Рик Риордан – Дім Аїда (страница 79)

— Ні, йолопе! Ми одружились! Вона моя дружина!

Френк здивувався би менше, якби тренер дав йому стусана.

— Тренере, це ж... це чудово! Коли... як?

— Не твого носа діло! — знову заволав сатир.

— Ну... гаразд.

— Наприкінці травня. Саме перед відплиттям «Арго II». Ми не хотіли робити шуму.

Френкові здалося, що корабель знову похитнувся, але, мабуть, це було тільки в його голові, бо м’ячі біля дальньої стіни не зрушилися з місця.

Отже, весь цей час тренер був одруженим? І замість того, аби насолоджуватися статусом нареченого, він погодився вирушити в похід. Не дивно, що Хедж так часто телефонував додому. Не дивно, що він був таким дратівливим та агресивним.

І все ж... Френк відчував, що це ще не все. Тон тренера під час розмови з Меллі був таким, наче вони обговорювали якусь проблему.

— Я не хотів підслуховувати, — промовив Френк. — Але... з нею все гаразд?

— Це була приватна розмова!

— Так. Вибачте.

— Добре! Я розповім тобі. — Хедж вищипнув хутро зі стегна й пустив його в повітря. — Вона взяла перерву на роботі в Лос-Анджелесі, вирушила у Табір Напівкровок на літо, тому що ми вирішили... — його голос обірвався. — Вирішили, що так буде безпечніше. А тепер вона застрягла там, бо римляни збираються напасти. Вона... вона дуже налякана.

Френкові раптом стало ніяково за значок центуріона на своїй футболці та літери «SPQR» на передпліччі.

— Мені шкода, — пробурмотів він. — Але якщо вона — хмарний дух, хіба вона не може просто... ну, відлетіти?

Тренер стиснув пальці на бейсбольній битці.

— За звичних обставин — може. Але розумієш... вона в делікатному стані. Це було б небезпечно.

— У делікатному... — Френкові очі округлились. — У неї буде дитина? Ви станете татом?

— Покричи ще гучніше, — буркнув Хедж. — Сумніваюся, що тебе почули в Хорватії.

Френк не втримався від усмішки.

— Але, тренере, це круто! Маленький сатирчик? Або німфочка? Ви будете фантастичним татусем.

Френк не знав, звідки така впевненість, ураховуючи тренерську любов до бейсбольних биток та копняків з розвороту, але справді вважав так.

Тренер Хедж нахмурився ще дужче.

— Наближається війна, Чжане. Зараз небезпечно всюди. Я мав би бути з нею. Якщо я помру...

— Агов, ніхто не помре, — промовив Френк.

Хедж подивився йому в очі. Френк зрозумів, що тренер іншої думки.

— Завжди мав слабкість до дітей Ареса, — пробурмотів Хедж. — Або Марса... якщо є різниця. Може, тому я досі не розтер тебе на порох за таку кількість запитань.

— Але я не...

— Гаразд, я розповім тобі! — Хедж знову зітхнув. — Якось був я в Аризоні, під час мого першого завдання на посаді шукача. Знайшов одну малу, Кларису.

— Кларису?

— Так, твоя сестра. Дочка Ареса. Люта. Нахабна. Величезний потенціал. Ну, і коли я був на цьому завданні, мені наснився сон про маму. Вона... вона була хмарною німфою, як Меллі. Мені наснилося, що вона в біді та потребує термінової допомоги. Але я сказав собі: «Та, ні, це просто сон. Хто кривдитиме милу стареньку хмарну німфу? До того ж, треба відвести цю напівкровку в безпечне місце». Тож я закінчив своє завдання. Привів Кларису до Табору. А потім пішов шукати маму. І я запізнився.

Френк дивився, як жмут козлячого хутра опускається на баскетбольний м’яч.

— Що з нею сталося?

Хедж стенув плечима.

— Гадки не маю. Ніколи більше її не бачив. Може, якби я був поруч із нею, якби повернувся раніше...

Френк хотів сказати щось утішне, але не міг нічого придумати. Він втратив маму через війну в Афганістані, тому знав, якими порожніми можуть здаватись слова «Мені шкода».

— Ви виконували свою роботу, — промовив Френк. — Урятували життя напівбогу.

Хедж рохнув.

— Тепер моя дружина та ненароджене дитя наражаються на небезпеку на протилежному кінці світу, а я нічим не можу зарадити цьому.

— Ви допомагаєте. Ми тут, щоб перешкодити пробудженню Геї. Це найкращий спосіб захистити наших близьких.

— Так. Мабуть.

Френк шкодував, що не може зробити більшого, аби підбадьорити Хеджа, але від цієї розмови й сам почав хвилюватись за всіх, кого залишив удома. Хто захищає Табір Юпітера, поки легіон на сході, а Гея випускає стількох чудовиськ з Брами Смерті? Він також хвилювався за друзів з П’ятої Когорти. Що вони відчувають зараз, змушені наступати на Табір Напівкровок за наказом Октавіана? Він хотів би зараз бути поруч із ними, нехай навіть задля того, щоб запхати плюшевого ведмедика в горлянку цього слизького авгура.

Корабель нахилився праворуч. М’ячі покотились під тренерську койку.

— Ми знижуємось, — промовив Хедж. — Нам треба на палубу.

— Так, — прохрипів Френк.

— Ну й допитливий ти римлянин, Чжане!

— Але ж...

— Ходімо. І жодного слова кому-небудь ще, базікало.

* * *

Поки решта поралась над якорями, Лео схопив Френка та Хейзел попідруч і потягнув до кормової балісти.

— Так, слухайте план.

Хейзел звузила очі.

— Ненавиджу твої плани.

— Мені потрібен той шматок дерева, — промовив Лео. — Швидко!

Френк ледве не проковтнув язика. Хейзел відсахнулась і мимоволі накрила рукою кишеню куртки.

— Лео, ти...

— Я знайшов рішення. — Лео повернувся до Френка. — Звісно, вирішувати тобі, здорованю, але я можу тебе захистити.

Френк намагався пригадати, скільки разів бачив, як руки Лео спалахували вогнем. Один хибний рух — і Лео міг спопелити той шматок дерева, що контролював Френкове життя.

Та невідомо чому Френк не боявся. Після бою з коровочудовиськами у Венеції він майже й не згадував про те, яке нетривке його життя. Так, найменший спалах вогню міг його вбити. Але він кілька разів уже пережив таке, що навіть заслужив батькову повагу. Тож Френк вирішив, якою б не була його доля, він більше не перейматиметься через неї, а просто робитиме все можливе, аби допомогти друзям.

До того ж, Лео зараз говорив серйозно. Його очі досі були сповнені дивною журбою, наче він перебував у двох місцях водночас, але на обличчі не було й натяку на жарт.

— Я згоден, Хейзел, — промовив Френк.

— Але... — Хейзел зробила глибокий вдих. — Гаразд.

Вона дістала шматок дерева й передала його Лео.

У руках Лео скіпка здавалась не більшою за викрутку. На одному кінці, яким Френк розтопив крижані пута Танатоса на Алясці, досі були чорні сліди.

Лео дістав з кишені свого пояса клапоть білої тканини.