Рик Риордан – Дім Аїда (страница 4)

Зображення у північній брамі були ще більш страшними. Хейзел побачила непритомного (або мертвого) Лео, який падав крізь хмари, а потім — Френка, який, тримаючись однією рукою за іншу, хитався по темному тунелю в просоченій кров’ю футболці. А потім у мерехтливому вирі з’явилась і сама Хейзел: у величезній печері, наповненій сліпучо-білими нитками, що утворювали променисту сіть. Вона щосили намагалась звільнитись, а віддалік, біля підніжжя двох чорносріблястих металевих дверей, нерухомо та безпомічно лежали Персі й Аннабет.

— Можливості, — промовила Геката. — Ти стоїш на роздоріжжі, Хейзел Левек. А я — богиня роздоріж.

Земля під ногами загриміла. Хейзел опустила очі й побачила блиск срібних монет... тисячі старовинних римських динарів виривалися на поверхню звідусіль навколо неї, пагорб почав нагадувати киплячий казанок. Певно, її настільки стурбували видіння у брамах, що вона несвідомо викликала кожну крихту срібла в околицях.

— У цьому місці минуле майже на поверхні, — промовила Геката. — У давні часи тут стикалися дві великі римські дороги. Тут обмінювались новинами і вели торгівлю. Тут зустрічались друзі й бились вороги. Цілі армії мусили обрати собі шлях. Роздоріжжя завжди були місцем для рішень.

— Як... як Янус. — Хейзел пригадала храм Януса на Священному пагорбі в Таборі Юпітера. Напівбоги ходили туди, щоб ухвалити рішення. Вони підкидали монету, загадували орла або решку і сподівались, що дволикий бог вкаже їм правильний шлях. Хейзел завжди ненавиділа це місце. Вона не розуміла, чому друзі так жадають покласти на бога відповідальність за свій вибір. Після всього, через що їй довелось пройти, Хейзел довіряла мудрості богів не більше, ніж гральному автомату в Новому Орлеані.

Богиня чаклунства з відразою фиркнула.

— Янус і його шляхи. Послухати його, так усі рішення чорні або білі, так або ні, уперед або назад. Насправді все не так просто. Щоразу, коли ти опиняєшся на роздоріжжі, перед тобою щонайменше три шляхи... чотири, якщо рахувати шлях назад. Зараз ти саме на такому роздоріжжі, Хейзел.

Хейзел знову поглянула на кожний з вируючих проходів: війна напівбогів, знищення «Арго II», страждання для неї та її друзів.

— Усі варіанти погані.

— У кожному є ризик, — виправила богиня. — Але чого прагнеш ти?

— Чого прагну я? — Хейзел безпомічно обвела рукою всі брами. — Жодного із цього.

Гекуба загарчала. Ґейл забігала навколо ніг богині, псуючи повітря та клацаючи зубами.

— Ти можеш піти назад, — запропонувала Геката. — Повернутись по власних слідах до Рима... але прибічники Геї на це й очікують. Жодний з вас не вціліє.

— То... що ви пропонуєте?

Геката підійшла до найближчого смолоскипа, зачерпнула полум’я долонею і почала надавати йому форму, поки воно не перетворилося на мініатюрну рельєфну мапу Італії.

— Можеш піти на захід. — Геката провела пальцем по вогняній мапі. — Повернутись до Америки з трофеєм, Афіною Парфенос. Твої товариші удома, греки та римляни, на межі війни. Вирушай зараз, тоді, можливо, врятуєш багато життів.

— Можливо, — повторила Хейзел. — Але Гея прокинеться у Греції. Велетні збираються саме там.

— Твоя правда. Гея обрала перше серпня, свято Спеси, богині надії, як день приходу до влади. Пробудившись у День Надії, вона знищить будь-яку надію назавжди. Навіть якщо ви дістанетесь до Греції вчасно, то чи зможете їй завадити? Мені це невідомо. — Палець Гекати пройшовся по вершинах вогняних Апеннін. — Можеш піти на південь, через гори, але Гея зробить усе, щоб завадити вам залишити Італію. Вона воскресила своїх гірських богів, щоб здійняти їх проти вас.

— Ми помітили.

— Будь-яка спроба перетнути Апенніни призведе до знищення корабля. За іронією долі, це, напевно, найбезпечніший вибір для команди. Я бачу, що всі ви переживете вибух. Після цього ви досі матимете можливість, хоч і малу, дістатись до Епіру й зачинити Браму Смерті. Ви, можливо, навіть знайдете Гею і перешкодите її пробудженню. Але до того часу обидва табори вже буде знищено. Вам нікуди буде повертатись. — Геката усміхнулась. — Та, швидше за все, ви помрете серед гір уже після вибуху корабля. Це означатиме кінець походу, але позбавить тебе та твоїх друзів болю та страждань, що чекають на вас у майбутньому. Війну з велетнями виграють або програють без вас.

«Виграють або програють без нас».

Якійсь маленькій, злочинній частинці Хейзел це здалося привабливим. Вона так прагнула бути звичайною дівчиною. Їй так хотілось припинити всі ці страждання для себе, для своїх друзів. Хіба вони ще недостатньо витримали?

Вона подивилась на середній прохід, позаду Гекати. Там, перед чорно-сріблястою брамою, безпомічно лежали на землі Персі й Аннабет. Масивна темна постать, що слабко походила на людську, нависла над ними і здійняла ступню, наче збиралась роздавити Персі.

— А вони? — запитала Хейзел тремтливим голосом. — Персі й Аннабет.

Геката стенула плечима.

— Захід, схід чи південь... вони помруть.

— Не підходить.

— Тоді у тебе тільки один шлях, але він найнебез-печніший.

Палець Гекати перетнув мініатюрні Апенніни і залишив за собою сяючу білу лінію у червоних язиках полум’я.

— На півночі, де мій вплив найсильніший, є прихований перевал, через який колись провів своє військо Ганнібал під час походу на Рим.

Богиня зробила велику петлю... до верхнього краю Італії, на схід до моря, а потім униз уздовж західного узбережжя Греції.

— Щойно здолаєте перевал, рушайте на північ, до Болоньї, а потім до Венеції. Звідти пливіть Адріатич-ним морем до своєї мети — до Епіру в Греції.

Хейзел не дуже розумілась на географії. Вона гадки не мала, про яке Адріатичне море йдеться, уперше чула про Болонью, а усі її знання про Венецію обмежувались розпливчастими розповідями про канали та гондоли. Але дещо було очевидним:

— Це дуже довгий обхідний шлях.

— Тому Гея не очікуватиме, що ви його оберете. Я певною мірою приховуватиму ваше просування, але успіх подорожі залежитиме від тебе, Хейзел Левек. Ти повинна навчитись користуватись Туманом.

— Я? — Серце Хейзел шалено калатало. — Користуватись Туманом? Як?

Геката погасила мапу Італії та змахнула рукою у напрямку Гекуби. Навколо чорного лабрадора почав збиратись Туман, поки зовсім не сховав собаку у білому коконі. Пролунав виразний пшик. Імла розійшлась. На місці собаки опинилося золотооке кошеня з невдоволеним виразом обличчя.

— Няв! — поскаржилося воно.

— Я — богиня Туману, — пояснила Геката. — Я підтримую завісу, що відділяє світ богів від світу смертних. Мої діти вчяться користуватись Туманом задля своїх інтересів, аби створювати ілюзії та впливати на розум смертних. На це здатні й інші напівбоги. Мусиш бути здатною і ти, Хейзел, якщо хочеш допомогти друзям.

— Але... — Хейзел поглянула на кішку. Вона розуміла, що це насправді Гекуба, чорний лабрадор, але не могла переконати себе в цьому. Кішка здавалась такою справжньою. — Я не здатна на таке.

— У твоєї матері був талант. У тебе його навіть більше. Як дитина Плутона, яка повернулась із мертвих, ти розумієш завісу між світами краще, ніж інші. Ти здатна керувати Туманом. Якщо ж ні... що ж, твій брат Ніко вже тебе попередив. Духи нашептали йому про твоє майбутнє. Коли ти дістанешся Дому Аїда, то зустрінеш грізного супротивника. Її не подолати силою або мечем. Тільки ти здатна її перемогти. Тобі знадобиться чаклунство.

Ноги Хейзел затремтіли. Вона пригадала похмуре обличчя Ніко та його пальці, що впились у її руку: «Не говори іншим. Не зараз. Вони не витримають цього».

— Хто? — хрипнула Хейзел. — Хто мій ворог?

— Я не називатиму її імені. Це викаже твою присутність раніше, ніж ти будеш готова до сутички. Рушай на північ, Хейзел! Під час подорожі вчись викликати Туман. Коли дістанешся Болоньї, розшукай двох карликів. Вони приведуть тебе до скарбу, що допоможе пережити Дім Аїда.

— Я не розумію.

— Няв! — поскаржилось кошеня.

— Так, так, Гекубо. — Богиня знову змахнула рукою — і кішка зникла. Чорний лабрадор повернувся на своє місце.

— Зрозумієш, — пообіцяла богиня. — Час від часу я посилатиму Ґейл перевірити твої успіхи.

Тхір зашипів. Червоні очі-намистинки так само зловісно блищали.

— Чудово, — пробурмотіла Хейзел.

— Коли прибудеш до Епіру, ти вже маєш бути го-товою. Якщо досягнеш успіху, можливо, ми зустрінемось знову... в останній битві.

«Остання битва, — подумала Хейзел. — Ох, веселощі».

Перед очима Хейзел знову зринули картини майбутнього, що відкрив Туман: Лео падає крізь хмари; Френк хитається в темряві, самотній та смертельно поранений; Персі з Аннабет у цілковитій владі темного велетня. Чи зможе Хейзел це відвернути?

Їй вже так остогидло відгадувати загадки та дослухатися до незрозумілих порад богів. Тепер і це роздоріжжя почало викликати в неї відразу.

— Чому ви мені допомагаєте? — випалила Хейзел. — У Таборі Юпітера нам розповідали, що в останній війні ви пристали на бік титанів.

Темні очі Гекати спалахнули.

— Тому що я — титан, дочка Перса та Астерії. Я панувала над Туманом задовго до приходу олімпійців до влади. Попри це, у Першій Війні Титанів багато тисячоліть тому, я пристала на бік Зевса. Я бачила жорстокість Кроноса і сподівалась, що Зевс виявиться кращим царем. — Богиня видала гіркий смішок. — Коли Деметра втратила дочку Персефону (яку викрав твій батько), я допомогла їй у пошуках — провела крізь нічну пітьму зі своїми смолоскипами. І коли велетні повстали вперше, я знову пристала на бік богів. Я билась зі своїм заклятим ворогом Клітієм, якого Гея створила, аби поглинути та перемогти всі мої чари.