Роберт Хайнлайн – Двері у Літо (страница 11)
Але, якщо все буде добре, я попрошу Ріккі повернути мені конверт, коли ми зустрінемося. На зворотному боці сертифіката був бланк передання права власності, але я не став його заповнювати, щоб потім не марудитися з переоформленням документів: оскільки Ріккі неповнолітня, тяганини було б чимало, а так можна буде просто розірвати мій лист.
Документ для банку про передання майна та сертифікат я запхав у менший конверт, а його вже вклав у більший разом із листом до Ріккі, нашкрябав адресу скаутського табору та вкинув у скриньку біля магазину. За розкладом пошту мали забрати за сорок хвилин. Я повернувся до автівки. Мов камінь із серця спав… не тому, що сертифікат тепер у безпеці, ні. Головне, що я позбувся найнагальнішого клопоту.
Ет, не «позбувся», либонь, але вирішив боротися з проблемами, а не втікати, не ховатися в труні, удаючи Ріп ван Вінкля, не топити їх у спирті з різними присмаками. Авжеж, я хотів побачити 2000 рік, але я його й так
А наразі я ще дам Майлзу та Бель добрячого хльосту. Може, мені й не виграти, але вони достоту відчують, у яку халепу втрапили. Мені згадалося, як Піт, бува, повертався додому закривавлений, увесь у подряпинах, але голосно нявчав — мовляв, бачив би ти того іншого кота!
Від сьогоднішньої розмови з Майлзом я нічого особливого не очікував. Формальне оголошення війни — та й по всьому. Може, зіпсую Майлзові солодкі сни… А як він зателефонує Бель, то і їй уже не спатиметься.
III
Під’їжджаючи до будиночка, який орендував Майлз, я заходився насвистувати. Я більше не переймався через цю бридку парочку й за останні п’ятнадцять хвилин придумав два новісіньких пристрої, кожен із яких дозволив би мені не бідувати. По-перше, можна було зібрати машинку для креслень, щось на кшталт електричної друкарської машинки. Мені сяйнуло, що лише в Сполучених Штатах щонайменше п’ятдесят тисяч інженерів, і кожен щодня коцюрбиться над креслярською дошкою, проклинаючи долю: така постава тисне на нирки та псує зір. І це не креслення як таке їм не до серця — аж ніяк! — але надто вже виснажлива ця праця, суто фізично.
А цей мій пристрій дозволить інженеру влаштуватися у зручному великому кріслі: лишень натискайте собі клавіші та милуйтеся зображенням, яке розгортається на екрані над клавіатурою. Якщо натиснути три клавіші водночас, на кресленні з’явиться горизонтальна лінія — там, де вам заманеться. Додайте ще клавішу — і сторчма здійметься вже друга лінія, перпендикулярна першій. Ще комбінація клавіш — дві, потім ще дві поспіль — і можна накреслити лінію під певним кутом.
Хай йому біс, та за невеличку доплату я міг би додати до комплекту другий екран: нехай архітектор працює над дизайном в ізометричній проекції (а це найлегший спосіб) і друге зображення проступатиме в ідеальній перспективі — перевіряти додатково вже не потрібно. Ба більше, можна запрограмувати цю штуку, щоб виводила з ізометрії креслення кожного окремого поверху або зображення фасаду будівлі!
А ще такий пристрій можна майже повністю зібрати лише зі стандартних запчастин, більшість із яких продаються в тих же крамницях, що й радіоприймачі чи фотоапарати. Ось у чому краса цього винаходу! Власне, унікальною в ньому буде лише панель керування, але я зметикував, що можна прилаштувати ерзац: куплю електричну друкарську машинку, випатраю та під’єднаю відповідні клавіші до кожної із систем. Місяць на розробку пілотної моделі, ще півтора — на усунення недоліків…
Ну та дарма, ці міркування я поки що відклав на потім: уже не сумнівався, що впораюсь, та й покупці на цей пристрій знайдуться. Річ у тім, що мене захопила геть інша думка. Я збагнув, як можна «переуніверсалити» горопашного «Універсального Уїнстона». Про «Уїнстона» мені відомо більше, ніж будь-кому, навіть якщо якийсь інший інженер у ньому рік копирсатиметься. Майлз та Бель не знали, і я про це навіть у своїх записах не згадував, але насправді для кожного інженерного рішення в цьому пристрої існувала щонайменше одна цілком робоча альтернатива. А ще мене значно обмежувала думка про те, що «Уїнстон» має замінити хатню робітницю. Насамперед можливо відмовитися від ідеї інвалідного візка з електроприводом, і тоді можна робити що заманеться. Щоправда, без торсенівських трубок не обійтися, але Майлз не владен заборонити мені їх використання: вони продаються без обмежень, тож їх може придбати будь-який фахівець у галузі кібернетики.
Ні, машинка для креслень нехай зачекає. Я створю автоматон без жодних обмежень у застосуванні — його можна буде запрограмувати на виконання
Утім, краще спершу змайструвати машинку для креслень, а потім використати ці розробки для створення «Перевертня Піта».
— Як тобі таке, Піте? Ми назвемо на твою честь першого справжнісінького робота!
— Мр-р?
— Не вередуй, це тобі така шана.
Нехай із «Уїнстоном» не вийшло, але ж я зможу розробити модель «Піта» на машинці для креслень та якнайхутчіш довести його до пуття. Оце вже буде винахід так винахід, щось приголомшливе! Цей мій надуніверсальний чортяка випхає «Уїнстона» з продажу ще до того, як Майлз масове виробництво розпочне. Як пощастить, вони взагалі збанкрутіють. Ще благатимуть, щоб я повернувся! Ич, зварили гуску, що несе золоті яйця…
Удома в Майлза горіло світло, на узбіччі стояла його автівка. Я припаркувався поруч.
— Ти посидь-но тут, друзяко. Охороняй автівку: як хто полізе, нявчи «стій!». Нявкнеш тричі, а потім стріляй на ураження.
— Ня-ав! — засперечався Піт.
— Якщо хочеш зі мною, то муситимеш у сумці сидіти.
— Мр-р! — обурився він.
— Не сперечайся. Хочеш зі мною — залізай-но.
Кіт застрибнув у сумку.
Майлз мене впустив, але руки ми не потиснули. Коли ми зайшли до вітальні, він жестом запропонував мені сісти.
І Бель теж була тут. Я не думав, що вона прийде, але, мабуть, це й не дивно.
— Отакої, де б ми ще зустрілися? — вишкірився я. — Невже ти припхалася аж із пустелі, щоб зі мною погомоніти? Скучила за старим?
Я, як шаленію, вмію дошкулити. І на язик меткий — бачили б ви мене на вечірках із моїми дотепами!
— Облиш ці нісенітниці, Дене. Кажи, що хотів сказати, та й забирайся геть, — набурмосилася Бель.
— А ти мене не квап. Дивино, як у нас тут затишно. Колишній партнер… колишня наречена… Бракує лише колишньої фірми.
— Слухай, Дене, не ображайся, — спробував угамувати мене Майлз. — Ми так вчинили задля твого ж блага. Ти можеш повернутися на роботу будь-якої миті. Мені б дуже хотілося, щоб ти повернувся.
— Задля мого ж блага, он як? Таке, знаєш, і конокрадам кажуть, перш ніж повісити. То ти хочеш, щоб я повернувся, еге ж? А ти що думаєш, Бель? Повертатися мені?
— Якщо Майлз так вважає, то звісно. — Вона закопилила губу.
— Здається, ще вчора ти, бува, повторювала: «Якщо Ден так вважає, то звісно». А втім, життя швидкоплинне, усе змінюється. Е ні, лебедики мої, я не повернуся, ви не переймайтеся. Я сьогодні до вас завітав, просто щоб дещо дізнатися.
Майлз поглянув на Бель.
— Що саме? — поцікавилася вона.
— Ну, насамперед… Хто придумав обкрутити цю оборудку? Чи це ви вдвох вигадали?
— «Оборудка» — таке незугарне слово, Дене. Не подобається воно мені.
— Годі вже, облиште, говорімо без манівців. Слово, кажеш, незугарне? Так учинок удесятеро бридкіший. Ви підробили цей бузувірський договір, підробили передання патентів… Шахрайство з патентами — федеральний злочин, Майлзе. За таке судилося вам сонце в заґратоване віконечко бачити, та й то лишень кожної другої середи. Не знаю, який там у федеральній в’язниці розклад, але, певно, у ФБР мені повідомлять. Завтра, — додав я, побачивши, як Майлза пересмикнуло.
— Дене, невже ти такий телепень, що зчиниш бучу?
— Бучу? Е ні, я з вами за все позиватимуся — буде вам і цивільна, і кримінальна справа, за всіма пунктами обвинувачення. Клопоту матимете — аж почухатися буде ніколи. Хіба що ви погодитеся на одну мою умову. До речі, я ще одну вашу витівку не згадав: ви ж поцупили мої записи та креслення «Універсального Уїнстона»! І пілотну модель також, хоча, можливо, ви маєте право на відшкодування вартості матеріалів, адже я купував їх коштом компанії.
— Поцупили? Що за маячня! — гримнула Бель. — Ти тоді працював у компанії.
— Справді? Я займався розробками переважно вночі. І я ніколи не був найманим працівником, Бель, — ви обидва це достеменно знаєте. Я отримував дивіденди від акцій та жив на ці гроші, ось і все. Як гадаєте, що скажуть хлоп’ята з «Маннікс», коли я звернуся до суду щодо відкриття кримінального провадження? Коли виявиться, що пристрої, які вони хотіли придбати, себто «Покоївка», «Мікі» та «Уїнстон», ніколи не належали компанії, і насправді ви їх у мене вкрали?
— Маячня! — похмуро повторила Бель. — Ти працював на компанію. У тебе контракт підписано.