Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 39)

Подумки вона уявляла Оріона величезним, потворним демоном, гіршим навіть за Полібота, що напав на Табір Юпітера.

Натомість Оріон міг зійти за людину — високу, м’язисту, вродливу людину. Його шкіра була кольору пшеничної грінки. Темне волосся коротко підстрижене, і стояло сторч на маківці. У чорних шкіряних бриджах та шкіряній куртці без рукавів він був наче лихий, але більш привабливий брат Робіна Іуда.

Тільки очі псували образ. На перший погляд здавалось, ніби він носить військові окуляри нічного бачення. Та потім Рейна зрозуміла, що це не окуляри. То була Гефестова робота — бронзові механічні очі, вживлені в очниці. Фокусні кільця обертались і клацали, поки він розглядав Рейну. Лазерні приціли спалахували то червоним, то зеленим. Рейна зніяковіла від того, що він бачить більше, ніж просто її тіло: температуру, серцебиття, ступінь страху.

В одній руці велетень тримав чорний композитний лук, майже такий саме чудернацький, як і його очі. Численні тятиви проходили крізь кілька шківів, схожих на мініатюрні колеса паровоза. На блискучому бронзовому руків’ї висіли циферблати та кнопки.

Оріон не вкладав у лук стріли. Не робив жодних рухів. І так сліпуче усміхався, що можна було легко забути про те, що він — ворог, який знищив не менше півдюжини мисливиць та амазонок, аби дістатися сюди.

Гіла оголила кинджали.

— Іди, Рейно. Я дам раду цьому чудовиську.

Оріон пирснув.

— Ти хоробра, Гіло Подвійно-вбивча. Як твої заступники. Мертві заступники.

Гіла зробила крок уперед.

Рейна схопила її за руку.

— Оріоне! — випалила вона. — На твоїх руках достатньо амазонської крові. Спробуй краще римську.

Велетневі очі заклацали і розширились. Червоні лазерні точки забігали по Рейниному нагруднику.

— А, юний претор. Зізнаюсь, ти мене зацікавила. Перш ніж я тебе вб’ю, прошу, просвіти мене. Навіщо дитя Риму так зі шкіри пнеться заради греків? Ти пожертвувала званням, залишила легіон напризволяще, зробила із себе ізгоя — і заради чого? Джейсон Грейс знехтував тобою. Персі Джексон тобі відмовив. Хіба тебе замало... як там кажуть... посилали куди подалі?

У Рейни задзвеніло у вухах. Вона пригадала попередження Афродіти два роки тому у Чарльстоні: «Ти не знайдеш кохання там, де хочеш чи сподіваєшся його знайти. Жодний напівбог не зцілить твоє серце».

Вона змусила себе зустрітись з пильними очима велетня.— Прихильність до мене якихось хлопців не впливає на мої рішення.

— Хоробрі слова. — Велетнева усмішка гнівала Рейну. — Але ти не відрізняєшся від амазонок, мисливиць чи самої Артеміди. Ви говорите про силу і незалежність. Але варто вам зустріти чоловіка з істинною відвагою — і ваша впевненість кришиться. Зараз ти відчуваєш загрозу у моїй перевазі та в тому, як вона тебе приваблює. Через це ви завжди тікаєте, здаєтесь або вмираєте.

Гіла відкинула Рейнину руку.

— Я вб’ю тебе, велетню. Розрубаю на такі маленькі...

— Гіло, — перервала Рейна. Що б не сталось далі, вона не збирається дивитись, як сестра помре. Вона мусить утримувати велетневу увагу на собі. — Оріоне, ти стверджуєш, що сильний. Проте, ти не зміг дотримати обітниць Полювання. Ти помер ізгоєм. А тепер на побігеньках у своєї матусі. То скажи мені ще раз, про яку перевагу йдеться?

Оріонові щелепи стиснулись. Усмішка стала тоншою та холоднішою.

— Гарна спроба, — визнав він. — Сподіваєшся вивести з рівноваги. Уважаєш, якщо відволікатимеш мене балачками, підкріплення тебе врятує. На жаль, преторе, підкріплень немає. Я спопелив підземне лігво твоєї сестри її власним грецьким вогнем. Не вижив ніхто.

Гіла заревіла і напала. Оріон вдарив її руків’ям лука. Вона відлетіла назад. Велетень витяг із сагайдака стрілу.

— Стій! — заволала Рейна.

Її серце гамселило по груднині. Вона мусить знайти велетневе вразливе місце.

«Баррачіна» лише за кілька кварталів. Якщо вони зможуть туди дістатись, Ніко перенесе їх крізь тіні. І бодай хтось з мисливиць мусив вижити... Вони патрулювали весь периметр старого міста. Хтось безперечно ще був десь там...

— Оріоне, ти поцікавився, що мене спонукає, — вона намагалася говорити спокійно. — Хіба ти не хочеш отримати відповідь, перш ніж уб’єш нас? Ти ж, напевне, сушиш голову, чому жінки відмовляють такому сильному красунчику, як ти.

Велетень вклав стрілу в лук.

— Ти плутаєш мене з Нарцисом. Мене не спокусиш лестощами.

— Авжеж ні, — промовила Рейна. Гіла з кровожерливим виразом обличчя підвелась, але Рейна потягнулась до сестри почуттями, намагаючись поділитись найскладнішим проявом сили — стриманістю. — І все ж... ти напевно обурений. Спочатку тобі відмовила смертна царівна...

— Меропа. — Оріон презирливо вищирився. — Красуня, але дурна. Якби мала хоч трохи клепки, то зрозуміла би, що я просто заграю з нею.

— Дай-но здогадаюсь. Натомість вона заверещала і покликала варту.

— Я був неозброєний. Ніхто не бере лук та ножі, ідучи залицятися до царівни. Варта легко мене пов’язала. А її батько, цар, осліпив мене та вигнав.

Просто над Рейниною головою з черепичного даху скотився камінець. Можливо, їй тільки здалось, але вона пригадала цей звук: такий самий як у дитинстві, коли Гіла вислизала зі своєї зачиненої кімнати і проповзала по даху, щоб перевірити, як у неї справи.

Рейні знадобилась уся її сила волі, щоб не поглянути вгору.

— Але тепер ти маєш нові очі, — сказала вона велетню. — Гефест пожалів тебе.

— Так... — Оріон відвів погляд. Рейна знала це напевне, тому що лазерні точки зникли з її грудей. — Зрештою доля привела мене до Ділоса, де я зустрів Артеміду. Знаєш, як це дивно, коли зустрічаєш свого заклятого ворога, а потім усвідомлюєш, що він приваблює тебе? — Він розсміявся. — Що я таке кажу? Авжеж знаєш. Ти відчуваєш те саме до греків — захоплення, змішане з почуттям провини; потяг, що перетворюється на любов. Але надлишок любові — це отрута, особливо, якщо любов однобока. Якщо ти досі цього не зрозуміла, Рейно Рамірез-Ареллано, то незабаром зрозумієш.

Гіла зробила кульгавий крок, досі тримаючи ножі у руках.

— Навіщо ти розмовляєш з цим чудовиськом, сестро? Вб’ємо його.

— А зможете? — задумливо промовив Оріон. — Багато хто намагався. Навіть брат самої Артеміди, Аполлон, не зміг мене вбити у стародавні часи. Він позбувся мене тільки завдяки хитрощам.

— Йому не подобалось, що ти крутишся біля його сестри? — Рейна прислухалась, але більше не чула жодних звуків з даху.

— Аполлон ревнував. — Велетневі пальці стиснулись на тятиві. Він натягнув її, шківи почали обертатися. — Боявся, що Артеміда занадто захопиться мною і забуде про свою обітницю дівоцтва. І хто його знає? Без втручання Аполлона, може, і забула б. І була б щасливішою.

— Прислуговуючи тобі? — заричала Гіла. — Бути твоєю смиренною домогосподинею?

— Більше це несуттєве, — промовив Оріон. — Словом, Аполлон наслав на мене сказ — нездоланну жагу вбити всіх звірів на світі. Я перебив тисячі, перш ніж матір, Гея, поклала кінець цьому шаленству. Вона створила із землі велетенського скорпіона. Він ужалив мене у спину, а його отрута вбила мене. Я в боргу перед нею за це.

— Ти в боргу перед Геєю, — промовила Рейна, — за те, що вона вбила тебе.

Оріонові механічні зіниці стиснулися у крихітні, палаючі крапки.

— Мати показала мені правду. Я боровся із власною сутністю, а це не принесло мені нічого крім нещастя. Велетням не судилось кохати смертних чи богів. Гея допомогла мені з цим змиритись. Урешті-решт усі ми повинні повернутись додому, преторе. Повинні прийняти своє минуле, яким би гірким та темним воно не було. — Він кивнув на віллу позаду неї. — Так само, як вчинила ти. У тебе теж достатньо привидів минулого, га?

Рейна оголила меч. «Привиди не дають відповідей», — казала вона сестрі. Можливо, у велетнів їх теж немає.

— Це не мій дім, — промовила вона. — І ми не схожі.

— Я побачив істину. — Велетень, здавалось, щиро їй співчував. — Ти чіпляєшся за фантазію, ніби можеш змусити ворогів полюбити себе. Ні, Рейно, не зможеш. Ти не знайдеш любові у Таборі Напівкровок.

Слова Афіродіти залунали в її голові: «Жодний напівбог не зцілить твоє серце!»

Рейна придивилась до вродливого, безжалісного велетневого обличчя, до його палаючих механічних очей. На якусь жахливу мить вона зрозуміла, яким чином навіть богиня, навіть така вічна діва як Артеміда, може закохатись в Оріонові медоточиві слова.

— Я міг убити тебе вже двадцять разів, — промовив велетень. — Ти ж це розумієш, так? Дозволь мені пощадити тебе. Мені потрібен тільки маленький прояв вірності. Скажи мені, де статуя.

Рейна ледве не впустила меч. Де статуя...

Оріон не знайшов Афіну Парфенос. Мисливський камуфляж спрацював. Весь цей час велетень відстежував Рейну, а отже, навіть якщо вона зараз помре, Ніко і тренер Хедж будуть у безпеці. Завдання не приречене.

З неї наче спала сотня фунтів обладунків. Вона розсміялась. Звук понісся луною вздовж брукованої вулиці.

— Фібі перехитрила тебе, — промовила вона. — Відстежуючи мене, ти загубив статую. Тепер мої друзі можуть продовжити місію.

Оріон скривив губи.

— О, я знайду їх, преторе. Тільки-но розберуся з тобою.

— Тоді, — промовила Рейна, — нам доведеться розібратись з тобою першими.

— Оце моя сестра, — гордо відізвалась Гіла. Разом вони ринули у напад.

Перший постріл велетня простромив би Рейну, але Гіла виявилася швидшою. Вона розрубила стрілу в повітрі та метнулась до Оріона. Рейна націлила вістря меча у його груди. Велетень відбив обидві атаки луком.