Рик Риордан – Дім Аїда (страница 47)
Голос пронісся повз вухо Джейсона, наче куля. Коли хлопець повернувся, то нікого не побачив.
Ніко стояв позаду. Уперше за весь час Джейсон був радий такому товариству.
— Купідоне, — крикнув Джейсон. — Де ви?
Голос розсміявся. Він безперечно не належав гарненькому янголятку. Він був низьким і потужним, та водночас загрозливим — наче поштовхи перед сильним землетрусом.
Купідон відповів там, де найменше очікували. Так само, як і кохання.
Щось влетіло у Джейсона й відкинуло його на протилежний бік вулиці. Він скотився сходами й рухнув на викопаний римський фундамент.
«Я гадав, що ти розумніший, Джейсоне Грейс, — голос Купідона завирував навколо. — Ти нарешті знайшов справжнє кохання, Чи досі сумніваєшся?»
Ніко збіг сходами.
— З тобою все гаразд?
Джейсон вхопився за простягнуту руку і підвівся.
— Так. Просто вдарили нижче пояса.
«О, а ти очікував від мене чесної гри? — Купідон розсміявся. — Я бог кохання. Я ніколи не граю за правилами».
Цього разу Джейсон був насторожі. Він відчув коливання повітря саме тієї миті, коли матеріалізувалась стріла, що летіла просто в груди Ніко.
Джейсон перехопив її мечем і відхилив убік. Стріла влетіла в найближчу стіну й осипала їх вапняною шрапнеллю.
Вони кинулись сходами вгору. Черговий порив вітру ледве не звалив на Ніко колону, але Джейсон устиг відтягнути приятеля.
— Він бог кохання чи смерті? — заревів Джейсон.
«Запитай друзів, — відповів Купідон. — Френк, Хейзел і Персі зустрічали мого колегу Танатоса. Ми не такі вже й різні. Хіба що Смерть іноді добріший».
— Нам просто потрібен скіпетр! — крикнув Ніко. — Ми намагаємось зупинити Гею. Ти на боці богів чи ні?
Друга стріла влучила в землю між ногами Ніко і запалала, наче розжарена сталь. Ніко відсахнувся від стріли — і та спалахнула вогняним гейзером.
«Кохання на кожному боці, — відповів Купідон. — І на жодному з них. Не питай в кохання, що воно може зробити для тебе».
— Чудово, — промовив Джейсон. — Тепер він фонтанує фразами з вітальних листівок.
Рух позаду: Джейсон розвернувся й розрубав мечем повітря. Клинок вдарився об щось тверде. Джейсон почув бурчання і знову змахнув мечем, але невидимий бог зник. На бруківці заблищав золотий іхор — кров богів.
«Дуже добре, — промовив Купідон. — Ти принаймні відчуваєш мою присутність. Навіть ковзний удар по істинному коханню вже більше, ніж вдавалось більшості героїв».
— То можна мені тепер скіпетр? — запитав Джейсон.
Купідон розсміявся.
«На жаль, ти не зможеш ним скористатись. Тільки дитя Підземного світу здатне викликати легіон померлих. І тільки римський офіцер зможе повести його за собою».
— Але... — Джейсон розгубився. Він офіцер. І він претор.
Але тоді хлопець пригадав свої сумніви щодо справжнього дому. У Новому Римі він запропонував свою посаду Персі Джексону. Чи це зробило його негідним вести за собою легіон римських привидів?
Не час розмірковувати про це.
— Залиште це нам, — промовив Джейсон. — Ніко зможе викликати...
Третя стріла просвистіла біля Джейсонового плеча. Він не встиг її відбити, і та впилась у фехтувальну руку Ніко.
— Ніко!
Син Аїда похитнувся. Стріла розчинилась у повітрі. Вона не залишила ані крові, ані видимої рани, але обличчя Ніко напружилось від гніву та болю.
— Годі клеїти дурня! — скрикнув Ніко. — Покажи себе!
«Це небезпечна розвага, — відповів Купідон. — Дивитись в істинне обличчя кохання».
Звалилась ще одна колона. Джейсон відстрибнув геть.
«Моя дружина Психея засвоїла цей урок, — продовжив Купідон. — Її привели сюди тисячі років тому, коли тут був мій палац. Ми зустрічались тільки в темряві. Її попередили, що на мене в жодному разі не можна дивитись, але вона не втрималась перед таємницею. Боялась, що я чудовисько. Однієї ночі вона запалила свічу й піднесла її до мого обличчя, коли я спав».
— Ви були
Бог розсміявся: «Боюсь, я був занадто вродливим. Смертні, які побачили істинну зовнішність бога, приречені страждати від наслідків. Моя мати Афродіта покарала Психею за недовіру. Її катували, змусили відправитись у вигнання та виконувати жахливі завдання. Вона навіть вирушила на пошуки в Підземний світ, щоб довести свою відданість. Їй вдалось повернути мою прихильність, але ціна була високою».
«Попався», — подумав Джейсон.
Він здійняв у небо свій меч — і долину стряснув грім. Блискавка влучила в місце, звідки лунав голос, залишивши там воронку.
Тиша. Джейсон тільки-но подумав: «Трясця, таки спрацювало», коли невидима сила збила його з ніг. Його меч відкотився на протилежний бік дороги.
«Гарна спроба, — промовив Купідон. Його голос уже був далеко. — Але Кохання не здолати так легко».
Поряд із Джейсоном обвалилась стіна. Хлопцеві ледве вдалось відкотитися геть.
— Годі! — закричав Ніко. — Тобі потрібен я. Залиш його!
У Джейсона дзвеніло у вухах. Голова паморочилась від удару. В роті був присмак вапна. Джейсон не розумів, чому Ніко вважає себе головною ціллю, але Купідон, здавалось, був із цим згодний.
«Бідненький Ніко ді Анжело. — У голосі бога з’явилась нотка розчарування. — Ти
— Я був у Тартарі й повернувся, — огризнувся Ніко. — Я не боюсь тебе.
«Боїшся, дуже боїшся. Зустрінься зі мною віч-на-віч. Будь чесним!»
Джейсон насилу підвівся.
Земля навколо Ніко почала рухатися. Трава зів’яла, а каміння потріскалось, наче під землею щось ворушилося, намагалося пробитись на поверхню.
— Віддай нам скіпетр Діоклетіана, — промовив Ніко. — У нас бракує часу на ігри.
«Ігри? — Купідон вдарив ще раз — і Ніко відлетів у гранітний п’єдестал. — Кохання — це не ігри! Не якісь там квіточки! Це тяжка робота — нескінченне завдання. Кохання вимагає від тебе всього, що маєш — особливо, правди. Тільки тоді на тебе чекає винагорода».
Джейсон підняв свій меч. Якщо цей тип — Кохання, то його, вочевидь, переоцінили. Інтерпретація Пайпер Джейсонові подобалася значно більше — делікатна, добра й вродлива. Афродіту хлопець розумів. А Купідон більше походив на нахабного бандита.
— Ніко, — покликав Джейсон, — чого цей тип хоче від тебе?
«Скажи йому, Ніко ді Анжело, — промовив Купідон. — Розкажи, який ти боягуз, як боїшся себе і власних почуттів. Розкажи, чому насправді втік з Табору Напівкровок, чому завжди на самоті».
Ніко випустив гортанний крик. Земля під його ногами розкололась і нагору поповзли скелети — мертві римляни з відсутніми руками, деформованими черепами, тріснутими ребрами та щелепами, що ледве тримались. Деякі були одягнені у рвані тоги. На інших висіли блискучі обладунки.
«Як завжди сховаєшся поміж мертвих?» — глузливо поцікавився Купідон.
Від сина Аїда ринули хвилі мороку. Коли вони дісталися Джейсона, той ледве не знепритомнів — його охопили ненависть, страх, сором...
У голові промайнули зображення. Він побачив Ніко і його сестру на засніженому стрімчаку в Мені, а також Персі Джексона, який захищав їх від мантікори. Меч Персі сяяв у темряві. Син Посейдона був першим напівбогом, якого Ніко побачив у дії.
Пізніше, у Таборі Напівкровок, Персі взяв Ніко за руку й пообіцяв, що захистить його сестру Б’янку. Ніко повірив. Він подивився у ті зелені, наче морська хвиля очі, й подумав: «Хіба він може підвести? Це справжній герой». Усе було так, наче улюблена гра Ніко — «Міфи і Магія» — стала реальністю.
Джейсон побачив ту мить, коли Персі повернувся і сказав Ніко, що Б’янка загинула. Ніко закричав і назвав Персі брехуном. Він почувався зрадженим, і все ж... коли напали кістяні воїни, він не дозволив їм нашкодити Персі. Ніко змусив землю поглинути скелетів, а потім утік — наляканий своїми силами і почуттями.
Джейсон побачив ще дюжину таких сцен очима Ніко... І тепер не міг поворухнутись чи бодай відкрити рота.