. Незрозуміло, як їй вдалося змінити назву компанії на зворотному боці банківського чека: там уже був запис про передання коштів, а такі чеки завжди друкуються на захищеному від підробок папері. Утім, Бель же не гумкою той напис стирала: що одна людина вигадає для захисту, інша завжди обійти зможе, якщо клепку має… А в цієї жінки клепка була добряча.
Пан Віттаке кашлянув, і я підняв на нього погляд.
— То що, ми можемо тут розрахуватися?
— Так.
— Тоді в мене до вас запитання з одного-единого слівця. Скільки?
— М-м-м… Пане Девісе, перш ніж я відповім, хочу звернути вашу увагу на ще один додатковий документ… і певні обставини. Ось договір між цим кріоприхистком і каліфорнійською страховою компанією «Майстерність страхування» стосовно занурення у стан гіпотермії, зберігання тіла та повернення до життя. Як бачите, повна вартість послуг сплачена заздалегідь. Такий порядок встановлено для захисту як кріоприхистку, так і клієнта, адже виплата авансу гарантує вашу безпеку у стані анабіозу, коли ви безпорадні. Кошти — геть усі кошти за анабіоз у таких випадках — депонуються в канцелярському відділенні Вищого суду, яке відповідає за гарантії депозитів. Після цього кріоприхисток щоквартально отримує від цієї канцелярії оплату за надані клієнту послуги.
— Добре. Схоже, це всім вигідно.
— Саме так. Закон про депозити захищає клієнтів, коли ті не можуть самі себе захистити. Крім того, ви маєте чітко розуміти, що цей кріоприхисток — окрема організація, яка не входить до вашої страхової компанії, і контракт про надання послуг кріовідділом — окремий договір, який не стосується документів щодо управління вашою власністю.
— Пане Віттаке, до чого ви ведете?
— Ви маєте якусь власність, окрім коштів, переданих в управління компанії «Майстерність страхування»?
Я замислився. Колись мав автівку… та бог його знає, куди вона зрештою заподілася. Усі гроші з рахунку в Мохаве я зняв, щойно почав пиячити, тому того буремного дня, коли я потрапив до Майлза та вскочив у халепу, в кишені в мене ледь-ледь назбиралося б доларів тридцять-сорок. Що ще? Книжки, одяг, логарифмічна лінійка… Я не з тих людей, що люблять збирати всілякий мотлох, і взагалі, було та загуло.
— Навіть на квиток на автобус не вистачить, пане Віттаке.
— Тоді… мені дуже прикро казати вам це, але у вас немає жодних активів.
Я завмер: світ замакітрився, наче голова моя літаком зринула над землею — та й пішла на аварійну посадку.
— Про що ви? Дивіться, деякі акції, у які я вклався, мають досить пристойну ціну. Я в цьому
— Мені дуже шкода, пане Девісе. — Скарбничий похитав головою. — У вас не залишилося акцій. «Майстерність страхування» збанкрутіла.
Недаремно він примусив мене сісти: мені стало зле.
— Як таке могло статися? Це через Паніку?
— Ні-ні, їхнє банкрутство — наслідок краху корпорації «Маннікс»… Але, звісно, ви про це й не чули. Усе це справді сталося після Паніки, і можна сказати, що Паніка до цього й призвела. Але «Майстерність страхування» не збанкрутіла б, якби з компанії не висотували ресурси… не розкрадали кошти… як-то кажуть, не «доїли корову» — а це відбувалося постійно. І якби після банкрутства управління ресурсами здійснювалося б за встановленою процедурою, хоч щось можна було б урятувати. Але, на жаль, цього не відбулося. Коли про ці махінації стало відомо, від компанії залишилася лише назва… а керівництво втекло в країни, з якими в нас немає договорів про екстрадицію. Гм… Навряд чи вас це втішить, але за чинного законодавства такого вже не могло б статися.
Авжеж, мене це аж ніяк не втішило, ба більше, я в це не вірив. Як казав мій татусь, що заплутаніше законодавство, то більше можливостей у покидьків.
Утім, він також казав, що мудра людина має бути готовою втратити геть усе будь-якої миті. Ех, скільки ще разів мені треба пережити такі втрати, щоб вважатися мудрим?
— Слухайте, пане Віттаке, мені просто цікаво: а як справи в компанії «Спільна відповідальність»?
— «Спільна відповідальність»? Чудова фірма. Тобто, вони теж постраждали від Паніки, як і вся економіка загалом. Але компанія вистояла. То ви в них теж застраховані?
— Ні. — Я не хотів розводитися про те, що сталося, адже балачки нічим не зарадять. До «Спільної відповідальності» не звернешся — я ж бо так і не виконав умови контракту. І з «Майстерністю страхування» позиватися немає сенсу — це вже не компанія, а збанкрутілий мрець.
Можна звернутися до суду з позовом на Майлза та Бель, але навіщо мені така пригода? У мене немає доказів. Жодного!
До того ж я не хотів позиватися з Бель. Кортіло витатуювати її вздовж і впоперек слівцем «НІКЧЕМА»… тупою голкою. А вже потім помстити ся їй за те, як вона вчинила з Пітом. Мені досі так і не спала на думку кара, домірна такому злочину.
Аж раптом я згадав, що Майлз і Бель витурили мене з компанії, щоб продати «Покоївку» саме корпорації «Маннікс».
— Пане Віттаке, а ви впевнені, що в керівництва «Маннікс» не залишилося жодних коштів? Хіба «Покоївка» належала не їм?
— «Покоївка»? Ви маєте на увазі фірму, яка випускає повністю автоматизовані пристрої для хатніх справ?
— Саме так.
— Навряд чи. Власне, цього точно не може бути, адже фінансової імперії «Маннікс» уже не існує. Звісно, я не можу стверджувати, що «Покоївка» ніяк не пов’язана з «Маннікс», але переконаний, що ці зв’язки не могли бути суттєвими, якщо вони взагалі існували, інакше я про це почув би.
Я облишив цю тему. Якщо Майлз та Бель втратили все через крах «Маннікс», то й добре. Але, з іншого боку, якщо «Маннікс» придбала «Покоївку» й «видоїла» всі ресурси фірми, через це зазнала збитків і Ріккі. Я не хотів, щоб Ріккі страждала, хай там як склалися обставини.
— Що ж, дякую, що повідомили ці новини вкрай тактовно, пане Віттаке. — Я встав. — Мені вже час іти.
— Зачекайте, пане Девісе… Наша організація відчуває відповідальність за долю клієнтів, що б не було написано в контракті. Як ви розумієте, ваш випадок — не перший. Наразі наша рада директорів створила невеликий фонд, кошти з якого я можу спрямовувати на власний розсуд для полегшення фінансової ситуації клієнта за подібних обставин. Ці гроші…
— Жодної благодійності, пане Віттаке! Утім, дякую.
— Це не благодійність, пане Девісе. Це кредит. Позика «під чесне слово», можна сказати. Повірте, відсоток клієнтів, які не повертають цю позику, просто мізерний… І ми не хотіли б, щоб ви йшли з кріоприхистку з порожніми кишенями.
Я замислився. З одного боку, я навіть не знав, скільки зараз коштує зробити зачіску в перукарні. З іншого боку, брати позику — все одно що намагатися плисти із цеглиною в кожній руці… А невеликий кредит виплатити зазвичай важче, ніж мільйонний.
— Пане Віттаке… — повільно промовив я. — Доктор Альбрехт сказав, що я маю право на ще чотири доби обслуговування у клініці.
— Мабуть, так і є, проте я маю звіритися з вашою карткою пацієнта. Зауважу, що ми не викидаємо людей на вулицю, якщо вони не готові піти. Навіть якщо зазначений у договорі час сплинув.
— Я цього й не очікував. Але скільки коштує доба перебування у клініці? Окрема палата, харчування?
— Але ж ми не надаємо такі послуги: це не звичайна лікарня, де можна заплатити за палату. Наша клініка обслуговує виключно клієнтів, які відновлюються після анабіозу.
— Так, безумовно. Проте ви маєте знати, скільки це коштує, хоча б для бухгалтерії.
— М-м-м… Так і ні. Собівартість перебування у клініці визначається іншими чинниками: амортизація обладнання, накладні витрати, адміністрування, комунальні послуги, дієтичне харчування, заробітна плата тощо. Гадаю, я міг би все це обчислити.
— Та ні, не варто витрачати час. Підкажіть, скільки приблизно коштує доба перебування в такій палаті та харчування у звичайній лікарні?