Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 19)

Коли вони дістались арки, Хейзел заволала:

— Стривайте!

Вони зупинились. Персі зігнувся в три погибелі, захрипівши. Лео помітив, що останнім часом Персі втомлювався значно швидше — напевно, дається в знаки згубне повітря, яким йому довелось дихати у Тартарі.

Френк, прищурившись, вгледівся туди, звідки вони прийшли.

— Я більше їх не бачу. Вони зникли.

— Здались? — з надією в голосі запитав Персі.

Лео обвів очима руїни.

— Сумніваюсь. Просто загнали нас, куди хотіли. Що вони взагалі таке? Ну, ці Нікетки.

— Нікетки? — Френк почухав потилицю. — Мабуть, ти хотів сказати «Нікаї». Це Ніка у множині, латиною. На зразок «перемоги».

— Так. — Хейзел, наче вся у своїх роздумах, проводила руками по кам’яній арці. — У деяких легендах Ніка мала військо маленьких перемог. Вона відряджала їх по всьому світу виконувати свої доручення.

— Як ельфи Санти, — промовив Персі. — Тільки лихі. І металеві. І дуже галасливі.

Хейзел натиснула пальцями на арку, наче перевіряючи її пульс. У глибині вузького тунелю розійшлись земляні стіни і відкрили вид на величезне поле зі спадистими трибунами обабіч.

Лео припустив, що колись, у далекому минулому, місце було відкритим стадіоном — достатньо великим для метання дисків та списів, штовхання ядра в чому мати народила та... чим ще там займались божевільні греки, аби здобути пару гілочок із листям.

— Душі померлих чіпляються за це місце, — пробурмотіла Хейзел. — Це каміння ввібрало в себе багато болю.

— Прошу, скажи мені, що маєш план, — промовив Лео. — Бажано такий, щоб без каміння і болю.

Очі Хейзел стали лютими та холодними, такими саме як у Домі Аїда — наче вона вдивлялася в інший шар дійсності.

— Звідси виходили учасники. Ніка сказала, що у нас є п’ять хвилин на приготування. Потім вона очікує, що ми пройдемо крізь цю арку і почнемо ігри. Нам не дозволять залишити поле, поки не зостанеться живий тільки один.

Персі сперся на свій меч.

— Щось я не пам’ятаю, аби бої на смерть були олімпійською дисципліною.

— Ну, сьогодні стали, — пробурмотіла Хейзел. — Але я забезпечу нам перевагу. Коли вийдемо, я утворю із землі перешкоди — ми зможемо сховатись та виграти собі трохи часу.

Френк нахмурився.

— Тобто як на Марсових полях? Рви, тунелі й таке інше? Ти можеш таке з Туманом?

— Так, — відповіла Хейзел. — Гадаю, Ніка захоче побачити біг з перешкодами. Я оберну її очікування проти неї самої. Але це не все. Я можу скористатись будь-яким підземним проходом, навіть цією аркою, аби отримати доступ до Лабіринту. Я можу підняти на поверхню будь-яку частину Лабіринту.

— Тихо-тихо! — Персі здійняв обидві долоні. — Лабіринт — це погано. Ми вже це обговорювали.

— Він має рацію, Хейзел. — Лео занадто добре пам’ятав, як вона провела його крізь ілюзорні катакомби в Домі Аїда. Їх на кожному кроці чекала смерть. — Тобто я знаю, що ти вправна у чаклунстві. Але у нас і без цього достатньо клопоту. Чотири галасливі Нікетки...

— Довіртеся мені, — промовила вона. — У нас залишилось не більше двох хвилин. Коли пройдемо крізь арку, я зможу надати нам бодай якусь перевагу.

Персі видихнув носом.

— Мене вже двічі змушували битись на стадіоні — одного разу в Римі, а перед тим — у Лабіринті. Ненавиджу битися на радість глядачам.

— Як і всі ми, — промовила Хейзел. — Але ми повинні послабити пильність Ніки. Удаватимемо, що б’ємося, а коли позбудемося Нікеток... яка жахлива назва... тоді приборкаємо Ніку, як хотіла Юнона.

— Розумно, — погодився Френк. — Ви відчули, наскільки могутня Ніка, коли вона намагалась нацькувати нас одне на одного. Якщо вона впливає так на всіх римлян та греків, нам нізащо не перешкодити війні. Потрібно її приборкати.

— І як це зробити? — поцікавився Персі. — Дзенькнути по голові та запхати в мішок?

У голові Лео закрутились шестерні.

— Узагалі, — промовив він, — ти маєш рацію. Дядечко Лео приніс усім вам подарунки, слухняні напів-божики.

XII Лео

Двох хвилин було замало.

Лео сподівався, що усім видав правильні пристрої та ретельно пояснив, що робить кожна кнопка. Інакше, чекай халепи.

Поки він інструктував Френка та Персі щодо принципу роботи Архімедових сфер, Хейзел свердлила очима кам’яну арку та бурмотіла щось собі під ніс.

Велике зелене поле попереду, здавалось, не змінювалось, але Лео був певен, що Хейзел має достатньо козирів у рукаві.

Він тільки-но пояснив Френкові, як не відтяти собі голову власною сферою, як раптом на стадіоні залунали труби. На полі з’явилась колісниця Ніки. Перед нею вишикувались Нікетки зі здійнятими списами та лавровими вінками.

— Хай почнуться ігри! — заревіла богиня.

Персі з Лео вискочили з арки. Тієї самої миті поле замерехтіло й перетворилось на лабіринт з цегляних стін та ровів. Хлопці пірнули за найближчу стіну і побігли ліворуч. Позаду крикнув Френк:

— Е-е... помріть, грецькі мерзотники!

Недбало випущена стріла промайнула над головою Лео.

— Більше люті! — заволала Ніка. — Де твоя жага до вбивства?!

Лео глянув на Персі.

— Готовий?

Персі зважив у долоні бронзову гранату.

— Сподіваюсь, ти правильно їх підписав.

З криком «Помріть, римляни!» він жбурнув гранату через стіну.

БАБАХ! Лео не побачив вибуху, але повітря наповнив аромат вершкового масла та попкорну.

— О, ні! — звила Хейзел. — Попкорн! Наша смертельна слабкість!

Френк випустив ще одну стрілу бозна-куди. Лео з Персі кинулись ліворуч у плутанину стін, що наче самі собою пересувалися та перелаштовувалися. Лео досі бачив небо над головою, але клаустрофобія вже давалася в знаки; дихати ставало дедалі важче.

Десь позаду загорланила Ніка:

— Старайтесь дужче! Цей попкорн не був смертельним!

Судячи з гуркоту колісничних коліс, Вікторія кружляла периметром поля, наче здійснюючи тріумфальне коло.

Ще одна граната вибухнула над головами Лео та Персі. Вони вчасно пірнули в рів, але зелений спалах грецького вогню ледве не обпалив Лео волосся. На щастя, Френк цілився так, що вибух тільки здавався небезпечним.

— Так краще, — вигукнула Ніка, — але куди ти цілишся? Потрібні тобі лаври чи ні?

— Шкода, що річка так далеко, — буркнув Персі. — А то втопив би вже цю навіжену.

— Терпіння, водянику.

— Сам ти водяник.

Лео вказав на протилежний край поля. Стіни перемістились і відкрили вид на одну з Нікеток, що стояла спиною до напівбогів приблизно за тридцять футів. Хейзел зробила свою справу — скерувала лабіринт таким чином, аби розділити їхніх суперниць.

— Я відволікаю, — промовив Лео, — ти нападаєш. Готовий?

Персі кивнув.

— Уперед.

Посейдонів син метнувся ліворуч, а Лео дістав молоток і крикнув: