Рик Риордан – Дім Аїда (страница 31)

Але найгірші кошмари нагадували короткі уривки з майбутнього. У них Хейзел лізла крізь темний тунель, тоді як навколо лунав жіночий сміх.

«Спробуй це підкорити, дитино Плутона», — глузувала жінка.

І щоразу Хейзел снилися картини, які вона бачила на роздоріжжі Гекати: Лео падає з неба; Персі та Ан-набет лежать непритомні, а можливо, мертві, перед чорними металевими дверима, і над ними нависає затемнена постать — повитий мороком велетень Клітій.

Поряд роздратовано зацвірінькала Ґейл. Хейзел закортіло зіштовхнути тупого гризуна в море.

«Я не можу навіть власні сни контролювати! — хотілось скрикнути їй. — Як я мушу контролювати Туман?»

Вона почувалась такою нещасною, що помітила Френка тільки тоді, коли він став зовсім поряд.

— Трохи краще? — поцікавився хлопець.

Він узяв її долоню, і та потонула в його руці. Хейзел досі не вірилось, наскільки вищим він став. Френк перетворювався на стількох тварин, що вона не могла зрозуміти, чому чергова трансформація так її вражає... але раптом він позбувся всієї надмірної ваги. Його більше не можна було назвати пухкеньким чи товстеньким. Він тепер був на вигляд як футболіст, кремезний і сильний. Його тіло мало інший центр інерції. Плечі стали ширшими. Він навіть ходив упевненіше.

Те, що Френк зробив на тому мості, у Венеції... Хейзел досі була вражена. Ніхто з них не бачив битви на власні очі, але ніхто не ставив її під сумнів. Френк дуже сильно змінився. Навіть Лео припинив жартувати в його бік.

— Я... зі мною все гаразд, — вимовила Хейзел. — А ти як?

Він усміхнувся, у куточках його очей з’явилися зморшки.

— Я, гм... Став вище. Окрім цього, так. Усе гаразд. Я, розумієш, не змінився всередині...

Його голос зберіг трохи старої невпевненості та незручності — голос її Френка, який завжди хвилювався через свою незграбність і боявся припуститися помилок.

Хейзел відчула полегшення. Їй подобався її Френк. Спочатку його нова зовнішність збентежила дівчину. Вона боялась, що його особистість зміниться так само.

Тепер тривога починала вщухати. Попри всю свою силу Френк залишився тим самим милим хлопцем. Він досі був вразливим. Досі довіряв їй свою найбільшу слабкість — шматочок чарівного дерева, що вона носила в кишені своєї куртки, біля серця.

— Знаю, і я рада. — Вона потиснула його руку. — Насправді... я не через тебе хвилююсь.

Френк рохнув.

— Як у Ніко справи?

Вона думала про себе, не про Ніко, але простежила за Френковим поглядом і підвела очі на вершину грот-щогли, туди, де на нок-реї сидів Ніко.

Ніко стверджував, що йому подобається бути на варті, бо в нього гарний зір. Але Хейзел знала, що причина інша. Вершина щогли — єдине місце, де Ніко може бути на самоті. Решта пропонували йому каюту Персі, оскільки той... ну, відсутній. Ніко відмовився навідріз. Він майже весь час проводив на щоглах, де йому не треба було розмовляти з іншими членами команди.

Після того як його перетворили на кукурудзу у Венеції, він став ще більш відлюдькуватим та похмурим.

— Не знаю, — зізналась Хейзел. — Йому довелося нелегко. Полон у Тартарі, ув’язнення в тому бронзовому глеку. Він бачив, як Персі з Аннабет упали...

— І пообіцяв привести нас до Епіру, — Френк кивнув. — Щось мені підказує, що Ніко не командний гравець.

Френк випростався. На ньому була бежева футболка із зображенням коня та написом: «Palio di Siena»[8]. Він придбав її лише кілька днів тому, але вона вже була замалою. Коли він випрямився, то оголив весь живіт.

Хейзел збагнула, що витріщається на нього, тому швидко відвела очі. Вона зашарілася.

— Ніко моя єдина рідня, — промовила вона. — Його нелегко полюбити, але... дякую, що ти такий добрий до нього.

Френк усміхнувся.

— Агов, ти терпіла мою бабусю у Ванкувері. От кого справді «нелегко полюбити».

— Мені сподобалася твоя бабуся!

Ґейл примчала до них, зіпсувала повітря і побігла геть.

— Матінко! — Френк відмахнув сморід. — Чому вона взагалі тут?

Хейзел майже зраділа, що вони не на суші. З її теперішньою схвильованістю золото та коштовне каміння, певно, повискакували б навколо її ніг.

— Геката відрядила Ґейл спостерігати, — відповіла вона.

— Спостерігати за чим?

Хейзел подумала, що в присутності нового Френка може заспокоїтися, втішитися його новою аурою непохитної сили.

— Не знаю, — зрештою промовила вона. — Якесь випробовування.

І зненацька корабель нахилився вперед.

XXVI Хейзел

Вони з Френком врізалися одне в одного. Хейзел випадково зробила собі прийом Геймліха[9] ефесом власного меча і скрутилась на палубі, стогнучи та відхаркуючи слину зі смаком отрути катоблепаса.

Крізь біль вона почула, як на носі корабля бронзова голова Фестуса скрипом закликає до стану бойової готовності та дмухає вогнем.

Досі не оговтавшись, Хейзел подумала, що вони налетіли на айсберг. Але в Адріатиці, посеред літа?

З оглушливим хрускотом, наче розламався навпіл телефонний стовп, корабель накренило ліворуч.

— Га! — заволав Лео десь позаду. — Воно жере весла!

«Що жере?» — подумала Хейзел. Вона спробувала підвестись, але на її ногах лежало щось велике й важке. Вона збагнула, що це Френк, який бурмочучи собі під ніс, намагався звільнитись від заплутаного клубка мотузок.

Решта команди бігала палубою. Джейсон з оголеним мечем перестрибнув через них і помчав до корми. Пайпер уже була на шканцях і палила їжею з рога достатку та горланила:

— Гей! Гей! Вдавись цим, тупа ти черепахо!

Черепаха?

Френк допоміг Хейзел підвестись.

— Усе гаразд?

— Так, — збрехала Хейзел, тримаючись за живіт. — Йди!

Френк скинув з плечей рюкзак, що миттєво перетворився на сагайдак із луком, і чкурнув сходами нагору. Поки він дістався штурвалу, то вже встиг випустити одну стрілу і вкладав у лук наступну.

Лео несамовито метався над контрольною панеллю.

— Весла не втягуються. Позбудьтеся її! Позбудьтеся!

Ніко угорі, здавалось, зовсім ошалів від шоку.

— Стиксе... воно величезне! — кричав він. — Ліворуч! Кермо ліворуч!

Тренер Хедж вийшов на палубу останнім, але швидко відшкодував згаяний час ентузіазмом. Він вискочив з трюму, махаючи бейсбольною биткою, без вагань погарцював до корми й перескочив через борт з радісним: «ГА-ГА!»

Хейзел, хитаючись, рушила на шканці, щоб приєднатись до друзів. Корабель здригнувся. Знову затріщали весла, і Лео закричав:

— Ні, ні, ні! Бісів слимак у панцирі!

Хейзел дісталась корми і не повірила власним очам.

Коли вона почула «черепаха», то уявила гарненьку тваринку розміром зі скриньку, яка сидить на камені посеред ставка. Коли почула «величезна черепаха», мозок спробував перелаштуватись: гаразд, може, це щось схоже на галапагоську черепаху, яку Хейзел колись бачила в зоопарку, у тієї був такий панцир, що на нього можна всістися.

Вона аж ніяк не очікувала побачити створіння розміром з острів. Коли перед нею з’явився масивний купол з чорних та коричневих квадратів, слово «черепаха» вже не було доречним. Панцир більше скидався на континент — кістяні пагорби, блискучі перламутрові долини, зарості водоростей та моху, ріки солоної води у звивистих жолобах.

З правого борту, наче підводний човен, здійнялась з води інша частина чудовиська.

«О лари Риму... Це що, голова?»

Золоті очі з чорними косими щілинами замість зіниць були розміром з дитячі надувні басейни. Шкіра нагадувала мокрий армійський камуфляж — блискуча коричнева із зеленими та жовтими цятками. Червоний беззубий рот міг за раз проковтнути Афіну Парфенос.

На очах Хейзел істота розтрощила ще півдюжини весел.