Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 15)

Ліворуч від них Френк та Хейзел намагалися розгладити мапу Греції своїми мисками з пластівцями. Вони роздивлялись її, схилившись одне до одного головами. Час від часу Френкова долоня вкривала долоню Хейзел, отак от мило і невимушено, наче вони були старою подружньою парою. І Хейзел навіть не червоніла, що було справжнім досягненням для дівчини із сорокових років минулого століття. Адже нещодавно вона ледь не непритомніла, коли хтось казав «трясця» або «чорт забирай».

На чолі столу ніяковіючи сидів із задертою до грудей футболкою Джейсон, тоді як медсестра Пайпер міняла його бинти.

— Не смикайся, — промовила вона. Я знаю, що болить.

— Просто холодно, — відповів Джейсон.

Лео відчував у його голосі біль. Той дурнуватий гладіус наскрізь пронизав Джейсонів живіт. Вхідна рана на його спині була відразливого пурпурового відтінку і димилась. Безперечно — це не добрий знак.

Пайпер намагалась не виявляти збентеження, але потай розповіла Лео, наскільки хвилюється. Амброзія, нектар і медицина смертних допомагали тільки певною мірою. Глибокий поріз від Небесної бронзи чи Імперського золота буквально розщепляв напівбога зсередини. Джейсон міг одужати. Він стверджував, що одужує. Але Пайпер не була така впевнена.

Шкода, що Джейсон не робот. Тоді Лео хоч приблизно знав би, як допомогти найкращому другові. Але з людьми... Лео почувався безпомічним. Вони ламались занадто легко.

Він любив друзів. Зробив би заради них будь-що. Але поглянувши на них шістьох — три пари, усі зосереджені на своїй половинці, — він подумав про попередження Немезиди, богині помсти: «Ти не знайдеш місця з-поміж своїх побратимів. Ти завжди будеш сьомим колесом».

Він починав думати, що Немезида мала рацію. Якщо Лео проживе достатньо довго, якщо божевільний таємний план спрацює, його доля однаково з кимось іншим — на острові, що не знаходять двічі.

Але поки що, усе що він міг — дотримувати свого давнього правила: «Рухатися далі». Не занепадати духом. Не думати про погане. Усміхатись та жартувати, навіть коли зовсім того не хочеться. Особливо, коли не хочеться.

— Як справи, народе? — Він неквапливо зайшов до зали. — О, шоколадному печиву — так!

Він ухопив останнє. Це було особливе печиво — з пучкою морської солі, приготоване за рецептом кентавра Афроса, що жив на дні Атлантичного океану.

Затріщали динаміки. З них заволав Міні-Хедж: «А НУ ВДЯГНИСЬ!»

Усі підскочили. Хейзел відскочила від Френка на п’ять футів. Персі вилив сироп у склянку апельсинового соку. Джейсон незграбно натягнув на себе футболку, а Френк перетворився на бульдога.

Пайпер блиснула гнівними очима на Лео.

— Ти збирався позбутися цієї дурнуватої голограми.

— Слухай, Буфорд просто бажає всім чудового ранку. Він обожнює свою голограму! До того ж, усі ми сумуємо за тренером. І з Френка вийшов гарненький бульдог.

Френк перетворився назад на огрядного, сварливого канадця китайського походження.

— Та сідай вже, Лео. Треба поговорити.

Лео втиснувся між Джейсоном та Хейзел — подумав, що вони з найменшою імовірністю дадуть йому ляпаса за невдалий жарт. Він відкусив шматочок печива, а потім вхопив пакет італійських кукурудзяних паличок «Фонзіс», щоб довершити свій збалансований сніданок. Після Болоньї він серйозно до них приохотився. Вони були їдкими та ніжними водночас — зовсім як його кохана.

— Що ж... — Джейсон нахилився вперед і зморщився від болю. — Ми залишимось у повітрі та скинемо якір якомога ближче до Олімпії. Це досить далеко від моря — приблизно п’ять миль, — але іншого вибору немає. Якщо вірити Юноні, ми повинні знайти богиню перемоги і... гм, приборкати її.

За столом запанувало незручне мовчання.

З новими фіранками на голографічних стінах їдальня стала занадто темною та похмурою, але цьому ніяк не можна було зарадити. Після короткого замикання, яке спричинили карлики-близнюки Керкопи, зображення Табору Напівкровок часто псувалося, а потім поступилося місцем жахливим кадрам карликів крупним планом: червоні вуса, ніздрі та жалюгідного стану зуби. Це не дуже тішило під час їжі або серйозної розмови щодо долі всесвіту.

Персі скуштував свій апельсиновий сік з сиропом. Смак, здається, його влаштував.

— Я не проти час від часу битися з богинями, але хіба Ніка не одна з хороших? Тобто мені особисто подобаються перемоги. Та я у захваті від них.

Аннабет постукала пальцями по столу.

— І справді, дивно. Я розумію, чому Ніка в Олімпії — усе ж таки, це батьківщина Олімпійських ігор. Учасники змагань приносили жертви на її честь. Греки і римляни молились їй там скільки, дванадцять століть, так?

— Майже до заходу Римської імперії, — погодився Френк. — Римляни називали її Вікторією, але не суть. Її обожнювали всі. Кому не подобається перемагати? Не розумію, чому нам треба з нею битися.

Джейсон нахмурився. З-під його футболки виповзла цівка диму.

— Хай там що... Антиной сказав: «Перемога шаленіє в Олімпії!» А Юнона попередила нас, що ми не припинимо ворожнечу між римлянами та греками, поки не переможемо перемогу.

— Знову загадки, — задумливо промовила Пайпер. — Як перемогти перемогу?

— Так само, як змусити каміння літати, — відповів Лео, — або змусити себе з’їсти тільки одну паличку «Фонзіс».

Він закинув у рота цілу жменю «Фонзіс».

Хейзел зморщила носа.

— Вони тебе вб’ють.

— Жартуєш? Тут стільки консервантів, що я житиму вічно. Але, слухайте, щодо цієї богині перемоги — так, вона популярна і чудова... але хіба ви не пам’ятаєте, які в неї діти у Таборі Напівкровок?

Хейзел і Френк не були в грецькому таборі, але решта кивнули.

— Він має рацію, — промовив Персі. — Ці дітлахи з Сімнадцятого. Вони одержимі суперництвом. Під час захвату прапора вони скаженіють ледве не більше за дітей Ареса. Ой... без образ, Френку!

Френк знизав плечима.

— Хочете сказати, у Ніки є темний бік?

— У її дітей точно є, — відповіла Аннабет. — Вони завжди приймають виклики. Вони просто повинні бути першими в усьому. Якщо їхня мама така ж завзята...

— Стривайте. — Пайпер поклала руки на стіл, так наче корабель захитало. — Усі боги розриваються між своїми двома особистостями, так? Якщо з Нікою те саме, і вона богиня перемоги...

— То вона у ще більшій суперечці із собою, ніж решта богів, — закінчила Аннабет. — Вона хоче, щоб перемогла одна або інша сторона, і можна було оголосити переможця. Вона буквально бореться сама із собою.

Хейзел проштовхнула свою миску з пластівцями через мапу Греції.

— Але ми не хочемо, щоб перемогла певна сторона. Ми повинні зробити так, щоб греки та римляни об’єднались.

— Може, в цьому і біда, — промовив Джейсон. — Якщо внутрішні протиріччя позбавили богиню здорового глузду, вона може завадити нам об’єднати табори.

— Як? — поцікавився Лео. — Нацькує всіх одне на одного у Твіттері?

Персі наколов собі млинців.

— Може, вона як Apec. Цьому типу, щоб бійку затіяти достатньо лише зайти в переповнену кімнату. Якщо Ніка випромінює дух змагання чи щось таке, то може не на жарт посилити ворожнечу між римлянами та греками.

Френк поглянув на Персі.

— Пам’ятаєш того підстаркуватого морського бога з Атланти — Форкія? Він сказав, що Геїні плани завжди мають багато рівнів. Можливо, це частина стратегії велетнів — розділити табори; розділити богів. І якщо це так, то не можна, щоб Ніка обернула нас одне проти одного. Треба відрядити загін з чотирьох: двоє греків, двоє римлян. Рівновага наших сил допоможе повернути рівновагу їй.

Лео ледве не роззявив рота, поки слухав Френка. Важко було повірити, що хлопчина так змінився за останні кілька тижнів.

Френк став не просто вищим та кремезнішим. Він став упевненішим і охоче приймав на себе роль ватажка. Можливо, справа була в тому, що чарівний шматочок дерева тепер безпечно покоївся у вогнестійкому мішечку, а може, у тому, що Френка підвищили до претора і в бою за ним пішов цілий легіон мерців. Якою б не була причина, Лео насилу вірив, що перед ним той самий незграба, який колись перетворився на ігуану, аби звільнитись від китайських кайданків.

— Гадаю, Френк має рацію, — промовила Аннабет. — Загін з чотирьох. Треба обережно обрати, хто піде. Не хотілось би, щоб богиня стала, ну, ще більш неврівноваженою.

— Я піду, — викликалась Пайпер. — Спробую чаромовство.

Аннабет серйозно нахмурила брови.

— Ні, Пайпер. Ніка уособлює суперництво. Афродіта... ну, теж, свого роду. Гадаю, Ніка побачить у тобі загрозу.

Колись Лео міг би пожартувати з цього приводу. Загрозу у Пайпер? Він любив Пайпер як сестру, але якби йому треба було дати раду банді головорізів або приборкати богиню перемоги, то звернувся би до когось іншого. Але тепер... що ж, зміни Пайпер може й Не були такими помітними, як у Френка, але вони були. Вона заколола сніжну богиню. Перемогла Бореад. Самотужки відбила напад зграї диких гарпій. Щодо чаромовства, то вона стала у ньому настільки вправною, що це навіть бентежило. Колись вона накаже Лео з’їсти овочі, а він справді це зробить.

Слова Аннабет, здавалось, зовсім не засмутили Пайпер. Вона тільки кивнула й обвела групу очима.

— Кого тоді відрядимо?

— Джейсонові та Персі не варто йти разом, — промовила Аннабет. — Юпітер і Посейдон — погане поєднання. Ніка легко нацькує вас одне на одного.

Персі косо посміхнувся.

— Еге, не хотілось би повторення канзаського інциденту. Ще вб’ю ненароком друзяку Джейсона.