Рик Риордан – Дім Аїда (страница 33)

— Хто такий дупель?

— Народе! — покликав Ніко з щогли. — Щодо іншого напрямку! Сумніваюся, що це спрацює.

Він вказав у бік носа корабля.

За чверть милі попереду довга скеляста смуга вигиналась і зустрічалась зі стрімчаками. Канал закінчувався вузькою літерою V.

— Ми не в протоці, — промовив Джейсон. — Ми у глухому куті.

У Хейзел похолоділи пальці рук та ніг. На поручнях лівого борту встала на задні лапи Ґейл і впилась у неї очима.

— Це пастка, — промовила Хейзел.

Усі повернулись до неї.

— Та ні, усе гаразд, — сказав Лео. — Треба багато що полагодити, але це несуттєво. Може, пропрацюю всю ніч, але корабель злетить.

Черепаха, яка досі була на вході до затоки, заревіла. Не складалося враження, що вона збирається йти.

— Ну... — Пайпер знизала плечима. — Принаймні, черепаха нас не дістане. Тут ми в безпеці.

Такі слова напівбогам не варто промовляти в жодному разі. Щойно вони злетіли з рота Пайпер, як у грот-щоглу, за шість дюймів від обличчя дівчини, поцілила стріла.

Команда розбіглась у пошуках укриття. Одна тільки Пайпер застигла на місці й, роззявивши рота, витріщалась на стрілу, яка ледве не зробила їй смертельний пірсинг.

— Пайпер, лягай! — прошипів Джейсон.

Але більше стріл не прилетіло.

Френк проаналізував кут, під яким стріла влетіла у щоглу, і вказав угору, на стрімчаки.

— Там, — промовив він. — Один стрілок. Бачите?

Сонце сліпило очі, але Хейзел помітила крихітну постать, яка стояла на виступі скелі. Бронзові обладунки незнайомця яскраво блищали.

— Хто це такий? — випалив Лео. — Чого він у нас стріляє?

— Народе? — голос Пайпер тремтів і його ледве було чутно. — Тут записка.

Хейзел тільки тепер побачила пергаментний сувій, прив’язаний до стріли. Незрозуміло чому, але всередині неї раптом спалахнув гнів. Вона кинулась до сувою і відв’язала його.

— Е-е... Хейзел, — промовив Лео. — Ти певна, що це безпечно?

Дівчина прочитала записку вголос.

— Перший рядок: «Стояти! Руки вгору».

— Що це означає? — буркнув тренер Хедж. -— Ми і так стоїмо. Ну, навприсідки. А якщо цей тип розраховує, що я облишу зброю, чорта пухлого!

— Це не все, — продовжила Хейзел. — «Це пограбування. Відрядіть нагору двох своїх людей з усіма цінними речами. Не більше ніж двох. Залиште собі чарівного коня. Жодних польотів. Жодних трюків. Ніжками підіймайтеся».

— Підніматись куди? — запитала Пайпер.

— Туди, — вказав Ніко.

У стрімчаку був висічений вузький підйом зі сходами, що вели до вершини. Черепаха, канал з глухим кутом, стрімчак... Щось підказувало Хейзел, що автор листа не вперше влаштовував засідку в цьому місці.

Вона прокашлялась і продовжила читати вголос:

— «Мені потрібні всі ваші цінні речі. Інакше ми з черепахою вас знищимо. У вас є п’ять хвилин».

— Чорт забирай! — випалив тренер. — А цей хлопчина молодець.

— Є підпис? — поцікавився Ніко.

Хейзел похитала головою. Ще у Таборі Юпітера вона чула історію про грабіжника, у якого була величезна приручена черепаха; але як завжди, щойно їй була потрібна якась інформація, та підступно ховалася десь далеко у спогадах, поза зоною досяжності.

Тхір Ґейл дивилась на Хейзел в очікуванні її дій.

«Випробовування ще не скінчилось», — подумала дівчина.

Відволікти черепаху було замало. Вона не довела, що здатна керувати Туманом... здебільшого через те, що не вміла цього робити.

Лео пильно оглянув скелі та забурчав собі під ніс:

— Погана траєкторія. Навіть якщо вдасться зарядити катапульту перш ніж цей тип нашпигує нас стрілами, навряд чи я влучу. Тут кілька сотень футів майже прямо вгору.

— Еге, — пробурмотів Френк. — Від мого лука теж небагато користі. У нього значна перевага, так високо над нами. Я просто не дістану до нього.

— І, е-е... — Пайпер доторкнулась до стріли, що стирчала з щогли. — Щось підказує мені, що він вправний стрілок. Сумніваюся, що він цілив у мене. А якби цілив.?.

Подальші пояснення були зайвими. Ким би не був грабіжник, він міг влучити в ціль із сотні футів. Він міг розстріляти їх усіх, перш ніж вони встигнуть чимось відповісти.

— Я піду, — промовила Хейзел.

Від думки про це вона аж кипіла, але була переконана, що все це якесь збочене випробовування Гекати. Богиня влаштувала все це для Хейзел — настала її черга рятувати корабель. Наче на підтвердження її думок, Ґейл пронеслась по поручню і застрибнула їй на плече, готова до подорожі.

Усі витріщились на Хейзел.

Френк стиснув свій лук.

— Хейзел...

— Ні, послухай, — промовила вона, — цей грабіжник хоче цінних речей. Я можу піти туди, викликати золото, коштовне каміння — будь-що, будь-що, чого він забажає.

Лео здійняв брову.

— Гадаєш, він дійсно відпустить нас, якщо ми йому заплатимо?

— У нас немає вибору, — промовив Ніко. — Між цим типом і черепахою...

Джейсон здійняв руку. Усі застигли.

— І я піду, — промовив він. — У листі зазначено: двоє. Я піднімусь з Хейзел і прикрию її. До того ж, не подобається мені вигляд цих сходів. Якщо Хейзел оступиться... ну, я можу скористатись вітрами і подбати про те, щоб ми повернулися назад з цілими кістками.

Аріон обурено заіржав, мовляв: «Ви йдете без мене? Ви що знущаєтесь?»

— Я мушу, Аріоне, — відповіла Хейзел. — Джейсоне... я згодна. Гадаю, що ти маєш рацію. Це найкращий план.

— Шкода тільки, що меча бракує. — Джейсон гнівно зиркнув на тренера. — Він десь там у глибині моря. У нас немає Персі, щоб його повернути.

Ім’я «Персі» нависло над ними, наче темна хмара. Настрій на палубі тільки ще більше зіпсувався.

Хейзел витягнула руки. Раніше вона не думала про це, а зараз просто зосередилась на воді й закликала імперське золото.

Безглуздий задум. Меч був занадто далеко, швидше за все, за сотню футів під водою. Однак дівчина відчула, як щось ледве помітно смикнуло її за палець, наче рибка клюнула на приманку. Тієї самої миті з води вискочив меч Джейсона та влетів їй просто в долоню.

— Тримай, — промовила вона, передаючи меч.

Очі Джейсона округлились від здивування.

— Як... це ж не менше півмилі!

— Я багато тренуюсь, — збрехала Хейзел.

Вона сподівалась, що, викликавши меч Джейсона, випадково його не прокляла, так само як робила з усіма коштовностями та цінними металами.

Але чомусь Хейзел відчувала, що зі зброєю все інакше. Зрештою, вона підняла купу мечів та списів з імперського золота з-під льодовика та роздала їх П’ятій когорті. Поганих наслідків, начебто, не було.