Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 37)

— Просто хотіла запевнитись, що ти не втрачаєш пильності.

— Ти знала, що ми впадемо на тому подвір’ї. Як?

Гіла знизала плечима.

— Тіньові стрибки — чаклунство. Кілька моїх підданих — дочки Гекати. Їм не важко було відхилити вас з маршруту, особливо враховуючи нашу з тобою близькість.

Рейна намагалася вгамувати свою злість. Гіла краще за будь-кого на світі знала, що відчує її сестра, повернувшись до Пуерто-Ріко.

— Ви взяли на себе забагато клопоту, — зазначила Рейна. — Цариця амазонок і головна мисливиця Артеміди, обидві, без жодних вагань, помчали у Пуерто-Ріко, аби перехопити нас. Припускаю, причина не в тому, що ти просто скучила за мною.

Фібі, рудоволоса мисливиця, хіхікнула.

— Вона кмітлива.

— Авжеж, — погодилась Гіла. — Я навчила її усього, що знаю.

Інші амазонки почали скупчуватися довкола столу, наче відчувши можливу бійку. Жорстокі видовища подобались їм не менше, ніж піратам.

— Оріон, — здогадалась Рейна. — От що привело тебе сюди. Його ім’я привернуло твою увагу.

— Я не можу дозволити, щоб він тебе вбив.

— Це тільки частина правди.

— Твоя місія із супроводу Афіни Парфенос...

— ...важлива. Але і це ще не все. Справа особиста.

І для мисливиць також. Що ти замислила?

Гіла пробігла пальцями по золотому поясу.

— Оріон — це проблема. На відміну від інших велетнів він ходить по землі впродовж століть. Особливе задоволення він отримує від убивства амазонок, мисливиць та будь-яких жінок, які наважились бути сильними.

— Нащо йому це?

Поміж дівчат навколо наче прокотилась хвиля жаху.

Гіла подивилась на Фібі.

— Розповіси? Ти була там.

Усмішка мисливиці розтанула.

— У стародавні часи Оріон приєднався до мисливиць. Він був найкращим другом пані Артеміди. Ніхто не міг зрівнятися з ним у стрільбі з лука — окрім самої богині та, хіба що, її брата, Аполлона.

Рейна затремтіла. На вигляд Фібі було не більше чотирнадцяти. Подумати лише, що вона знала Оріона три або чотири тисячі років тому...

— Що пішло не так? — поцікавилася вона.

Вуха Фібі почервоніли.

— Оріон перетнув межу. Він закохався в Артеміду. Гіла хмикнула.

— З чоловіками так завжди. Обіцяють дружбу. Обіцяють ставитись до тебе як до рівної. А врешті-решт, виявляється, що їм тільки й треба, що володіти тобою.

Фібі почала скубати ніготь великого пальця. Позаду неї ніяково засовалися інші мисливиці, Наомі та Селін.

— Пані Артеміда, авжеж, навідріз йому відмовила, — продовжила Фібі. — Оріон розлютився. Він почав дедалі частіше подорожувати на самоті. Врешті-решт... я не певна, що саме сталося, але одного дня Артеміда повернулась до табору і сказала нам, що Оріона вбили. Вона відмовилась про це говорити.

Гіла насупилася, що підкреслило її білий шрам поперек брови.

— Хай там що, коли Оріон повернувся з Тартару, то став найзапеклішим ворогом Артеміди. Ніхто не здатний ненавидіти тебе більше, ніж той, хто колись тебе кохав.

Рейна це розуміла. Вона пригадала Чарльстон і розмову з Афродітою дворічної давнини...

— Якщо він така проблема, чому Артеміда не може просто вбити його знову?

Фібі скривилася.

— Легко сказати. Оріон хитрий. Якщо Артеміда з нами, він тримається подалі. Якщо мисливиці на самоті, як зараз... він нападає зненацька і знову зникає. Наш колишній ватажок, Зоя Нічна Тінь, століттями намагалась його відстежити і вбити.

— Амазонки теж намагались, — промовила Гіла. — Оріон не перебирає жертвами. Гадаю, ми всі занадто нагадуємо йому Артеміду. Він саботує наші сховища, руйнує розподільчі центри, вбиває войовниць...

— Інакше кажучи, — сухо промовила Рейна, — заважає тобі запанувати над всесвітом.

Гіла знизала плечима.

— Саме так.

— Тому ти кинулась сюди перехоплювати мене. Ти знала, що Оріон наступає нам на п’яти. Ти заманила його у засідку. А я — приманка.

Решта дівчат повідвертались хто-куди, аби тільки не дивитись Рейні в обличчя.

— Ой, благаю, — докорила їм Рейна, — не треба тільки тепер страждати від почуття провини. Це гарний план. То що робитимемо далі?

Гіла обдарувала товаришок лукавою посмішкою.

— Я ж казала вам, що моя сестра не слабачка. Фібі, поясниш подробиці?

Мисливиця повісила лук на плече.

— Як я вже казала, гадаю, Оріон відстежує тебе, а не Афіну Парфенос. Він, здається, особливо добре відчуває напівбогинь. Мабуть, можна сказати, що у нього нюх на нас.

— Як це мило, — промовила Рейна. — То мої друзі, Ніко та Глісон Хедж, у безпеці?

— Я однаково не розумію, чому ти подорожуєш із самцями, — пробурчала Фібі, — але вони у більшій безпеці, коли тебе поряд немає. Я доклала значних зусиль, щоб приховати статую. Якщо пощастить, Оріон піде за тобою сюди, просто у лещата нашої оборони.

— А потім? — поцікавилася Рейна.

Гіла обдарувала її холодною посмішкою, майже такою самою, як та, що колись бентежила піратів Чорнобородого.

— Талія та більшість її мисливиць спостерігають за периметром Старого Сан-Хуана. Щойно Оріон з’явиться поблизу, ми дізнаємось. Ми розставили пастки на всіх підступах. Мої найкращі воїни напоготові. Ми заманимо велетня в западню. А потім, так чи інакше, відправимо його назад у Тартар.

— Його можливо вбити? — запитала Рейна. — Я вважала, більшість велетнів можуть померти тільки від рук бога і напівбога, які б’ються пліч-о-пліч.

— Ми це з’ясуємо, — відповіла Гіла. — Коли Оріон зникне, твоє завдання стане значно легшим, і ти зможеш відновити свій похід з нашим благословенням.

— Нам не завадить ще якась допомога окрім благословення. Амазонки доставляють речі по всьому світу. Надай нам безпечний транспорт для Афіни Парфенос. Доправ нас у Табір Напівкровок до першого...

— Не можу. Якби могла, сестро, допомогла би, але ти і сама мала відчути, якою люттю палає статуя. Ми, амазонки, названі дочки Ареса. Афіна Парфенос не терпітиме нашого втручання. До того ж, ти знаєш, як буває з Мойрами. Щоб твій похід вдався, доставити статую повинна ти, особисто.

Рейна напевно здавалась розбитою.

Фібі підштовхнула її плечем, наче надмірно дружелюбна кішка.

— Слухай, не журись ти так. Ми допоможемо тобі чим зможемо. Амазонський ремонтний відділ уже полагодив твоїх металевих собак. 1 ми приготували відпадні подарунки на прощання!

Селін передала Фібі шкіряний мішечок.

Фібі попорпалася всередині.

— Так... цілюще зілля. Усипні дротики, як ті, якими ми стріляли у вас. Гм, що ще? О, так!

Фібі з тріумфом дістала згорнуту в прямокутник сріблясту тканину.

— Носовичок? — поцікавилася Рейна.