Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 55)
Лави були всипані старими журналами: «Дитячі розваги. Осінь, 20 р. до н. е.»; «Щотижневик Гефест-ТБ: Остання вагітність Афродіти»; «Асклепїїв журнал: Десять простих порад, щоб отримати більше користі від п’явок!»
— Це приймальна, — буркнув Лео. —
Там і тут на підлозі лежали купки пилу та розкидані кістки, що були не дуже підбадьорливим показником середнього часу очікування.
— Подивіться. — Джейсон кудись вказав. — Ці вивіски були тут, коли ми зайшли? І ці двері?
Лео сумнівався. На стіні праворуч від статуї, над зачиненими металевими дверима, висіли два електронних табло. На верхньому було написано:
На нижньому:
Джейсон примружився.
— Я не бачу так далеко. «Лікар...»
— Ув’язнений, — промовив Лео. — Аполлон попередив мене, що Асклепій під вартою. Зевс не хоче, аби він ділився медичними таємницями чи щось таке.
— Двадцять баксів та коробка «Несквік» на те, що статуя — вартовий, — промовила Пайпер.
— Я, мабуть, відмовлюсь від цього парі. — Лео глянув на найближчу купку пилу, що досі очікувала на прийом. — Ну... гадаю, треба взяти номерок.
У велетенської статуї були інші плани.
Коли друзі наблизилися до неї футів на п ять, вона повернула голову і подивилась на них. Вираз обличчя не змінився. Губи не поворухнулись. Але звідкись згори донісся голос і залунав на всю кімнату.
— Вам призначено?
Пайпер не вагалась.
— Добридень, Гігеє! Нас направив Аполлон. Нам треба зустрітись з Асклепієм.
Алебастрова статуя зійшла з п’єдесталу. Вона здавалась механічною, але Лео не чув шуму деталей усередині. Щоб запевнитись, він мав доторкнутись до неї, але йому не хотілось навіть наближатись.
— Гаразд. — Статуя так само усміхалася, хоча голос у неї вочевидь був незадоволений. — Дозвольте зробити копії ваших страхових карток?
— Е-е, ну... — Пайпер запнулась. — Ми не взяли їх із собою, але...
— Ну... так? — промовила Пайпер.
Лео подивився на свої долоні, що, як завжди, вкривав шар мастила та кіптяви. Він сховав їх за спину.
— Ви в чистій білизні?
— Слухайте, жіночко, — промовив Лео, — це вже нечемно.
— До лікаря завжди треба приходити у чистій білизні, — докорила Гігея. — Боюсь, ви розносите хвороби. Ви повинні пройти санобробку, перш ніж ми зможемо продовжити.
Золота змія витягнулась і звалилась з її руки, а потім підняла голову і зашипіла, блискаючи шаблеподібними іклами.
— Е-е... розумієте, — промовив Джейсон, — наше медичне страхування не покриває санобробок з участю величезних змій. Дідько.
— О, це несуттєво, — запевнила його Гігея. — Санобробка надається всім пацієнтам. Вона безкоштовна!
Змія ринула вперед.
Лео мав неабиякий досвід в ухилянні від механічних чудовиськ, і дякувати богам, бо золота змія була швидкою. Він відскочив убік — і гострі ікла промайнули в дюймі від його голови. Лео перекотився і підвівся, руки спалахнули вогнем. Коли змія напала знову, він висадив полум’я їй в очі, через що вона смикнулась ліворуч і грюкнулась об лаву.
Пайпер і Джейсон узялись за Гігею. Вони рубанули статую по колінах і повалили її, наче різдвяну ялинку. Алебастрова голова теж стукнулась об лаву. Кубок розплескав по підлозі шиплячу кислоту. Джейсон і Пайпер кинулись добивати Гігею, але перш ніж вони встигли вдарити, відрубані ноги статуї притягнулись до колін, наче намагнічені. Богиня підвелась, досі усміхаючись.
— Неприйнятно, — промовила вона. — Лікар не прийме вас, поки ви не пройдете належної санобробки.
Вона змахнула чашею убік Пайпер, але та відстрибнула геть, і кислота розплескалась по сусідніх лавах, перетворюючи каміння на шиплячі хмари пари.
Тим часом змія отямилася. Розплавлені очі якимсь чином самі собою полагодились. Морда витягнулась і походила на броньований капот автомобіля.
Змія стрибнула на Лео, який нахилився і спробував схопити її за шию, та це було так само, як ловити наждаковий папір, що летить зі швидкістю шістдесят миль на годину. Змія проскочила повз, а її шорстка металева шкіра залишила на долонях Лео криваві подряпини.
Однак, доторкнувшись до змії, Лео остаточно позбувся сумнівів. Вона таки була машиною. Він відчув механізм її роботи. Якщо статуя Гігеї працювала за схожим принципом, у них був шанс...
На протилежному кінці кімнати Джейсон відірвався від землі та відрубав богині голову.
На жаль, голова одразу повернулася на своє місце.
— Неприйнятно, — спокійно промовила Гігея. Втрачати голову шкідливо для здоров’я.
— Джейсоне, сюди! — заволав Лео. — Пайпер, виграй нам трохи часу!
Пайпер зиркнула на нього, мовляв: «Легко сказати!»
— Гігеє! — загорланила вона. — У мене є страховка!
Це привернуло увагу богині. Навіть золота змія поглянула на Пайпер так, наче страховка була якимсь смачним гризуном.
— Страховка? — збуджено перепитала статуя. — Хто її забезпечує?
— Е... «Синя Блискавка». Картка зі мною. Хвилинку.
Вона почала демонстративно нишпорити по кишенях. Змія підповзла ближче, аби подивитись.
Джейсон, задихаючись, підбіг до Лео.
— Що придумав?
— Нам їх не знищити, — промовив Лео. — Їх сконструювали так, щоб вони могли самостійно ремонтуватися. Вони, наче застраховані проти будь-яких пошкоджень.
— Приголомшливо. Як бути?
— Пам'ятаєш старий ігровий автомат Хірона?
Джейсонові очі округлились.
— Лео... це не «Маріо».
— Але принцип схожий.
— Режим ідіота?
Лео ошкірився.
— Мені треба, щоб ви з Пайпер їх відволікали. Я перепрограмую змію, а потім Катюшу.
— Гігею.
— Та байдуже. Готовий?
— Ні.
Лео з Джейсоном кинулись до змії.
Гігея ставила Пайпер безліч запитань про здоров’я.
— «Синя Блискавка» — це медична організація? Який страховий внесок? Хто твій дільничний бог?