Рик Риордан – Дім Аїда (страница 84)

Френк ледве щось тямив від болю. Над ним пронісся грифон і ледве не обезголовив своїми кігтями, але Ніко вдарив по ньому скіпетром. Чудовисько відлетіло у стіну.

— Orbem formate! — наказав Френк.

Приблизно дві дюжини зомбі послухались і почали незграбно утворювати оборонне кільце навколо Френка та його друзів. Цього було достатньо, аби перевести дихання, але попереду було забагато ворогів. Більшість примарних легіонерів досі блукали безцільно.

— Моє звання, — усвідомив Френк.

— Цим чудовиськам начхати на твоє звання! — закричала Пайпер і проколола дикого кентавра.

— Я лише центуріон, — промовив Френк.

Джейсон лайнувся латиною.

— Він хоче сказати, що не може управляти цілим легіоном. Його звання недостатньо.

Ніки рубанув мечем ще одного грифона.

— Ну так підвищ його!

Френків мозок кипів. Він не розумів, що має на увазі Ніко. Підвищити? Як?

Джейсон загорланив, що було духу:

— Френку Чжане! Я, Джейсон Грейс, претор Дванадцятого легіону, віддаю тобі свій останній наказ: я складаю із себе обов’язки і передаю тобі посаду претора разом з усіма повноваженнями. Приймай командування легіоном!

Френкові здалось, що десь у Домі Аїда розчинились двері та крізь тунелі увірвалося свіже повітря. Стріла в руці раптом припинила його турбувати. Думки прояснились. Зір загострився. Марс та Apec твердо та злагоджено промовили до нього: «Зламай їх!»

Френк не впізнав власний голос, коли вигукнув:

— Легіон, agmen formate!

Тієї самої миті кожний мертвий легіонер у печері оголив меч та здійняв щит. Розштовхуючи та рубаючи чудовиськ, воїни рушили до Френка. Уже за кілька митей вони стояли пліч-о-пліч з товаришами, утворивши квадрат. Каміння, списи та вогонь обрушились згори, але тепер у Френка був дисциплінований оборонний стрій, що вкривав його та друзів стіною з бронзи та шкіри.

— Лучники! — крикнув Френк. — Eiaculare flammas!

Він не дуже сподівався, що ця команда подіє. Навряд чи старовинні луки були в належному стані. Але на подив кілька дюжин примарних стрільців в унісон вклали стріли в луки. Наконечники водночас спалахнули і згубним вогняним дощем зметнулись над строєм легіонерів. Шквал обрушився на ворогів. Циклопи попадали. Кентаври захитались. Один тельхін заверещав і почав бігати колами з палаючою стрілою в чолі.

Френк почув сміх позаду. Він озирнувся і не повірив власним очам: Ніко ді Анжело всміхався.

— Оце вже діло, — промовив Ніко. — Гайда переломимо хід цієї битви!

— Cuneum formate! — заволав Френк. — Пілуми в наступ!

Стрій мерців ущільнився в центрі та утворив клин для прориву. Легіонери опустили списи й колючою стіною рушили вперед.

Земленароджені завивали та жбурляли каміння. Циклопи обрушували кулаки та кийки на зімкнуті щити, але мертві легіонери більше не були паперовими мішенями. Вони мали нелюдську силу і під найлютішими атаками навіть не здригались. Незабаром усю підлогу вкривав пил чудовиськ. Стрій списів, наче велетенська щелепа, прогризався крізь ворожі ряди, змітаючи зі шляху огрів, змієподібних жінок і пекельних хортів. Френкові лучники збили всіх грифонів угорі та спричинили хаос у кістяку ворожої армії за розколиною.

Френкове військо захопило контроль над своєю половиною печери. Один з кам’яних мостів обвалився, але ще більше чудовиськ почало дертися по іншому. Френк мусив зупинити це.

— Джейсоне, — вигукнув він, — можеш перенести кількох легіонерів через яму? Лівий фланг ворога слабкий — бачиш? Розбий його!

Джейсон усміхнувся.

— Залюбки.

Три мертві римляни здійнялись у повітря й перелетіли через розколину. Потім ще троє приєдналися до своїх товаришів. Зрештою Джейсон сам перелетів на інший бік. Його загін почав пробиватись крізь дуже здивованих тельхінів, поширюючи паніку поміж ворожих рядів.

— Ніко, — промовив Френк, — продовжуй викликати мертвих. Нам потрібне більше військо.

— З радістю! — Ніко здійняв скіпетр, що запалав ще більш темним відтінком пурпуру. Нові примарні римляни виповзли зі стін, щоб приєднатися до бою.

На іншому боці емпуси викрикували команди невідомою Френкові мовою, але суть була очевидною. Вони тримали військо в шорах — дбали про те, щоб чудовиська й надалі неслися через міст.

— Пайпер! — крикнув Френк. — Розберися з ем-пусами! Нам потрібен безлад.

— Я вже гадала, що ніколи не попросиш. — І вона взялася задирати демониць: — Це макіяж у вас чи бруд? Твоя подруга сказала, що ти потворна! А ця кривляється за твоєю спиною!

Незабаром вампіриці вже були занадто зайняті чварами між собою, щоб викрикувати якісь команди.

Легіонери продовжували атаку. Вони мусили захопити міст до того моменту, як Джейсона переможуть кількістю.

— Час керувати з перших рядів, — вирішив Френк. Він здійняв позичений меч і наказав іти в наступ.

LXVIII Френк

Френк не помітив, що світиться. Пізніше Джейсон розповів йому, що благословення Марса оповило його в червоне сяйво, як у Венеції. Списи не ранили його. Каміння дивовижним чином відлітало геть.

Навіть зі стрілою в лівому біцепсі Френк почувався бадьорим, як ніколи.

Перший циклоп, якого він зустрів, пав так швидко, що в це важко було повірити. Френк розрубав чудовисько навпіл від плеча до пояса. Здоровань вибухнув хмарою пилу. Наступний циклоп збентежено почав відступати, тож Френк відрубав йому ноги та відправив його в прірву.

Залишки ворожого війська на Френковому боці намагались тікати, але легіон відрізав їм шлях до відступу.

— Бойовий порядок тестудо! — крикнув Френк. — Колоною по одному у наступ!

Френк був першим, хто перетнув міст. Мерці йшли за ним із зімкнутими щитами з боків і над головою, відбиваючи будь-які атаки. Коли останній ходячий труп опинився на протилежному боці, кам’яний міст обвалився в темряву, але тоді це не мало значення.

Ніко не припиняв закликати до битви нових легіонерів. Протягом існування імперії тисячі римлян служили та вмирали в Греції. Тепер вони повернулись, відгукнувшись на заклик скіпетра Діоклетіана.

Френк пробирався вперед, нищачи все на своєму шляху.

— Я спопелю тебе! — завищав тельхін, відчайдушно розмахуючи пляшкою з грецьким вогнем. — У мене вогонь!

Френк заколов його. Пляшка впала на підлогу, але Френк встиг пнути її у прірву, перш ніж вона вибухнула.

Емпуса вдарила Френка кігтями в груди, але він не відчув нічого. Він розрубав демоницю, перетворивши на пил, і рушив далі. Біль був незначним. Натомість поразка — немислимою.

Він був лідером легіону, робив те, задля чого був народжений — бився проти ворогів Риму, захищав спадщину імперії та життя друзів і товаришів. Він був претором Френком Чжаном.

Його військо змітало ворогів зі шляху, зупиняючи будь-які спроби перегрупуватись. Джейсон і Пайпер із зухвалими криками бились пліч-о-пліч із ним. Ніко пробивався крізь останню групу земленароджених, розрубуючи тих на купки вологої глини своїм чорним стигійським мечем.

Френк і не помітив, як битва скінчилась. Пайпер розсікла останню емпусу. Та з болісним виттям розчинилась у повітрі.

— Френку, — промовив Джейсон, — ти гориш.

Френк опустив очі. Кілька крапель нафти впали на його штани, і тепер тканина жевріла. Френк почав плескати по штанах, поки ті не припинили димитись, але він не дуже через це переймався. Дякувати Лео, йому більше не потрібно було боятись.

Ніко прокашлявся.

— Ем... у тебе ще стріла стирчить з руки.

— Знаю! — Френк відламав наконечник і витягнув древко за хвіст. Усе, що він відчув — тепле поколювання. — Зі мною все гаразд.

Пайпер вмовила його з’їсти шматочок амброзії. Перев’язуючи йому рану, вона промовила:

— Френку, це було неймовірно. Страшно до смерті, але неймовірно.

Френкові важко було усвідомити ці слова. «Страшний» було зовсім не про нього. Він був просто Френком.

Адреналін ущухнув. Френк подивився навколо, гадаючи, куди ділись усі вороги. Єдиними чудовиськами в печері залишилися його власні мертві римляни, які стовбичили тепер з опущеною зброєю.

Ніко здійняв скіпетр. Сфера на верхівці була темною та нерухомою.

— Мертві тут надовго не залишаться. Битва скінчилась.

Френк повернувся до свого війська.

— Легіон!