Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 64)
— Я знаю про все, що відбувається в Афінах. Я — засновник міста, його перший цар, народжений землею. Я той, хто судив змагання між Афіною та Посейдоном та обрав Афіну покровителькою міста.
— Я зовсім не ображаюсь, — буркнув Персі.
Аннабет пхнула його ліктем.
— Я чула про вас, Кекропсе. Ви були першим, хто приніс підношення Афіні. Ви збудували її перший вівтар в Акрополі.
— Так. — Гірко промовив Кекропс, наче шкодував про своє рішення. — Мої люди були
— Це ж латиною сузір’я Близнюки. То ви Близнюки? — поцікавився Персі. — А я Лев.
— Ні, телепню, — промовив Лео, вочевидь, не розчувши. — Це я Лео. Ти — Персі.
— Вгамуйтесь, ви двоє, — докорила Хейзел. — Гадаю, в цьому випадку геміни означає роздвоєний — напівлюдина, напівзмія. Це назва його народу. Він — гемін.
— Так... — Кекропс відсунувся від Хейзел, так наче вона його образила. — Тисячі років тому нас витіснили під землю двоногі люди, але я знаю міські дороги краще за будь-кого. Я прийшов попередити вас: якщо спробуєте наблизитися до Акрополя наземним шляхом, вас знищать.
Джейсон припинив споживати свій шматок пирога.
— Тобто... ви нас знищите?
— Ні, війська Порфіріона, — промовив зміїний цар. — Акрополь оточений потужними облоговими машинами — онаграми.
— Знову онагри? — випалив Френк. — Десь розпродаж на них чи що?
— Циклопи, — припустила Хейзел. — Вони постачають зброю Октавіанові і велетням.
Персі фиркнув.
— Наче нам і без цього не вистачало доказів, що Октавіан на боці ворога.
— Це не єдина загроза, — застеріг Кекропс. — У небі над храмом панують грозові духи та грифони, а усі дороги патрулюють земленароджені.
Френк потарабанив пальцями по скоринці пирога.
— То що, нам просто здатись? Ми здолали дуже довгий шлях.
— Я пропоную вам альтернативу, — промовив Кекропс. — Підземний шлях до Акрополя. Заради Афіни та заради богів я допоможу вам.
У Пайпер защипало за шиєю. Вона пригадала, що сказала велетка Перібоя в її сні: що напівбоги знайдуть в Афінах не тільки ворогів, але й друзів. Можливо, велетка мала на увазі Кекропса та його змієнарод. Але щось таке у голосі Кекропса не подобалось Пайпер — цей різкий тон, наче він керувався зовсім не добрими намірами.
— У чому каверза? — запитала вона.
Кекропс звернув до неї свої незбагненні темні очі.
— Тільки маленька групка напівбогів — не більше трьох — зможе пройти повз велетнів непоміченою. Інакше запах вас викаже. Але наші підземні шляхи приведуть вас просто до руїн Акрополя. Там ви зможете непомітно знешкодити облогові машини та впустити решту команди. Якщо пощастить, застанете велетнів зненацька і зірвете їхню церемонію.
— Церемонія? — перепитав Лео. — А... пробудження Геї.
— Вона вже почалась, — попередив Кекропс. — Відчуваєте, як тремтить земля? Ми, геміни, — це ваш найкращий вибір.
Пайпер відчула нетерплячість у його голосі — царя наче мучила спрага.
Персі оглянув усіх навколо столу.
— Є заперечення?
— Так, декілька, — промовив Джейсон. — Ми на порозі битви з ворогом. Нам пропонують розділитися. Хіба не так помирають у фільмах жахів?
— А ще, — додав Персі, — Гея
Пайпер уловила погляд Аннабет — одне безмовне питання: «Якої ти думки?»
Пайпер ніяк не могла звикнути до того, як Аннабет зверталась до неї за порадою. Після Спарти вони збагнули, що можуть розглядати проблеми з двох різних боків. Аннабет бачила логіку, тактичні ходи. Пайпер мала внутрішнє чуття, цілковито позбавлене логіки. Разом вони або розв’язували проблему вдвічі швидше, або безнадійно заплутували одна одну.
Кекропсова пропозиція мала сенс. Принаймні, вона здавалась найменш самогубним рішенням. Але Пайпер була певна, що зміїний цар приховує справжні наміри. От тільки як це довести...
Тоді вона пригадала те, що сказав їй батько багато років тому: «Тебе назвали Пайпер, тому що дідусь Том вірив, що ти народишся з могутнім голосом і вивчиш усі черокійські пісні, навіть пісню змій».
Це міф з цілковито несхожої культури, але от вона тут, дивиться на царя змієлюдей.
Пайпер почала співати «Літню пору», одну з батькових улюблених пісень.
Кекропс здивовано витріщився на неї, а потім почав гойдатися.
Спочатку Пайпер було ніяково співати перед усіма друзями та змієчоловіком. Тато завжди казав, що у неї гарний голос, але вона не любила привертати до себе увагу. Вона навіть не брала участь у табірних співах біля багаття. А зараз її голос заливав усю залу. Присутні оціпеніло слухали.
Вона закінчила перший куплет. Не менше п’яти секунд усі мовчали.
— Пайпс, — промовив Джейсон, — я й гадки не мав.
— Це було прекрасно, — погодився Лео. — Може, не... ну, не так як у Каліпсо, але...
Пайпер не відводила очей від зміїного царя.
— Які ваші справжні наміри?
— Обманути вас, — промовив він у трансі, досі гойдаючись. — Ми сподіваємось завести вас у тунелі та знищити.
— Чому? — поцікавилася Пайпер.
— Земля-Матір пообіцяла нам значну винагороду. Якщо ми проллємо вашу кров під Парфеноном, цього вистачить для її пробудження.
— Але ви служите Афіні. Ви заснували її місто.
Кекропс тихо зашипів.
— І на знак подяки богиня залишила мене. Афіна замінила мене на двоногого людського царя. Наслала сказ на моїх дочок, змусила їх стрибнути на скелі Акрополя. Справжніх афінян, гемінів, загнали під землю та забули. Афіна, богиня мудрості, відвернулась від нас, але мудрість йде і від землі. Ми не забули про нашу справжню матір. Гея поверне нам місце під сонцем.
— Гея бреше. Вона збирається знищити цей світ, а не повертати його комусь.
Кекропс оголив ікла.
— Тоді це не гірше за життя під віроломними богами!
Він здійняв посох, але Пайпер затягнула другий куплет пісні.
Руки зміїного короля обм’якнули. Очі заскляніли.
Пайпер проспівала кілька рядків, а потім ризикнула запитати знову:
— Оборона велетнів, підземні шляхи до Акрополя — що зі сказаного було правдою?
— Усе. Акрополь справді міцно укріплений, як я й казав. Наблизитись землею неможливо.
— Отже, ти можеш провести нас крізь тунелі, — промовила Пайпер. — Це теж правда?
Кекропс насупив брови.
— Так...
— І якщо ти накажеш своїм людям не нападати на нас, вони послухаються?
— Так, але... — Кекропс здригнувся. — Так, послухаються. І не більше трьох з вас зможуть пройти, щоб не привернути уваги велетнів.
Аннабет нахмурилась.
— Пайпер, це божевілля. Він уб’є нас за першої нагоди.