Рик Риордан – Дім Аїда (страница 35)

Хейзел намагалася зібратись з думками, тягнути час але це зовсім нелегко робити, коли на тебе дивляться два стволи пістолетів.

— Ем... а навіщо хустка?

— Щоб ніхто мене не впізнав!

— Але ж ти відрекомендувався, — промовив Джейсон. — Ти Скірон.

Бандит витріщив очі.

— Як ти... О. Так, дійсно. — Він опустив один пістолет і почухав голову іншим. — Як недбало з мого боку. Вибачте. Боюсь, я трохи передав куті меду. Розумієте, повернення з мертвих і таке інше. Дайте ще раз спробую.

Він націлив на них свої пістолети.

— Гаманець, або життя! Я анонімний бандит, і вам не треба знати мого імені!

Анонімний бандит. Хейзел осінило.

— Тезей. Він убив тебе.

Плечі Скірона опустилися.

— Ну от нащо було його згадувати? Ми ж так добре ладнали!

Джейсон насупив брови.

— Хейзел, ти щось знаєш про нього?

Вона кивнула, хоча подробиці були розпливчастими.

— Тезей зустрів його на шляху до Афін. Скірон убивав своїх жертв, гм...

«Щось там ішлося про черепаху», — Хейзел не могла пригадати.

— Тезей був таким шахраєм! — поскаржився Скірон. — Не хочу про нього говорити. Тепер я повернувся з мертвих. Гея пообіцяла, що я зможу жити на узбережжі та грабувати всіх напівбогів, яких тільки захочу. Саме цим я збираюсь займатися! А тепер... про що ми там говорили?

— Ти збирався нас відпустити, — ризикнула Хейзел.

— Гм... — промовив Скірон. — Ні, я певен, що ми не про це говорили. А, точно! Гаманець або життя. Де ваші коштовності? Немає? Тоді мені доведеться...

— Стривай, — перервала Хейзел. — У нас є коштовності. Принаймні я можу їх дістати.

Скірон націлив пістолет Джейсону в голову.

— Ну, тоді, дорогенька, поквапся із цим, або мій наступний постріл позбавить твого приятеля чогось більшого за волосся!

* * *

Хейзел навіть не довелося зосереджуватися. Вона так розхвилювалась, що земля під ногам загриміла і миттєво вивергнула справжній урожай — коштовні метали повискакували на поверхню, так наче ґрунт тільки й чекав нагоди від них здихатись.

За мить Хейзел уже по коліна загрузла в скарбах — римські денарії, срібні драхми, старовинні золоті прикраси, блискучі діаманти, топази і рубіни, — достатньо, аби заповнити кілька великих мішків.

Скірон захоплено засміявся.

— Як, у дідька, ти це зробила?

Хейзел не відповіла. Вона пригадала всі монети, що з’явились на роздоріжжі Гекати. Тут їх було навіть більше — цілі століття втрачених багатств кожної імперії, яка коли-небудь володіла цими землями — грецької, римської, візантійської і багатьох інших. Ці імперії давно канули в небуття, залишивши по собі тільки безплідну берегову лінію для бандита Скірона.

Від цієї думки Хейзел почувалася незначною та безсилою.

— Просто забирай скарби, — промовила вона. — І відпусти нас.

Скірон пирхнув.

— О, але ж я сказав усі цінні речі. Я знаю, що ви тримаєте дещо дуже особливе на кораблі... одну статую із золота та слонової кістки десь так, скажемо, футів сорок заввишки?

По шиї Хейзел побігла цівка холодного поту, а спиною пройшов дріж.

Джейсон зробив крок уперед. Попри дуло пістолета, націлене просто йому в обличчя, його очі залишалися холодними, наче блиск сапфірів.

— Статуя не обговорюється.

— Ти маєш рацію, не обговорюється! — погодився Скірон. — Ви повинні її віддати!

— Гея сказала тобі про неї, — здогадалась Хейзел. — Наказала, щоб ти її забрав.

Скірон стенув плечима.

— Можливо. Але ще вона сказала, що я можу залишити її собі. Важко відмовитись від такої пропозиції! Я не збираюсь знову помирати, друзі мої. Я маю намір прожити довге життя дуже заможної людини!

— Якщо Гея знищить світ, — промовила Хейзел, — від статуї тобі не буде жодної користі.

Стволи пістолетів Скірона опустились.

— Перепрошую?

— Гея використовує тебе, — відповіла Хейзел. — Ми не зможемо її перемогти, якщо ти забереш статую. Вона збирається знищити всіх смертних і напівбогів, віддати цей світ велетням та чудовиськам. І на що ти тоді витрачатимеш своє золото, Скіроне? Якщо Гея взагалі залишить тебе живим.

Хейзел зробила паузу, щоб Скірон це усвідомив. Вона здогадувалась, що йому, як бандиту, легко буде повірити в такі виверти богині землі.

Він мовчав не менше десяти секунд.

А потім його очі знову весело блиснули.

— Ну гаразд! — промовив він. — Я не жадібний. Залишайте статую собі.

Джейсон кліпнув очима.

— Ми можемо піти?

— За хвилину. Я завжди вимагаю, аби мені виявили пошану. Перш ніж мої жертви підуть, вони мають помити мені ноги.

Хейзел не певна була, що добре його розчула. Тоді Скірон скинув один за одним свої чоботи. Огиднішого видовища за ці ноги Хейзел ніколи не бачила... а бачила вона достатньо дуже огидних речей.

Ноги Скірона були опухлими і зморшкуватими, а ще білими, наче тісто, ніби їх тримали у формальдегіді протягом кількох століть. На скрючених пальцях росли пучки коричневого волосся, а обламані нігті були жовто-зеленого кольору, наче панцир черепахи.

Потім у носа вдарив сморід. Хейзел не знала, чи в батьковому Підземному палаці є їдальня для зомбі, але якщо є, то тхнути там мало б не гірше, ніж від ніг Скірона.

— Ну! — Скірон поворушив своїми огидними пальцями. — Хто хоче ліву, а хто праву?

Джейсонове обличчя набуло майже того самого кольору, як оті ноги.

— Ти... ти, певно, жартуєш.

— Зовсім ні! — відповів Скірон. — Помийте мої ноги — і ви вільні. Я відпущу вас назад униз. Присягаюсь Стіксом.

Обіцянка далась йому так легко, що в голові Хейзел задзвенів сигнал небезпеки.

«Ноги. Відпущу назад униз. Черепашачий панцир...».

Повна легенда зринула в її голові. Відсутні частинки повернулися на свої місця. Вона пригадала, як саме Скірон убивав своїх жертв.

— Можна нам хвилинку порадитися? — запитала бандита Хейзел.

Скірон примружив очі.

— Навіщо?

— Ну, це неабияке рішення. Ліва нога чи права. Треба обговорити.