Рик Риордан – Дім Аїда (страница 65)
Численні варіанти розвитку подій промайнули в голові Лео — жодний з них не був приємним. Він майже не сумнівався, що Каліпсо вдавить його тут, на місці, або накаже невидимим вітряним слугам порубати його на Лео-пюре.
А чому б ні? Гея пропонувала їй першокласну угоду — убий того, хто тебе дратує, й отримай того, кого кохаєш у подарунок!
Каліпсо простягнула руку до Геї. Її пальці утворили знак, знайомий Лео з Табору Напівкровок, — давньогрецький оберіг від лиха.
— Це не тільки в’язниця, бабусю. Це мій дім. І незваний гість тут —
Вітер розірвав Гею і розсіяв пісок у небесній блакиті.
Лео важко глитнув.
— Е... зрозумій мене правильно, але ти не вбила мене. Ти що божевільна?
Очі Каліпсо жевріли люттю, але вперше за весь час, вона, здавалось, була спрямована не на Лео.
— Ти потрібен друзям, інакше Гея не просила б твоєї смерті.
— Я... Ну, так. Мабуть.
— Тоді за справу. Слід повернути тебе на твій корабель.
LII Лео
Лео вважав цілеспрямованим себе. Та Каліпсо, коли ставила собі щось за мету, ставала машиною.
За один день вона зібрала припасів на цілий тиждень: їжа, пляшки з водою, цілющі трави із саду. Зіткала таке велике вітрило, що його вистачило б на маленьку яхту, і наробила мотузок на цілий такелаж.
Вона встигла стільки всього, що наступного дня запитала в Лео, чи потрібна йому якась допомога у його проекті.
Він відвів очі від електросхеми, що потроху набувала належного стану.
— Якби я не був таким проникливим, то подумав би, що тобі кортить мене позбутися.
— Це бонус, — визнала Каліпсо.
Вона була одягнена в робочий одяг: джинси та поношену білу футболку. Коли хлопець запитав, чому вона змінила гардероб, Каліпсо заявила, що усвідомила зручність такого одягу після того, як зшила його для Лео.
У синіх джинсах Каліпсо зовсім не походила на богиню. Її футболка була у плямах від трави та бруду, наче вона щойно пробігла крізь вируючу Гею. Ноги були босими. Волосся — зав’язане у хвіст, через що її очі здавались ще більшими та сліпучими. Долоні вкривали мозолі та пухирі від роботи з мотузкою.
Дивлячись на неї, Лео відчував у животі дивне поколювання, яке не міг пояснити.
— Ну? — наполегливо запитала вона.
— Ну... що?
Вона кивнула на електросхему.
— Я можу допомогти? Як там справи?
— О, ну, добре. Гадаю. Якщо приєднаю цю штуку до човна, то, напевно, знайду шлях назад у реальний світ.
— Тепер тобі потрібен тільки човен.
Лео намагався прочитати вираз її обличчя: їй прикро, що він досі тут, чи вона тужить, що теж не може упливти? Тоді він подивився на всі припаси, зібрані нею, — їх цілком вистачило б на двох.
— Те, що сказала Гея... — він завагався. — Залишити цей острів. Ти хотіла б спробувати?
Вона сердито поглянула на нього.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну... Не кажу, що був би радий твоєму товариству, постійним скаргам, гнівним поглядам і подібному. Але, мабуть, я це витримаю, якщо хочеш спробувати.
Її вираз обличчя трошки пом’якшав.
— Як шляхетно, — буркнула вона. — Але ні, Лео. Якщо я спробую піти з тобою, твій крихітний шанс на те, щоб звідси забратись, дорівнюватиме нулю. Герой може залишити острів. Я не можу. Найважливіше, щоб ти звільнився та зупинив Гею. Не те, щоб я непокоїлася через те, що з тобою станеться, — швидко додала вона. — Але на кін поставлена доля світу.
— Яке тобі до цього діло? Тобто після стількох років у вигнанні?
Вона вигнула брови, наче здивована тим, що він поставив таке розумне запитання.
— Гадаю, я просто не люблю, коли мені вказують — будь це Гея чи хтось інший. Як би я не ненавиділа богів, проте за минулі три тисячі років я зрозуміла, що вони кращі за титанів. І,
Лео не знав, як розуміти її задумливий тон. Вона наче віддавала належне
Каліпсо потягнулась до Лео і постукала його по підборіддю. Він усвідомив, що слухав її роззявивши рота.
— Ну, — промовила вона, — чим я можу допомогти?
— О... — він витріщився на свій винахід, але заговорив чогось про ідеї, що крутилися в його голові ще відтоді, як Каліпсо зшила йому новий одяг. — Ця твоя вогнестійка тканина... Чи не могла б ти зшити мені маленьку торбу?
Він описав розміри. Каліпсо нетерпляче махнула рукою.
— На це знадобиться кілька хвилин. Хіба це допоможе у твоїй подорожі?
— Так. Може врятувати життя. Можеш ще відколоти маленький уламок кристалу зі своєї печери? Багато не треба.
Вона нахмурилась.
— Це дивне прохання.
— Ну, будь ласка.
— Гаразд. Уважай, що зроблено. Я зшию вогнестійку сумку ввечері на верстаті, коли приберусь. Але що я можу зробити зараз, поки руки брудні?
Вона підняла свої замурзані мозолисті пальці. Лео тільки й міг, що думати, наскільки це привабливо, коли дівчина не боїться забруднити руки. Та, звісно, це був тільки загальний погляд. Каліпсо це не стосувалось. У жодному разі.
— Ну, — промовив він, — можеш завити ще бронзових витків. Але для цього потрібен деякий досвід...
Вона присунулась до нього на лаві й почала працювати. Її руки сплітали бронзові дроти навіть швидше, ніж міг би Лео.
— Зовсім як ткати, — промовила вона. — Не так уже й складно.
— Га. Що ж, якщо колись залишиш цей острів і шукатимеш роботу, дай мені знати. Ти не цілковита недотепа.
Вона лукаво посміхнулась.
— Робота, кажеш? Майструвати щось у твоїй кузні?
— Ні, можемо відкрити власну майстерню, — промовив Лео і здивувався своїм словам. Відкрити майстерню завжди було його мрією, але він ніколи нікому про це не говорив. — СТО «Лео та Каліпсо: авторемонт і механічні чудовиська».
— Свіжі фрукти та овочі, — запропонувала Каліпсо.
— Сидр і тушковане м’ясо, — додав Лео. — Можемо навіть розважати клієнтів. Ти співатимеш, а я можу, ну, спалахувати вогнем.
Каліпсо розсміялась — дзвінким щасливим сміхом, від. якого серце Лео аж підстрибнуло.
— Бачиш, — промовив він. — Я смішний.
Вона насилу придушила усмішку.
— Ти НЕ смішний. А тепер повертайся до роботи, інакше ані сидру, ані тушкованого м’яса.
— Так, пані!
Вони працювали мовчки, одне біля одного, до самого заходу.
* * *