Рик Риордан – Дім Аїда (страница 66)

Через дві ночі Лео з Каліпсо завершили навігаційну консоль.

Вони сиділи на пляжі поряд із тим місцем, де Лео розтрощив обідній стіл, і вечеряли разом. Повний місяць перетворював хвилі на срібло. Багаття здіймало помаранчеві іскри в небо. Каліпсо була у свіжій білій футболці та джинсах, які, вочевидь, вирішила не знімати.

Позаду них у піску лежали ретельно упаковані та готові до подорожі припаси.

— Тепер тільки човен — і ми готові плисти, — промовила Каліпсо.

Лео кивнув. Важко було не зважати на слово «ми», але він промовчав. Каліпсо чітко дала зрозуміти, що залишається.

— Завтра я можу почати рубати дерево на дошки, — промовив Лео. — Кілька днів — і вистачить на маленький каркас.

— Ти вже будував корабель, — пригадала Каліпсо. — Твій «Арго II».

Лео кивнув. Він подумав про всі ті місяці, витрачені на будування «Арго II». Хтозна чому, але будувати човен для порятунку з Огігії видавалося значно важчим завданням.

— То коли ти відпливаєш? — Каліпсо казала легким тоном, але уникала поглядом його очей.

— Ну, точно не знаю. За тиждень? — невідомо чому, ці слова його засмутили. Опинившись тут, він не міг дочекатись, коли забереться. Тепер.— охоче залишився б ще на кілька днів. Дивно.

Каліпсо провела пальцями по готовій електросхемі.

— На це знадобилося стільки часу.

— Досконалості не досягнеш поспіхом.

Куточки її губ видали ледь помітну усмішку.

— Так, але вона спрацює?

— Щоб забратись звідси, легко. Але щоб повернутись, мені знадобиться Фестус і...

— Що?

Лео кліпнув очима.

— Фестус. Мій бронзовий дракон. Коли я з’ясую, як його перебудувати, то...

— Ти розповідав мені про Фестуса. Я запитую, що означає «повернутися»?

Лео нервово посміхнувся.

— Ну... повернутися сюди. Я певен, що сказав саме це.

— Не міг ти такого сказати.

— Я не залишу тебе тут! Після того, як ти мені допомогла, і всього іншого. Авжеж, я повернусь! Щойно я перебудую Фестуса, то зможу вдосконалити навігаційну систему. Астролябія, яку... — він зупинився. Мабуть, не варто згадувати, що її змайстрував один з колишніх Каліпсо. — ...яку я знайшов у Болоньї. Хай там що, гадаю із цим кристалом, що ти мені дала...

— Не повертайся! — наполягла Каліпсо.

Серце Лео стиснулось.

— Тому що мені тут не раді?

— Тому що це неможливо. Огігію не знаходять двічі. Це правило.

Лео закотив очі.

— Ну, ти могла помітити, що я не дуже вмію дотримувати правил. Я повернусь сюди з драконом, тоді ми визволимо тебе. Заберемо туди, куди забажаєш. Ти не залишишся тут. Це несправедливо.

— Справедливо... — голос Каліпсо було ледве чутно.

У світлі вогню її очі здавалися такими сумними, що Лео ледве міг дивитися у них. Невже вона вважає, що він просто бреше, аби їй стало краще? Повернутись та забрати її з острова завжди було частиною його плану. Хіба він може вчинити інакше?

— Тільки не кажи, що думала, ніби я можу відкрити «Автомайстерню Лео та Каліпсо» без Каліпсо. Я не вмію готувати сидр та тушкувати м’ясо, і, вже напевне, не вмію співати.

Вона втупила очі в пісок.

— Ну, хай там що, — промовив Лео, — завтра візьмусь за дерево. А за кілька днів...

Він подивився на воду. Щось погойдувалось на хвилях. Лео не вірив власним очам: величезний дерев’яний пліт прибило хвилею до берега.

Лео був занадто ошелешений, щоб поворухнутись, але Каліпсо скочила на ноги.

— Поквапся! — вона кинулась через пляж, схопила торби з припасами та понесла їх до плота. — Невідомо, скільки він тут пробуде.

— Але... — Лео підвівся. Його ноги наче скам’яніли. Він щойно запевнив себе, що в нього є ще тиждень в Огігїї, а тепер не може навіть закінчити вечерю. — Це чарівний пліт?

— Боги милосердні! — заволала Каліпсо. — І, можливо, він доставить тебе туди, куди забажаєш. Але це не точно. Я помітила, що чари цього острова є нестабільними. Тож тобі доведеться скористатися своїм навігаційним пристроєм, аби повернутись у світ.

Вона схопила консоль і побігла до плота. Це нарешті змусило Лео заворушитися. Він допоміг їй приладнати консоль до плота і приєднав дроти до маленького стерна позаду. На плоті вже стояла щогла, тож Лео з Каліпсо притягли вітрила та взялись за такелаж.

Вони працювали пліч-о-пліч у повній злагоді. Навіть зі своїми братами і сестрами Лео не працювалось так легко, як із цією безсмертною садівницею. Не минуло й кількох хвилин, як вітрила і припаси вже були на місці. Лео вдарив по кнопках на Архімедовій сфері, пробурмотів молитву до батька, Гефеста, — і консоль з небесної бронзи жваво загула.

Мотузки натягнулись. Вітрило повернулось. Пліт заскрипів на піску й рушив назустріч хвилям.

— Пліт нарешті прибув, — промовив Лео.

Каліпсо фиркнула. Її очі здавались червоними, але в світлі місяця було важко сказати напевно.

— Тільки помітив?

— Але якщо він з’являється тільки перед тими, хто тобі подобається...

— Не спокушай долю, Лео Вальдесе. Я досі тебе ненавиджу.

— Гаразд.

— І ти НЕ повернешся, — наполягла вона. — Тож не треба марних обіцянок.

— А як щодо немарних обіцянок? Тому що я обов’язково...

Вона стиснула долонями його обличчя і притягнула до своїх губ, що одразу змусило Лео замовкнути.

Попри всі жарти та загравання, Лео ще ніколи не цілувався з дівчиною. Ну, були сестринські клювки у щічку від Пайпер, але це не враховувалося. Цей поцілунок був справжнім. Якби в голові Лео були механізми та дроти, то їх, напевно, закоротило б.

Каліпсо відштовхнула його.

— Цього не було.

— Гаразд, — голос Лео був на октаву вище, ніж зазвичай.

— Забирайся.

— Гаразд.

Каліпсо відвернулась, різким рухом витерла сльози і помчала геть. Легкий вітерець куйовдив її волосся, поки вона бігла по піску.

Лео хотів її окликнути, але вітрила спіймали вітер і пліт відчалив. Хлопець кинувся налаштовувати навігаційну панель, а коли озирнувся, Огігія вже була темною смугою вдалечині. Посеред неї, наче крихітне помаранчеве серце, пульсувало їхнє багаття.

Його губи досі тремтіли від поцілунку.

«Цього не було, — сказав він собі. — Не міг я закохатись у безсмертну дівчину. І вона, безперечно, не могла закохатись у мене. Це неможливо».

Пліт нісся по воді, повертаючи Лео в смертний світ, а хлопець раптом усвідомив значення рядка з пророцтва: «клятви дотримай на краю могили».

Він усвідомлював, наскільки небезпечними можуть бути обіцянки. Але йому було байдуже.

— Я повернусь по тебе, Каліпсо, — промовив він до нічного вітру. — Присягаюсь Стіксом.