Роберт Хайнлайн – Двері у Літо (страница 12)

— Слухайте, лебедики, навіщо ж зараз брехати? — Реготнувши, я сперся на бильце крісла. — Не марнуйте на це сили, доки вас для свідчень не викликали. «Нема тут нікого, окрім нас, курчаточок»[5]. Насправді я от що знати хочу: хто це все придумав? Я вже втямив, як саме ви діяли. Ти, Бель, приносила мені документи на підпис. І, якщо потрібно було підписати понад один примірник, скріплювала весь стос аркушів затискачем — звісно, щоб мені було зручніше, адже ти завжди була чудовою секретаркою. Тому, проглядаючи копії, я бачив лише місце, де потрібно підписатися. Тепер мені вже відомо, що ти підкладала серед цих примірників і деякі підробки. А отже, це саме ти подбала про успіх оборудки — Майлз на таке не спромігся б. Дідько, та Майлз навіть на машинці нічого надрукувати до пуття не може. Але хто вигадав формулювання в тих папірцях, що ти мені підсунула на підпис? Ти, Бель? Навряд чи… Хіба що колись вчилася на юриста та й приховала це від мене. Що скажеш, Майлзе? Як гадаєш, могла б проста секретарка так хитромудро закрутити отой параграф № 7, що й голки не підточиш? Чи для такого потрібен юрист? Тобто ти.

— Дене, друже мій, якщо гадаєш, що видуриш у нас зізнання, ти з глузду з’їхав. — Сигара Майлза вже давно згасла. Він витяг її з рота й узявся роздивлятися.

— Йой, облиш, ми ж тут самі. Усе одно ви обидва винні. Але мені хотілося б думати, що наша Далілонька прийшла до тебе з повністю продуманим планом, уже готовісіньким, та й звабила тебе у мить знемоги. Але ж я розумію, що це не так. Хіба тільки Бель сама юристка. Е ні, ви обидва до цього зусиль доклали, спільники від початку і до кінця. Ти придумав формулювання, а Бель надрукувала документи та й підсунула мені на підпис, еге ж?

— Не відповідай, Майлзе!

— Авжеж, я не відповідатиму, — обурився Майлз. — У нього, либонь, у сумці магнітофон.

— Ет, треба було його прихопити, — погодився я. — Та ж нема. — Я ледь-ледь відкрив сумку, і Піт визирнув назовні. — Чуєш, Піте? Обачніше з висловлюваннями, друзі, бо в Піта слоняча пам’ять. Ні, магнітофон я не приніс, бо я ж старий-добрий телепень Ден Девіс, який ніколи клепки наперед усе продумати не мав. Так і тиняюся по життю наосліп, людям довіряючи. Я й вам обом довіряв. То Бель у нас юристка, Майлзе? Чи ти сам всівся якось та й почав зважено метикувати, як би мене надурити й пограбувати, щоб усе здавалося законним?

— Майлзе! — перебила мене Бель. — 3 його здібностями він міг зібрати магнітофон розміром із пачку цигарок. Може, цей пристрій не в сумці, а десь у нього в кишені.

— Непогано придумано, Бель. Наступного разу так і вчиню.

— Я розумію, люба, — відповів Майлз. — Якщо так, то ти забагато патякаєш. Помовч-но.

Бель промовила слівце з тих, що я й не підозрював від неї почути.

— Уже чубитеся? — Мої брови поповзли вгору. — Розладдя серед крадіїв?

Я бачив, що Майлзу от-от терпець увірветься, і тішився з того.

— І ти писок стули, Дене… як здоров’я своє цінуєш.

— Ой леле! Я ж молодший від тебе, ще й на курси дзюдо якось ходив — не так уже й давно то було. А ти в мене не стрілятимеш, бо волієш супротивника цидулкою якоюсь підробкою підставити, а не вбити. Я вас крадіями назвав і від свого слова не відступлюся. Ви крадії та брехуни, обидва. — Я позирнув на Бель. — Мій старий вчив мене ніколи не називати панянку брехухою, любонько, але ж ти не панянка. Ти брехуха, крадійка… і шльондра.

Бель аж побуряковіла. Глянула на мене — і вся її краса неначе зникла, поступившись місцем хижацькому вищиру дикого звіра.

— Майлзе! — заверещала вона. — Невже ти отак тут і далі сидітимеш, доки він…

— Помовч! — гримнув Майлз. — Він навмисно грубіянить. Хоче, щоб ми розлютилися й сказали те, про що потім пошкодуємо. І з тобою йому це майже вдалося. Тож помовч-но.

Бель зав’язала язика, але її обличчя все ще здавалося моторошнуватим.

— Дене, я людина практична, принаймні сподіваюся на це. Я намагався переконати тебе, перш ніж ти пішов із компанії. І доклав усіх зусиль, щоб, коли ми все владнали, ти гідно прийняв невідворотне.

— Ґвалтують — а ти мовчи, про це тобі йдеться?

— Ну та дарма, я все одно хочу розійтися мирно. У суді тобі не виграти, але як юрист я розумію, що завжди краще взагалі не судитися, аніж перемогти. Якщо це можливо. Сьогодні ти сказав, що я можу дещо зробити, щоб ти заспокоївся. Що саме? Імовірно, нам вдасться домовитися.

— Ага, саме про це я й хотів далі поговорити. Ти нічого не можеш зробити, а втім, можеш дечому посприяти. Усе дуже просто. Нехай Бель поверне мені акції, які я подарував їй на заручини.

— Ні! — зойкнула Бель.

— Помовч, я сказав! — визвірився на неї Майлз.

— А чому б і ні, любонько моя колишня? — Я позирнув на неї. — Я порадився з адвокатом про ці акції. Як висловлюються юристи, акт дарування відбувався з урахуванням того факту, що ти обіцяла одружитися зі мною.

Саме тому ти зобов’язана повернути акції — не лише морально, але й за законом. Вони не були «дарунком» як таким. Здається, це називається «подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом», себто ти отримала акції, обіцяючи та зобов’язуючись надати мені дещо, що я так і не отримав, а саме твої не надто вже принадливі руку та серце. То, може, повернеш акції, га? Чи ти знов змінила рішення та готова за мене вийти?

Жінка відказала, де й у якому вигляді мені судилося з нею одружитися.

— Бель, від твоїх слів анітрохи не ліпше, — втомлено пробурмотів Майлз. — Хіба ти не розумієш, що він намагається нас збурити? — Майлз позирнув на мене. — Дене, якщо ти прийшов сюди нас дратувати, то можеш уже йти. Я згоден, що, якби Бель отримала подарунок саме за таких обставин, ти мав би рацію. Але ж це не так! Ти відписав ці акції Бель за компенсацію.

— Га? Яку ще компенсацію? Де тоді мій погашений чек?

— Геть не обов’язково мати погашений чек. Ти відписав Бель акції за надання додаткових послуг компанії.

— Яка чарівна теорія! — Я аж витріщився. — Слухай, Майлзе, друзяко, якщо йшлося про послуги компанії, а не мені особисто, то ти мав би про це знати, ба більше, ти мав би заплатити їй стільки ж, скільки я. Зрештою, ми завжди ділили всі прибутки порівну, навіть коли я мав… чи гадав, що маю контрольний пакет акцій. Невже ти відписав Бель рівно стільки ж акцій, як і я?

Вони перезирнулися, і раптом мені сяйнула здогадка.

— Певно, що так! Закладаюся, Бель, пиріжечок мій солоденький, ти його змусила: мовляв, інакше не допоможеш у цій грі, чи не так? Якщо так, тут уже ти, Майлзе, можеш закластися, що вона зареєструвала акції на своє ім’я тієї ж миті… У документах зазначено, що я відписав їй акції в день заручин — трясця, та про заручини навіть новина в газеті була! — а от ти подарував їй акції вже тоді, коли ви мене витурили й Бель мене здихалася. І все це нотаріально оформлено! Майлзе, то, може, суддя мені все-таки повірить? Як гадаєш?

Я їх вивів на чисту воду, далебі вивів! Бель і Майлз сторопіли. Судячи з їхніх писків, мені вдалося виявити факт, який вони в жодний спосіб не змогли б пояснити в суді. Факт, про який я не мав би дізнатися. Тож я на них напосівся… І тут мені стукнула в голову ще одна безглузда думка. Безглузда? Аж ніяк! Усе логічно!

— То скільки ж акцій ти отримала, Бель? Стільки ж, як відписав тобі я, коли ми заручилися? Але для Майлза ти зробила набагато більше, то він і заплатити мав би більше… — Я затнувся. — Знаєте, я тут подумав: як дивно, що Бель приїхала аж сюди, лише щоб поговорити зі мною. Бель ненавидить подорожі. Либонь, нікуди ти не їхала, ти тут і була. То ви коханці? Чи, може, вже заручилися? Або… невже побралися? — Я замислився. — Авжеж, побралися! Майлзе, ти ж не такий мрійливий йолоп, як я. На останню сорочку закладаюся, ти нізащо, в жодному разі не відписав би Бель акції лише за обіцянку шлюбу. А от на весілля міг би подарувати. Звісно, за умови, що ти зберігаєш контроль над голосуванням за акціями. Не відповідай, завтра я сам в архіві покопирсаюся. Ці документи теж зберігаються у відкритому доступі.

— Не марнуй час. — Майлз подивився на Бель. — Познайомся з пані Джентрі.

— Он як? Вітаю, вітаю вас обох. Ви одне одного варті. А тепер обговорімо мої акції. Оскільки пані Джентрі, вочевидь, не зможе одружитися зі мною, ми…

— Годі верзти казна-що, Дене. Я вже спростував твою нісенітну теорію. Справді, я відписав Бель акції, так само, як і ти. З тієї ж причини — додаткові послуги компанії. Маєш рацію, усі ці документи зберігаються у відкритих архівах. Ми з Бель побралися тиждень тому. Але, якщо тобі не ліньки марудитися в архіві, ти побачиш, що акції їй я передав досить давно. Тобі не вдасться пов’язати наше весілля й дарчу на акції.

Це мене спантеличило. Майлз людина розумна, він не брехатиме, якщо його слова легко перевірити. Але щось тут було не так, щось, про що я ще не дізнався.

— То коли і де саме ви одружилися?

— В окружній канцелярії в Санта-Барбарі. Минулого четверга. Утім, тебе це не обходить.

— Можливо, і не обходить. А коли ти відписав їй акції?

— Не пам’ятаю точну дату. Якщо тобі так кортить дізнатися, можеш в архіві пошукати.

Що за чортівня? Ні, не міг я повірити в те, що Майлз просто віддав Бель акції, перш ніж вони побралися. Це я таку дурницю міг утнути, але аж ніяк не Майлз — не така в нього вдача.

— Майлзе, мені тут дещо спало на думку… Якщо я попрошу приватного детектива пошукати, то чи не дізнається він, бува, що насправді ви одружилися трохи раніше? Може, в Юмі? Або Лас-Вегасі? Або, наприклад, у Рино — пам’ятаю, ви вдвох туди у відрядження їздили, коли нам треба було з податками розібратися. Раптом виявиться, що ваш шлюб зареєстровано й там теж? Весілля, передання акцій, час, коли я нібито відписав компанії патенти… Чи не вишикуються ці дати в наочненьку таку послідовність, га?