Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 36)
— Здається, Джейсон казав, що тобі нічого не відомо про Табір Юпітера.
— Це було правдою. Але завдяки Гериним інтригам ті часи минули. — Обличчя Талії стало серйозним. — Як мій брат?
— Коли я залишала його в Епірі, був добре. — Рейна сказала їй, що знала.
Очі Талії заважали дівчині зосередитись: яскраво-блакитні, напружені та насторожені, так схожі на Джейсонові. Крім цього між братом і сестрою не було нічого спільного. Волосся Талії було темним та неслухняним. Її подерті джинси тримались разом на одних тільки шпильках. На руках та на шиї висіли металеві ланцюжки, а на сірій камуфляжній футболці хизувався значок зі словами: «ПАНК ЖИВ. ПОМЕРТИ».
Джейсон Грейс завжди здавався Рейні типовим американським хлопцем з порядної родини. Талія більше нагадувала дівчину, яка з ножем обкрадає таких хлопців у провулках.
— Сподіваюся, що з ним досі все гаразд, — задумливо промовила Талія. — Кілька ночей тому мені наснилась мама. Це... не було приємно. А потім я отримала повідомлення Ніко — про Оріона, який женеться за вами. Це було ще
— Тому ти тут. Ти отримала повідомлення Ніко.
— Ну, так, ми не на відпустку до Пуерто-Ріко гайнули. Це одна з найбільш укріплених твердинь амазонок. Ми ризикнули, з надією перехопити вас.
— Перехопити... як? І навіщо?
Фібі перед ними зупинилась. Коридор закінчувався металевими дверима. Фібі постукала по них руків’ям ножа — це була складна послідовність звуків, схожа на код Морзе.
Талія потерла свої побиті ребра.
— Тут я мушу тебе залишити. Мисливиці патрулюють старе місто, пильнуючи Оріона. Мені час повертатись у перші ряди. — Вона прохально простягнула долоню. — Кинджал, будь ласка?
Рейна повернула ніж.
— А моя зброя?
— Її повернуть тобі пізніше. Я знаю, що усе це здається безглуздям — викрадення, зав’язування очей і таке інше — але амазонки серйозно ставляться до безпеки. Минулого місяця стався інцидент у головному штабі в Сієтлі. Може, ти чула. Дівчина на ім’я Хейзел Левек украла коня.
Селін посміхнулась.
— Ми з Наомі бачили записи камер безпеки. Легендарно.
— Епічно, — погодилась третя мисливиця.
— Одне слово, — продовжила Талія, — ми спостерігаємо за Ніко і сатиром. Позаштатних чоловіків сюди не підпускають, але ми залишили їм роз’яснювальну записку.
Талія дістала з-за пояса папірець і розгорнула його, а потім передала Рейні. Це була ксерокопія рукописної записки:
Рейна повернула папірець.
— Так. Дуже добре все пояснює.
Фібі ошкірилась.
— Та не переймайся. Я вкрила вашу Афіну камуфляжною сіткою, яку нещодавно винайшла. Завдяки їй статую не знайдуть чудовиська, навіть Аріон. До того ж, якщо мої здогадки правильні, Оріон вистежує не статую, а тебе
Рейну наче стукнули поміж очей.
— Звідки ти це знаєш?
— Фібі найкраще вистежує здобич, — промовила Талія. — І лікує. І... ну, вона взагалі майже в усьому тямить.
— Майже? — невдоволено поцікавилася Фібі.
Талія скинула руки догори, мовляв «Я здаюсь».
— А щодо того, чому ми перехопили тебе, це пояснять амазонки. Фібі, Селін, Наомі, проведіть Рейну всередину. Мені треба подбати про оборону.
— Ви очікуєте на бій, — зазначила Рейна. — Але ти сказала, що це місце таємне та безпечне.
Талія вклала ніж у піхви.
— Ти не знаєш Оріона. Шкода, що у нас так обмаль часу, преторе. Я залюбки послухала б про твій табір і про твою подорож сюди. Ти так схожа на свою сестру і водночас...
— Ти знаєш Гілу? — запитала Рейна. — Вона у безпеці?
Талія похитала головою.
— Ніхто не в безпеці у ці часи, преторе, тому я мушу йти. Чудового полювання!
Талія зникла в глибинах катакомб.
Металеві двері зі скрипом відчинились. Три мисливиці повели Рейну всередину.
Після тунелів, що спричиняли клаустрофобію, від розміру сховища у Рейни перехопило дух. Під безмежною стелею могли б вільно ширяти кілька велетенських орлів. Триповерховим стендам не було видно кінця і краю. Автонавантажувачі гасали поміж них, переміщуючи коробки. Неподалік стояла дюжина молодих жінок у чорних брючних костюмах, які звірялись із записами на своїх планшетах. Перед ними стояли ящики з наліпками: «ВИБУХОВІ СТРІЛИ І ГРЕЦЬКИЙ ВОГОНЬ (16 УНЦІЙ, УПАКОВКА НА БЛИСКАВЦІ)» і «ФІЛЕ ГРИФОНА (ОРГАНІЧНЕ, ВІЛЬНИЙ ВИПАС)».
Просто перед Рейною, за довгим столом, заваленим звітами та холодною зброєю, сиділа знайома постать.
— Сестричко. — Гіла підвелась. — От ми й повернулися додому. І знову перед обличчям смерті. Треба зав’язувати з такими зустрічами.
XXIII Рейна
Не сказати, що почуття Рейни були
Їх закинули в блендер разом з гравієм та льодом.
Щоразу, коли Рейна зустрічала сестру, то не знала обійняти її, заплакати чи піти геть. Авжеж, вона любила Гілу. Рейна вже сотню разів померла б, якби не сестра.
Але їхнє спільне минуле було безмежно складним.
Гіла обійшла стіл. Чорні шкіряні штани та чорна майка дуже їй пасували. Навколо талії блищав пояс із золотих, химерно сплетених ланок — символ амазонської цариці. Гілі виповнилося двадцять два, але її легко можна були прийняти за Рейнину близнючку. Вона мала таке саме довге темне волосся й такі самі брунатні очі. Сестри навіть носили однакові каблучки із факелом та списом — символом їхньої матері Беллони. Ледве не єдиною очевидною відмінністю між ними був довгий білий шрам на чолі Гіли. За минулі чотири роки він майже зник, і незнайомець міг вирішити, що це звичайна зморшка. Але Рейна пам’ятала той день, коли Гіла отримала шрам у дуелі на борту піратського корабля.
— Ну? — Гіла відірвала її від думок. — Ані теплого слівця для сестри?
— Дякую, що влаштувала моє викрадення. А ще дякую за дротик у шию, мішок на голову і за те, що прив’язала до стільця.
Гіла пустила очі під лоба.
— Правила є правила. Ти, як претор, мала б розуміти. Це сховище є однією з найважливіших наших баз. Ми повинні стежити за доступом до нього. Я не можу дозволити собі порушувати правила, особливо для родини.
— Скажи ще, що тобі було не весело.
— Ну і це теж.
«Чи справді її сестра стала такою спокійною та зібраною, якою здається?» — подумала Рейна. Дивовижно, і трошки лячно, як швидко Гіла пристосувалась до своєї нової ролі.
Шість років тому вона була наляканою старшою сестрою, яка щосили намагалась огородити Рейну від батькової люті. Вона тільки й вміла що тікати та шукати для них схованку.
Потім, на Цирцеїному острові, Гіла аж зі шкури пнулася, аби її помітили. Носила кричущий одяг та яскравий макіяж. Усміхалась, сміялась і завжди залишалась жвавою, наче, вдаючи щастя, можна
Після того як їхня схованка — острів — згорів, їх забрали у полон на піратський корабель. І знову Гіла змінилась. Вона билась на дуелі за їхню свободу, перевершила піратів у піратстві та стала настільки поважною в команді, що врешті-решт Чорнобородий повернув їх на сушу, злякавшись заколоту.
Тепер вона фантастичним чином переродилась у царицю амазонок.
Авжеж, Рейна розуміла, чому її сестра такий хамелеон: доки вона змінюватиметься, вона не заскніє, як їхній батько...
— Ініціали на вивісці в «Баррачіно», — промовила Рейна. — Г.П.В. Гіла Подвійно-вбивча, твоє нове прізвисько. Це якийсь жарт?