Рик Риордан – Дім Аїда (страница 36)

Вона помітила, що під маскою він усміхається.

— Звісно, — промовив розбійник. — Я великодушний, у вас дві хвилини.

Хейзел видерлась зі своєї купи скарбів. Вона відвела Джейсона настільки далеко, наскільки наважилась — приблизно на п’ятдесят футів сходами вниз — і сподівалась, що тут їх буде нечутно.

— Скірон зіштовхує своїх жертв в урвище, — прошепотіла вона.

Джейсон нахмурився.

— Що?

— Коли ті нахиляються, щоб помити його ноги. Так він убиває. Жертва втрачає рівновагу від смороду його ніг, тоді він зіштовхує її зі скелі просто в пащу велетенської черепахи.

Джейсону знадобилась секунда, щоб це збагнути. Він глянув униз, де саме блиснув під водою величезний черепашачий панцир.

— Отже, треба битись, — промовив хлопець.

— Скірон занадто швидкий. Він уб’є нас обох.

— Тоді я просто полечу. Коли він зіштовхне мене, я зупинюсь на півшляху до води, а потім спіймаю тебе.

Хейзел похитала головою.

— Якщо він ударить сильно і несподівано, ти не встигнеш оговтатись і злетіти. А навіть якщо встигнеш, у Скірона соколине око. Він дивитиметься на твоє падіння. Якщо зависнеш у повітрі, то підстрелить тебе.

— Тоді... — Джейсон стиснув рукоятку меча. — Сподіваюсь, у тебе є інша ідея?

За кілька футів від них вискочила з кущів Ґейл. Вона оголила свої ікла і впилась у Хейзел очима, мовляв: «Ну? Є ідея?»

Хейзел намагалася заспокоїтись, щоб не витягнути із землі ще більше золота. Вона пригадала сон з батьком. Голос Плутона: «Померлі бачать те, що очікують побачити. Так само, як і живі. У цьому прихована таємниця».

Вона зрозуміла, що мусить зробити. І це подобалось їй не більше, ніж тхір, який псує повітря чи ноги Скірона.

— На жаль, так, — промовила Хейзел. — Нам треба дати можливість Скірону перемогти.

— Що? — випалив Джейсон.

Хейзел розповіла йому план.

XXVIII Хейзел

— Нарешті! — крикнув Скірон. — Це було значно довше за дві хвилини!

— Вибач, — промовив Джейсон. — Важко було вирішити... яку обрати ногу.

Хейзел намагалася звільнитися від зайвих думок і уявити картину очима Скірона — те, чого він бажав, на що він очікував.

Це був ключ до керування Туманом. Хейзел не може змусити когось бачити світ таким, яким хоче бачити сама. Не може зробити дійсність Скірона менш схожою на правду. Але якщо вона покаже те, що він хоче побачити... Що ж, вона дитина Плутона. Вона десятки років жила серед мертвих, слухала, як вони ностальгічно тужать за минулим життям, яке вже ледь пам’ятають.

«Мертві бачать те, що хочуть бачити. Так само, як і живі».

Плутон був богом Підземного світу та багатства. Можливо, ці дві сфери його впливу пов’язані значно більше, ніж Хейзел уважала. Між тугою та жадобою не така вже й велика різниця.

Якщо вона може викликати золото та діаманти, то чому б не викликати щось інше, але не менш цінне — картину світу, який хтось жадає побачити?

Звісно, вона може помилятися. Тоді їм із Джейсоном доведеться стати кормом для черепахи.

Вона притулила долоню до кишені своєї куртки. Френкова чарівна скіпка зараз здавалася важчою, ніж зазвичай. Тепер Хейзел несла на собі вагу не одного життя. Від неї залежала доля всієї команди.

Джейсон зробив крок уперед, здіймаючи руки на знак капітуляції.

— Я піду першим, Скіроне. Я помию твою ліву ногу.

— Чудовий вибір! — Скірон поворушив волохатими, блідими, як у трупа, пальцями. — Я, здається, вступив нею у щось. Якось грузько було у чоботі. Але певен, що ти як слід її помиєш.

Джейсонові вуха спалахнули. З напруженої шиї хлопця Хейзел зрозуміла, що тому кортить припинити цей цирк і кинутись у бій — лише один швидкий змах клинком з імперського золота. Але Хейзел знала, що якщо він спробує, то зазнає невдачі.

— Скіроне, — втрутилась вона, — у тебе є вода? Мило? Як ми маємо мити...

— Отак! — Скірон крутнув пістолетом. Той раптом перетворився на пляшку з розприскувачем та ганчірку. Розбійник кинув знаряддя Джейсону.

Джейсон подивився на етикетку і скосив око.

— Ти хочеш, щоб я помив твою ногу склоочищувачем?

— Авжеж ні! — Скірон здійняв брови. — Там написано «для різних поверхонь». Мої ноги, безперечно, відповідають цій характеристиці. До того ж, цей засіб антибактеріальний. Повір мені, однієї води для цих крихіток було б недостатньо.

Скірон поворушив пальцями — і ще більше смороду зомбі-їдальні заповнило повітря.

Джейсона ледве не вивернуло.

— О, боги, ні...

Скірон стенув плечима.

— Ти завжди можеш обрати те, що в моїй другій руці. — Він здійняв пістолет.

— Він усе зробить, — промовила Хейзел.

Джейсон пильно поглянув на неї, але у цьому змаганні лютих поглядів перемогла вона.

— Гаразд, — буркнув син Юпітера.

— Чудово! Ну... — Скірон підскочив до сусіднього валуна, який був саме враз для його ступні. Він став обличчям до води й задрав ногу на камінь, через що почав скидатись на якогось дослідника, який щойно відкрив нову країну. — Я милуватимуся небокраєм, поки ти шкреб-тимеш мої пальці. Так буде значно приємніше.

— Еге, — промовив Джейсон. — Не сумніваюсь.

Джейсон став навколішки перед бандитом на самому краю урвища, там, де був легкою здобиччю. Один поштовх — і він упаде.

Хейзел зосередилась і уявила, що вона — це Скірон, владика бандитів. Вона дивиться на нікчемного білявого малого, який нічим їй не загрожує — усього лише черговий переможений напівбог, який от-от стане її жертвою. Вона побачила подумки, як усе станеться. І закликала Туман з-під глибин землі так само, як робила із золотом, сріблом чи рубінами.

Джейсон приснув засобом для чищення скла. Його очі засльозилися. Він протер ганчіркою великий палець Скірона і відвернувся в нападі нудоти. Хейзел насилу могла дивитися на це. І коли розбійник пнув Джейсона ногою, вона ледве це не проґавила.

Нога Скірона обрушилась на груди Джейсона. Той перекинувся через край скелі та, з криком розмахуючи руками, полетів униз. Коли він от-от мав би вдаритись об воду, винирнула черепаха та одним махом його проковтнула, а потім знову занурилась на глибину.

На «Арго II» залунали горни тривоги. Друзі Хейзел вискочили на палубу, хтось кинувся до катапульти. Навіть звідси Хейзел чула, як завила Пайпер на кораблі.

Це настільки її збентежило, що вона ледве не втратила контроль. Їй треба було поділити свій розум навпіл — однією частиною напружено зосередитися на завданні, іншою — на ролі, яку мав побачити Скірон.

— Що ти накоїв? — розгнівано скрикнула вона.

— О, люба... — голос Скірона був сумним, але Хейзел підозрювала, що під маскою він ховає посмішку. — Нещасний випадок, запевняю тебе.

— Мої друзі тепер тебе вб’ють!

— Можуть спробувати. Але тим часом, гадаю, ти встигнеш помити мою другу ногу! Повір мені, люба, моя черепаха наїлась. Ти не потрібна їй. Ти у безпеці, якщо звісно не відмовишся.

Він націлив пістолет їй у голову.

Вона завагалась, дозволила йому побачити свої страждання. Вона не могла погодитися так легко, інакше він не повірить, що переміг.

— Не зіштовхуй мене, — промовила вона схлипуючи.

Його очі заблищали. Саме на це він розраховував. Вона засмучена і безпорадна. Скірон, син Посейдона, знову переміг.

Хейзел насилу вірилось, що у цього хлопця той самий батько, що і у Персі. А тоді вона пригадала: у Посейдона мінливий характер, такий саме, як і у моря. Можливо, це залишило відбиток на його дітях. Персі успадкував найкращі риси Посейдона — могутній, але м’який та доброзичливий, як море, що безпечно веде кораблі до віддалених країв. А Скірон — дитя іншої його сутності — того моря, яке несамовито обрушується на берег, поки не розтрощить його, та того, яке забирає й топить безневинних людей або знищує цілі кораблі та вбиває цілі команди без жодної краплі жалю.

Хейзел схопила пляшку, що впустив Джейсон.