Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 17)

— Тебе що зовсім ніщо не вражає?

Лео поглянув угору. Її хвилясте золотаво-каштанове волосся та золотаві очі так добре пасували до шолома й меча, що їх наче викували з Імперського золота. Лео сумнівався, що Хейзел сприйме це за комплімент, але він вважав її найкращим витвором серед людей.

Він пригадав їхню спільну подорож у Домі Аїда. Хейзел провела його крізь той моторошний ілюзорний лабіринт. Вона змусила чаклунку Пасіфаю провалитись в уявний отвір у підлозі. Билась з велетнем Клітієм, поки Лео задихався у велетневій хмарі з темряви. Розрубила ланцюги, що утримували Браму Смерті. Тим часом Лео... ну, не зробив нічого.

Він більше не шаленів від Хейзел. Його серце залишилося на далекому острові Огігії. І все ж, Хейзел Левек його вражала — навіть коли не сиділа верхи на погрозливому, безсмертному, надзвуковому коні, який лаявся, наче матрос.

Лео не промовив нічого з цього, але Хейзел наче прочитала його думки. Вона зашарілась і відвернулась.

Безтурботно, нічого навіть не підозрюючи, Френк продовжив екскурсію.

— А там... О! — Він глянув на Персі. — Е-е, та напівкругла лощина у пагорбі, з нішами... це німфеум, збудований у римські часи.

Обличчя Персі аж пожовкло.

— Пропоную не йти туди.

Лео в подробицях чув історію про те, як Персі з Джейсоном та Пайпер ледве не померли в німфеумі у Римі.

— Цілком підтримую.

Вони пішли далі.

Час від часу руки Лео мимоволі торкалися пояса з інструментами. Після того як його обікрали Керкопи в Болоньї, він ніяк не міг позбутися страху, що це станеться знову. Хоча навряд якесь чудовисько могло зрівнятись з карликами у мистецтві крадіжки. Цікаво, як ці маленькі мавпоподібні паскудники облаштувалися у Нью-Йорку? Він сподівався, що вони досі розважаються знущаннями з римлян — цуплять блискучі застібки та змушують легіонерів триматися за штани, аби ті не спадали.

— Це Пелопіон, — повідомив Френк, вказуючи на ще одну «захопливу» купу каміння.

— Та не бреши, Чжане, — промовив Лео. — Такого слова навість не існує. Що це таке — місце для священного «лопання»?

Френк здавався ображеним.

— Це місце поховання Пелопа. Весь цей край, Пелопоннес, названий на його честь.

Лео ледве не жбурнув у Френка гранатою.

— А я повинен знати, хто це?

— Він виграв престол і дружину в колісничних перегонах. Уважається, що на честь цього він започаткував Олімпійські ігри.

Хейзел фиркнула.

— Яка романтика! «Гарна у вас дружина, ваше високосте!» — «Дякую. Виграв її у колісничних перегонах!»

Лео не розумів, як усе це може допомогти їм у пошуках богині перемоги, тим паче — приборкати її. Зараз єдине, що йому хотілось приборкати, — це який-небудь прохолодний напій та, може, пару-трійку начос.

Проте... що далі вони заходили в руїни, то тривожніше йому ставало. У голові сплинув один з перших спогадів дитинства — його нянька Тія Калліда, також відома як Гера, підбурює його, чотирирічного малого, тикнути палкою отруйну змію. Ця богиня-психопатка казала, що це чудова підготовка до геройського майбутнього, і, мабуть, мала рацію. Останнім часом Лео тільки те й робив, що тикав усюди свого носа, поки не наражався на неприємності.

Він пробіг очима по натовпу туристів. Звичайні це смертні чи замасковані чудовиська, як ті ейдолони, що переслідували його з друзями в Римі? Час від часу йому здавалось, що він бачить знайоме обличчя: кузена-задираку Рафаеля; злого вчителя з третього класу, пана Боркіна; його жорстоку прийомну матір Терезу, — найрізноманітніші люди з минулого, які ставились до нього як до сміття.

Лео розумів, що все це лише його уява, і все ж не міг себе опанувати. Він пригадав, як Немезида з’явилась перед ним у подобі тітки Рози — людини, яку Лео ненавидів і якій хотів помститись більше, ніж будь-кому у світі. Може, Немезида і зараз спостерігає за ним десь неподалік? Чекає його дій? Лео досі не знав, чи від. платив богині повною мірою. Він підозрював, що вона хоче від нього більше страждань. Можливо, сьогодні саме той день.

Вони зупинились біля широких сходів, що вели до чергової зруйнованої будівлі — храму Зевса, якщо вірити Френкові.

— Усередині колись була величезна статуя Зевса із золота та слонової кістки, — повідомив Чжан. — Одне з сімох чудес античного світу. Створена тим самим чуваком, що й Афіна Парфенос.

— Прошу, скажи мені, що нам не треба її шукати, — промовив Персі. — Мені в цій подорожі вистачило й однієї величезної чарівної статуї.

— Згодна. — Хейзел погладила Аріонів бік. Жеребець помітно нервував.

Лео теж кортіло іржати та стукати копитами. Він починав божеволіти від спеки, голоду та тривоги. Йому здавалось, що вони вже більш ніж достатньо роздразнили отруйну змію і та от-от дасть відсіч. Хотілось облишити все і повернутись на корабель, поки не пізно.

На жаль, коли Френк згадав про храм Зевса та статую, мозок Лео встановив зв’язок. Мимохіть він поділився своїм висновком.

— Слухай, Персі, пам’ятаєш ту статую Ніки в музеї? Ту, що була в кепському стані? Ну.

— Хіба вона раніше не стояла тут, у Храмі Зевса? Я не ображусь, якщо ти скажеш, що я помиляюсь. Я буду тільки радий помилятись.

Персі опустив руку в кишеню і дістав звідти свою ручку, Анаклузмос.

— Ти не помиляєшся. Отже, якщо Ніка в Олімпії... то десь тут.

Френк подивився навколо.

— Нічого не бачу.

— А що, коли ми почнемо вихваляти взуття від «Адідас»? — задумливо промовив Персі. — Це розізлить Ніку[8] настільки, щоб показатися?

Лео знервовано усміхнувся. Можливо, у них із Персі таки було дещо спільне — любов до тупих жартів.

— Закладаюсь, що це порушення її спонсорської угоди. «ЦЕ НЕ ОФІЦІЙНЕ ВЗУТТЯ ОЛІМПІАДИ! ВАМ КІНЕЦЬ!»

Хейзел пустила очі під лоба.

— Ви обидва неможливі.

У руїнах позаду Лео прогримів оглушливий голос:

— ВАМ КІНЕЦЬ!

Лео ледве не вистрибнув зі свого пояса. Він озирнувся... і подумки дав собі копняка. От треба йому було згадати Адідас — богиню взуття конкурентів.

Просто над ним, у золотій колісниці, націливши списа в його серце, височіла богиня Ніка.

XI Лео

Із золотими крилами хтось вочевидь передав куті меду. Лео в цілому подобалися колісниця та два білі коні.

Блискуча сукня без рукавів (Каліпсо теж полюбляла такий стиль, але це не стосувалось справи!) і зібрані чорні коси під позолоченим лавровим вінком теж були нічого.

Богиня несамовито вирячила очі, наче щойно проїхалася на американських гірках після двадцяти випитих чашок еспресо, але і це Лео більш-менш влаштовувало. Він навіть міг пробачити їй золотий наконечник списа, спрямований у його груди.

Але ці крила! Кожнісіньке перо з відполірованого золота. Безперечно майстерна робота, і все ж це було занадто — занадто яскраво, занадто кричуще. Якби ці крила були сонячними панелями, Ніка могла б забезпечити електроенергією все Маямі.

— Жіночко, — промовив Лео, — не могли б ви згорнути ваші махалки, будь ласка? А то я наче в солярії.

— Що? — Ніка смикнула головою у його напрямку, наче наполохана курка. — О... моє блискуче оперення. Добре. Гадаю, важко померти славетно, коли ти осліплений та обпечений.

Вона склала крила. Температура знизилася до нормальних для літнього полудня сорока дев’яти градусів.

Лео подивився на друзів. Френк не ворушився і лише оглядав богиню з ніг до голови. Його рюкзак не перетворився на лук із сагайдаком, що, мабуть, було розсудливо. Наляканим Френк не був, бо інакше вже став би величезною золотою рибкою.

Хейзел насилу давала раду Аріонові. Чалий жеребець іржав та брикався, уникаючи погляду білих коней, запряжених у колісницю Ніки.

Щодо Персі, то він тримав свою чарівну кулькову ручку так, наче не міг вирішити: помахати мечем чи залишити на колісниці Ніки автограф.

Ніхто не наважувався вийти вперед та заговорити. Сюди б Пайпер чи Аннабет. От вони розумілись у цих ваших перемовинах.

Лео вирішив, що хтось таки має щось сказати, поки вони всі разом не «померли славетно».

— Ну! — Він тицьнув вказівним пальцем у Ніку. — Мене не проінструктували перед вилазкою, тому я сумніваюсь, що потрібна інформація є в брошурі Френка. Не могли б ви розповісти мені, що тут коїться?

Вирячені очі Ніки не давали Лео спокою. У нього що ніс загорівся? Таке іноді траплялось, коли він нервував.

— Настав час тріумфу! — заволала богиня. — Час оголосити результати змагання! Ви ж прийшли визначити переможця?

Френк прокашлявся.

— Ви Ніка чи Вікторія?