Рик Риордан – Дім Аїда (страница 41)

Та головне запитання: що вона робить серед римлян? Вона зробила крок уперед і зустрілась очима з Рейною. — Ти отримала від мене повідомлення?

Октавіан фиркнув.

— Тільки тому ви досі живі, грекуси! Сподіваюсь, ви прийшли обговорити умови капітуляції.

— Октавіане... — погрозила Рейна.

— Хоча б обшукай їх! — запротестував Октавіан.

— Нема потреби, — промовила Рейна, розглядаючи Рейчел Дер. — У тебе є зброя?

Рейчел знизала плечима.

— Я колись ударила Кроноса в око цією щіткою. Окрім цього, нічого.

Римляни, здавалось, не знали, який висновок з цього зробити. Не схоже було, що ця смертна жартує.

— А твій друг? — Рейна кивнула на сатира. — Гадала, ти прийдеш сама.

— Це Гровер Ундервуд, — промовила Рейчел. — Він голова ради.

— Якої ради? — випалив Октавіан.

— Парнокопитних старійшин, до твого відома, — голос Гровера був високим та пронизливим, наче його власник не знаходить собі місця від жаху, але Джейсон підозрював, що в сатирі значно більше мужності, ніж він вдає. — Серйозно, хіба у вас, римлян, немає природи, і дерев, і всього такого? Мені є про що вам повідомити. А ще я гордий представник захисників. Я тут, щоб, ну, захищати Рейчел.

У Рейни був такий вигляд, ніби вона ледь стримує усмішку.

— Але без зброї?

— Тільки сопілки. — На обличчі гровера з’явилась сумна усмішка. — Персі часто казав, що моє виконання «Народжених бути дикими[12]» можна вважати за небезпечну зброю, але я сумніваюся, що воно настільки погане.

Октавіан презирливо посміхнувся.

— Ще один приятель Персі Джексона. Мені цього достатньо.

Рейна здійняла руку, закликаючи до тиші. Золотий та срібний собаки фиркнули кілька разів, але продовжили спокійно та уважно спостерігати за перебігом подій.

— Поки що наші гості кажуть правду, — промовила Рейна. — Але попереджаю, Рейчел та Гровере, якщо почнете брехати, ця розмова погано для вас скінчиться. Отже, навіщо ви прийшли?

Рейчел дістала з джинсів схожий на серветку папірець.

— Повідомлення. Від Аннабет.

Джейсон не певен був, що добре її розчув. Аннабет у Тартарі. Вона не може надіслати записку на серветці!

«Може, я вдарився об воду і помер? — промовила його підсвідомість. — Це не справжнє видіння, а якась посмертна галюцинація».

Але сон здавався напрочуд реальним. Хлопець відчував, як вітер шмагає дах. Відчував запах грози. Над Емпайр-Стейт-Білдінг спалахувала блискавка, світло якої відбивалося на обладунках римлян.

Рейна взяла записку. Поки вона читала, її брови здіймалися дедалі вище. Рот розкрився від шоку. Урешті-решт вона подивилася на Рейчел.

— Це жарт?

— Якби ж то! — відповіла Рейчел. — Вони справді в Тартарі.

— Але як...

— Не знаю. Записка з’явилась у жертовному вогнищі обіднього павільйону. Це почерк Аннабет. Вона просить передати це тобі особисто.

Октавіан засіпався.

— Тартар? Що це означає?

Рейна передала йому лист.

Октавіан почав читати собі під ніс:

— Рим, Арахна, Афіна — Афіна Парфенос? — Він обурено подивився довкола, наче чекав, що хтось заперечить прочитане. — Грецька хитрість! Греки відомі своїми безчесними витівками!

Рейна забрала записку назад.

— Чому я?

Рейчел усміхнулась.

— Тому що Аннабет мудра. Вона вірить, що ти впораєшся, Рейно Авіло Рамірез-Арелано!

Джейсона наче по обличчю ляснули. Ніхто ніколи не промовляв повного імені Рейни. Вона ненавиділа, коли це робили. Джейсон тільки раз сказав ім’я вголос, коли просто намагався правильно його вимовити, але вона обдарувала його за це вбивчим поглядом.

«Це ім’я маленької дівчинки з Сан-Хуана, — сказала вона йому. — Я залишила його разом з Пуерто-Ріко».

Рейна люто насупила брови.

— Як ти...

— Е-е, — втрутився Гровер Ундервуд. — Тобто твої ініціали «РА-РА»?

Руки Рейни смикнулися до кинджала.

— Але це неважливо! — поспішно промовив сатир. — Слухайте, ми б не ризикували і не йшли б сюди, якби не довіряли інтуїції Аннабет. Римський ватажок, який повертає найважливішу грецьку статую до Табору Напівкровок... Вона знає, що це відверне війну.

— Це не хитрість, — додала Рейчел. — Ми не брешемо. Запитай у собак.

Металічні хорти не відреагували. Рейна задумливо почухала голову Аурума.

— Афіна Парфенос... Отже, легенда не бреше.

— Рейно! — крикнув Октавіан. — Ти ж не збираєшся погоджуватись?! Навіть якщо статуя існує, хіба ти не бачиш, що вони роблять? Ми вже на межі атаки — на межі знищення тупих греків раз і назавжди! І от вони фабрикують оце дурнувате доручення, щоб відвернути твою увагу. Вони хочуть відрядити тебе на смерть!

Решта римлян забурмотіли, гнівно свердлячи очима гостей. Джейсон пригадав, яким переконливим може бути Октавіан — авгур успішно переконував офіцерів пристати на свій бік.

Рейчел Дер встала перед авгуром.

— Прояви повагу, Октавіане, сине Аполлона! Навіть римляни схилялись перед мудрістю дельфійського оракула, посланниці твого батька.

— Га! — фиркнув Октавіан. — Ти дельфійський оракул? Авжеж. А я тоді — імператор Нерон!

— Нерон хоч на скрипці грав[13], — буркнув Гровер.

Октавіан здійняв кулаки.

Раптом вітер змінив напрямок і завирував навколо римлян з шипінням десятків змій. Рейчел оточило м’яке смарагдове світло. А потім вітер ущухнув. Сяяння зникло.

Презирлива посмішка Октавіана розтанула. Римляни заметушились.

— Як знаєш, — промовила Рейчел так, наче нічого й не трапилось. — Я не маю для вас пророцтва, але бачу проблиски майбутнього. Я бачу Афіну Парфенос на Пагорбі Напівкровок. Бачу, як вона принесе її. — Дівчина вказала на Рейну. — А ще Елла бурмотіла рядки з Сивілиних книг...

— Що? — перервала Рейна. — Сивілини книги знищили багато століть тому.

— Так і знав! — Октавіан стукнув кулаком по власній долоні. — Гарпія, яку вони принесли з пошуків, Елла. Я знав, що он те її бурмотіння — це пророцтва.

Тепер я розумію. Вона... вона якимсь чином завчила напам’ять Сивілину книгу.

Рейна недовірливо похитала головою.

— Як це можливо?

— Ми не знаємо, — зізналась Рейчел. — Але, так, Октавіан має рацію. У Елли дивовижна пам’ять. Вона обожнює книги. Десь, колись вона прочитала вашу римську книгу пророцтв. Тепер вона єдиний їхній носій.