Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 21)
Ніка завагалась.
— Яка зброя? Про що ти говориш?
— Моя неперевершена бабахоматика! — Він витягнув другу Архімедову сферу — ту, що налаштовував аж тридцять секунд перед виходом на стадіон. — Скільки там у вас лаврових вінків? Бо я зараз виграю їх усі!
Він покрутив диски, сподіваючись, що не помилився з розрахунками.
Останнім часом Лео значно удосконалив свої навички в майструванні сфер, але вони все ще були не цілком надійними. Ну, відсотків на двадцять надійними.
От якби Каліпсо допомогла йому сплести нитки з Небесної бронзи! Вона була
— Дивіться!
Лео крутнув останнє кільце. Сфера відкрилась. Один бік витягнувся у пістолетне руків’я. Інший розгорнувся в мініатюрний радар із дзеркал з Небесної бронзи.
Ніка насупилася.
— І що це таке?
— Промінь смерті Архімеда! Я нарешті завершив його. Давайте вже сюди всі ваші призи.
— Ці штуки не працюють! — крикнула Ніка. — Це довели по телевізору! До того ж, я безсмертна богиня. Мене неможливо знищити!
— Дивіться уважно. Дивитесь?
Ніка могла б спопелити його або насадити на спис, наче голівку сиру, але допитливість перемогла. Богиня витріщилась на тарілку. Лео натиснув на курок. Він вчасно відвернувся, але промінь був настільки яскравим, що у нього однаково з’явилися плями перед очима.
— А! — Богиня похитнулась. Вона впустила спис і схопилась за очі. — Я осліпла! Я осліпла!
Лео натиснув на іншу кнопку на промені смерті. Пристрій набув первинної форми і загудів. Лео подумки полічив до трьох, а потім кинув сферу під ноги богині.
ВЖУХ! Металеві нитки здійнялись угору і вкрили Ніку бронзовою сіткою. Богиня завила і заборсалась у тенетах, а ті почали стягуватись, стискаючи дві її подоби, грецьку та римську, у тремтяче та розпливчасте єдине.
— Ошуканець! — подвоєний голос гудів, наче приглушений будильник. — Твій промінь смерті навіть не вбив мене!
— Мені цього і не треба, — промовив Лео. — Така перемога мене влаштовує.
— Я просто зміню форму! — завищала вона. — Я розірву твою дурнувату сітку! Я знищу тебе!
— Ага, от тільки, бачте, це неможливо. — Лео сподівався, що не помиляється. — Це високоякісна сітка з Небесної бронзи, а я син Гефеста. Він ще той майстер ловити богинь у тенета.
— Ні. Ні-і-і-і-і!
Лео залишив її борсатися та лаятись, а сам пішов перевірити, як там друзі. З Персі все начебто було гаразд, лише пара синців та опіків. Френк притулив до себе Хейзел і годував дівчину амброзією. Поріз на її нозі вже не кровоточив, хоча від джинсів майже нічого не залишилось.
— Усе гаразд, — промовила вона. — Просто занадто багато магії.
— Ти була неперевершеною, Левек. — Лео як міг зімітував голос Хейзел: — Попкорн! Наша смертельна слабкість!
Вона виснажено усміхнулась.
Усі вчотирьох друзі підійшли до Ніки, яка досі звивалась та лопотіла крилами в тенетах, наче золота курка.
— Що робитимемо з нею? — запитав Персі.
— Віднесімо на «Арго II», — запропонував Лео. — Запхаймо у стійло.
Хейзел округлила очі.
— Ти збираєшся тримати богиню перемоги в стайні?
— А чому ні? Коли владнаємо всі справи між греками та римлянами, боги мають повернутися до звичного стану. Тоді й відпустимо її, щоб... ну... подарувала нам перемогу.
— Подарувати
Нутрощі Лео скрутились у зашморг.
— Звідки вам це знати?
— Я знаю заздалегідь про всі перемоги! — загорланила Ніка. — Ви не досягнете успіху без смерті! Звільніть мене і бийтесь одне з одним! Смерть тут і зараз краща за те, що чекає на вас попереду!
Хейзел приклала вістря спати до підборіддя Ніки.
— Поясни! — Її голос був незвично холодним, майже чужим. — Хто з нас помре? Як цьому завадити?
— А, дитя Плутона! Чари допомогли тобі обманом перемогти в цьому змаганні, але долю не надуриш. Один з вас помре. Один з вас
— Ні, — наполягла Хейзел. — Повинен бути інший вихід.
— Тебе цього Геката навчила? — Ніка розсміялась. — Сподіваєтесь на цілюще зілля? Але це неможливо. Занадто багато перешкод на шляху: отрута Пілоса, серцебиття закутого бога в Спарті, прокляття Делоса! Ні, смерть не надуриш.
Френк став на одне коліно, зібрав тенета під підборіддям Ніки і підняв її обличчя до свого.
— Про що ви говорите? Як нам відшукати це зілля?
— Я не допомагатиму вам, — заревіла Ніка. — Я прокляну вас своєю силою, в тенетах чи ні!
Вона забурмотіла щось давньогрецькою.
Френк здійняв нахмурені очі.
— Вона справді може чаклувати крізь цю сітку?
— А біс його знає, — відповів Лео.
Френк відпустив богиню, зняв черевик, а потім стягнув з ноги шкарпетку і запхав її богині до рота.
— Чуваче, — промовив Персі, — це огидно.
— М-м-м-м! — поскаржилась Ніка. — М-м-м-м!
— Лео, — гробовим голосом промовив Френк, — у тебе є скотч?
— Завжди зі мною. — Він виловив з пояса моток. Френк миттєво закріпив кляп у роті богині, огорнувши стрічкою її голову.
— Ну, не лавровий вінок, — промовив Френк, — але теж у якомусь сенсі тріумфальне коло: кляп клейко-стрічковий.
— Чжане, — промовив Лео, — смак у тебе нівроку.
Ніка борсалась та бурмотіла, поки Персі не підштовхнув її ногою.
— Агов, тихо. Поводьтесь пристойно, або ми покличемо Аріона і згодуємо йому ваші крила. Він обожнює золото.
Ніка один раз вискнула, але потім зовсім притихла.
— Ну... — Хейзел здавалась дещо знервованою. — Зв’язану богиню маємо. Що далі?
Френк склав руки.
— Вирушаймо шукати цілюще зілля... чим би воно не було. Бо я особисто люблю дурити смерть.
Лео ошкірився.
— Отрута в Пілосі? Закутий бог у Спарті? Прокляття в Делосі? О, так. Це буде весело!
XIII Ніко
Останнім, що почув Ніко, було бубоніння Хеджа: