Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 20)

— Агов, бронзова дупо!

Лео жбурнув свій снаряд саме тоді, коли Нікетка повернулась. Молоток дзенькнув об металеві груди жіночки, не залишивши жодного сліду, але своє призначення виконав. Безперечно роздратована Нікетка рушила в напрямку Лео, здіймаючи колючий вінок.

— Ой.

Лео ледве встиг ухилитися. Завагайся він ще бодай на мить — і вже не мав би голови на плечах. Вінок пробив наскрізь цегляну стіну позаду нього і полетів назад, наче бумеранг. Коли Нікетка здійняла руку, аби зловити смертоносний обруч, з траншеї позаду вискочив Персі та розрубав металеву жіночку поперек пояса. Колючий вінок пролетів над ними і врізався в мармурову колону.

— Фол! — заволала Ніка. Стіни зсунулись. Лео побачив, як до нього на своїй колісниці мчить богиня. — Не можна нападати на Нікай! Вам кінець!

Перед богинею з’явився рів. Її коні здибилися перед перешкодою. Лео з Персі кинулися в укриття. Краєм ока Лео побачив Френка, який приблизно за п’ятдесят футів від них, перетворившись на Грізлі, зістрибнув зі стіни та розплющив іншу Нікетку. З двома бронзовими дулами покінчено, залишилось ще дві.

— Ні! — несамовито заверещала Ніка. — Ні, ні, ні! Ви поплатитесь життям! Нікаї, у напад!

Лео з Персі стрибнули за стіну і зупинились на мить, аби перевести подих.

Лео насилу розумів, де саме він є. Але, що вдієш? Таким був план Хейзел. Вона змушувала рельєф рухатися навколо них: відкривала нові рви, змінювала схили, здіймала стіни та колони. Усе це мало ускладнити життя Нікеткам. Щоб просунутися лише на двадцять футів, жіночки мали витратити кілька хвилин.

Тим не менш, становище було нестерпним. Це нагадувало Лео про те, яким безпорадним він був у Домі Аїда — як Клітій душив його темрявою, гасив його вогонь та оволодівав його голосом. Це нагадувало Лео, як Хіона поривом вітру висмикнула його з палуби «Арго II» та закинула на протилежний кінець Середземного моря.

Бути кощавим та слабким — ще те паскудство. Але якщо до того ж не володієш власними почуттями, власним голосом, власним тілом... на що тоді покладатись?

— Слухай, — промовив Персі, — якщо ми не виберемось звідси...

— Стули пельку, старий. Виберемось.

— Якщо не виберемось, я хочу, щоб ти знав... я шкодую, що так вийшло з Каліпсо. Я підвів її.

Лео ошелешено витріщився на нього.

— Ти знаєш про мене і...

— «Арго II» — маленький корабель. — Персі ніяково всміхнувся. — Почув мимохіть. Просто... я, ну, коли я був у Тартарі, мені нагадали про порушену обіцянку. Я попросив богів звільнити Каліпсо і... я просто вирішив, що вони це зроблять. Після амнезії й Табору Юпітера якось не було змоги про це подбати. Я не намагаюсь виправдатися. Я мусив запевнитись, що боги дотримають слова. Хай там що, я радий, що ти знайшов її. І, я просто хотів сказати, що, якщо ми переживемо все це, я зроблю усе, аби допомогти тобі повернутися до неї. Цієї обіцянки я дотримаю.

Лео забракло слів. От вони тут, ховаються за стіною у самому серці чарівної зони бойових дій, навколо свистять гранати, стрибають ведмеді та бігають бронзові дупи, а Персі каже йому це.

— Старий, якого біса ти це мені говориш? — пробурчав Лео.

Персі кліпнув очима.

— Тобто... ти все одно ненавидиш мене?

— Авжеж ненавиджу! Ти не кращий за Джейсона! Я тут намагаюсь на тебе сердитися за те, що ти такий бездоганний і героїчний, а ти поводишся як шляхетний лицар. Як мені тебе ненавидіти, якщо ти перепрошуєш та обіцяєш допомогти і все таке інше?

Персі не втримав усмішки.

— Вибач.

Земля струснулась від вибуху ще однієї гранати. Завитки збитих вершків злетіли в небо.

— Це сигнал Хейзел, — промовив Лео. — Вони розібрались із ще однією Нікеткою.

Персі визирнув з-за стіни.

До цієї миті Лео не усвідомлював, наскільки сильно Персі його гнівив. Він завжди почувався нікчемою поряд із сином Посейдона. Історія з Каліпсо все тільки погіршила. Але тепер вузол гніву в його животі почав розв’язуватися. Лео більше не міг плекати свою неприязнь. Персі здавався таким щирим, перепрошуючи та пропонуючи свою допомогу.

До того ж, Лео нарешті отримав підтвердження того, що Персі Джексон йому не суперник. Ситуація прояснилась. Тепер Лео залишається тільки відшукати спосіб повернутися до Огігії. І він його знайде, якщо переживе наступні десять днів.

— Залишилась одна, — промовив Персі. — Гадаєш... Десь неподалік болісно скрикнула Хейзел.

Лео миттю скочив на ноги.

— Старий, стривай! — крикнув Персі, але Лео вже помчав крізь лабіринт, не чуючи нічого, крім власного серця, що несамовито калатало у грудях.

Раптом стіни обабіч Лео впали. Він опинився на відкритій ділянці поля. Френк стояв на протилежному кінці стадіону й обстрілював колісницю Ніки вогняними стрілами, тоді як богиня, викрикуючи образи, намагалась дістатися до нього крізь рухливу мережу траншей.

Хейзел була ближче — приблизно за шістдесят футів. Четвертій Нікетці, вочевидь, удалося підкрастись до неї. Хейзел, з розірваними джинсами та закривавленою лівою ногою, кульгала геть від своєї кривдниці. Вона відбила удар металевої жіночки своїм величезним кавалерійським мечем, але сили вже полишали її. Туман навколо неї мерехтів, наче зламаний стробоскоп. Хейзел втрачала владу над магічним лабіринтом.

— Я допоможу їй, — промовив Персі. — Ти дотримуй плану. Захопи колісницю Ніки.

— Але за планом ми повинні спочатку позбутися усіх Нікеток!

— Ну, то зміни план, а потім дотримуй його!

— Це якась нісенітниця, але йди! Допоможи їй!

Персі кинувся на захист Хейзел. Лео метнувся до Ніки, волаючи:

— Агов! Я хочу медаль за участь!

— Гр-р! — Богиня смикнула за віжки і повернула колісницю до Лео. — Я тебе знищу!

— Гаразд! — крикнув Лео. — Поразка значно краща за перемогу!

— ЩО?

Ніка жбурнула свій здоровезний спис, але через тряску колісниці промахнулась. Снаряд встромився в траву. На жаль, у її руках з’явився новий спис.

Богиня пустила коней галопом. Рви зникли. Натомість утворилось відкрите поле, ідеальне для того, щоб ганяти маленьких латиноамериканських напівбогів.

— Агов! — загорланив Френк з іншого кінця стадіону. — Я теж хочу медаль за участь! Хай переможе дружба!

Прицілившись, він випустив стрілу, що врізалась у задню частину колісниці та спалахнула. Ніка не звернула на це уваги. Її очі були прикуті до Лео.

— Персі?.. — наче хом’як пискнув Лео.

Він витягнув з пояса Архімедову сферу, а потім концентричні кільця, щоб зарядити її.

Персі досі бився з останньою металевою жіночкою. Лео не міг чекати.

Він кинув сферу назустріч колісниці. Пристрій впав на землю і зарився вглиб. Для того щоб пастка спрацювала, був потрібен Персі. Якщо Ніка і відчула небезпеку, то, вочевидь, недовго цим переймалася. Вона так само неслась на Лео.

Колісниця вже була за двадцять футів від гранати. За п’ятнадцять.

— Персі! — заволав Лео. — Операція Водяна Куля!

На жаль, він був дещо зайнятий запеклим боєм. Нікетка відштовхнула Персі тупим кінцем списа, а потім з такою силою метнула вінець, що вибила з рук Персі меч. Напівбог оступився. Металева жіночка ринулась добивати свою жертву.

Лео заревів. Він розумів, що відстань завелика. Розумів, що якщо не відстрибне геть, Ніка переїде його колісницею. Але це було несуттєвим. Його друзів от-от проколють наскрізь. Син Гефеста виставив руку вперед і висадив стовп вогню просто в цю Нікетку.

Полум'я буквально розплавило металеве обличчя. Нікетка захиталась, але досі здіймала спис. Перш ніж вона встигла відновити рівновагу, Хейзел простромила її груди спатою. Копія богині рухнула в траву.

Персі повернувся до колісниці Ніки. Саме коли величезні білі коні мали розчавити Лео, під візком вибухнула зарита граната. Потужний гейзер вирвався угору і перекинув коней, візок, богиню — усе разом.

Колись у Г’юстоні Лео з мамою мешкав у квартирі біля автомагістралі. Тоді він щонайменше раз на тиждень чув звуки аварій. Але це не можна було порівняти ні з чим: тріск Небесної бронзи, хрускіт дерева, вереск жеребців і богиня, яка верещить двома різними, але однаково здивованими голосами.

Хейзел звалилась без сил. Персі підхопив її. Френк помчався до них через усе поле.

Лео опинився віч-на-віч з богинею, коли та видерлась з уламків та здійнялася перед ним. Заплетене волосся тепер походило на розчавлений коров’ячий кізяк. Лавровий вінець причепився до лівої щиколотки. Коні підвелись і в паніці поскакали геть, тягнучи за собою мокрі, напів-спалені уламки колісниці.

— ТИ! — Ніка вп’ялась у Лео очима, не менш пекучими та сліпучими, ніж її металеві крила. — Як ти смієш?

Не сказати, щоб Лео тоді аж переповнювала відвага, але він змусив себе посміхнутись.

— Скажіть? Я просто відпад! Я виграв шапочку з листя?

— Тобі кришка! — Богиня здійняла спис.

— Та постривайте ви з цим! — Лео порився у кишені пояса. — Ви ще не бачили мого найкращого трюку. У мене є зброя, з якою кожне змагання виграєш!