Рик Риордан – Дім Аїда (страница 24)

Він бився, поки не залишився тільки один катоблепас.

З мечем напоготові Френк упився очима у супротивника. З ніг до голови вкритий прахом чудовиськ, він обливався потом і ледве не задихався, але був цілковито неушкодженим.

Катоблепас заричав. Він, певно, був не найрозумнішим чудовиськом. Попри те що кілька сотень його побратимів щойно полягли, катоблепас не відступив.

— Марсе! — крикнув Френк. — Я витримав випробовування. Тепер мені потрібна змія!

Френк сумнівався, що хтось коли-небудь викрикував ці слова. Вимога щонайменше була смішною. Він не отримав відповіді з небес. Але голоси в голові вперше за тривалий час замовкли.

У катоблепаса урвався терпець. Він стрибнув на Френка і не залишив тому вибору. Френк змахнув мечем угору. Щойно клинок дістався цілі, чудовисько зникло зі спалахом криваво-червоного світла. Коли у Френкових очах прояснилось, він побачив, що біля його ніг лежить, згорнувшись, краплистий бурий бірманський пітон.

— Чудова робота, — пролунав знайомий голос.

За кілька футів від Френка стояв його батько Марс, у червоному береті та зеленувато-коричневій формі Італійських військ спецпризначення, з автоматом за плечем. Кутасте обличчя суворе, очі приховані за темними окулярами.

— Батьку, — ледве вимовив Френк.

Він не вірив у те, що щойно зробив. Страх наздогнав його. Йому захотілось заридати, але він здогадувався, що робити цього перед Марсом не варто.

— Природньо відчувати страх. — Голос бога війни був навдивовижу теплим, сповненим гордості. — Усі великі воїни бояться. Не бояться тільки дурні та сліпці. Але ти, мій сину, зустрівся віч-на-віч зі своїм страхом. Зробив те, що мав, подібно Горацію. Це був твій міст, і ти його захистив.

— Я... — Френк не знав, що сказати. — Я... я просто хотів змію.

Тінь усмішки торкнулась Марсового рота.

— Так. І тепер вона в тебе є. Твоя хоробрість об єднала мої форми, грецьку та римську, нехай лише на мить. Йди. Врятуй своїх друзів. Але запам’ятай, що я тобі скажу, Френку. Твоє найбільше випробування все ще попереду. Коли ви зіткнетесь з Геїними військами на Епірі, твоє керівництво...

Раптом бог зігнувся навпіл, схопився руками за голову. Його постать замерехтіла. Воєнна форма перетворилась на тогу, а потім на мотоциклетну куртку і джинси. Автомат став мечем, а потім гранатометом.

— Муки! — заревів Марс. — Йди! Поквапся!

Френк не забарився. Незважаючи на смертну втому, перетворився на велетенського орла, схопив пітона у масивні пазурі і злетів у небо.

Коли він озирнувся, над серединою моста здійнялась мініатюрна грибоподібна хмара, вогняні кільця змітали усе навколо, і пара голосів — Марсів та Аресів — закричали: «Ні-і-і-і!»

Френк не розумів, що щойно сталось, але розмірковувати над цим бракувало часу. Він здійнявся ще вище над містом — тепер цілковито позбавленим чудовиськ — і попрямував до Триптолемового дому.

* * *

— Ти знайшов змію! — вигукнув бог фермерства.

Френк проігнорував його. Він увірвався у La Casa Nera, тягнучи пітона за хвіст, наче дуже дивний мішок Санта Клауса, і відпустив тварину біля ліжка.

Френк нахилився біля Хейзел.

Вона досі була живою. Бліда, вона тремтіла і ледве дихала, але була жива. Щодо Ніко, він досі був кукурудзою.

— Вилікуй їх, — промовив Френк. — Зараз.

Триптолем схрестив руки на грудях.

— А звідки мені знати, що змія підійде?

Френк стиснув щелепи. Після вибуху на мості голоси в голові замовкли, але він досі відчував, як вирує всередині нього їхній об’єднаний гнів. Його тіло теж стало якимсь інакшим. Чи то Триптолем став нижчим?

— Змія — це дар Марса, — проревів Френк. — Вона підійде.

Як за сигналом, бірманський пітон підповз до колісниці та оповив праве колесо. Друга змія прокинулась. Два плазуни витріщились одне на одного, привітались носами і в унісон закрутили свої колеса. Колісниця залопотіла крилами і зрушила з місця.

— Бачите? — промовив Френк. — А тепер зціліть моїх друзів!

Триптолем почухав підборіддя.

— Ну, дякую тобі за змію, але я не певен, що мені подобається твій тон, напівбоже! Можливо, я перетворю тебе на...

Френк був швидшим. Він метнувся до Трипа і притиснув того до стіни, його пальці зімкнулись на божій шиї.

— Обміркуй свої наступні слова, — холоднокровно погрозив Френк. — Або замість того, щоб перековувати свій меч в орало, я вкую його тобі в голову.

Триптолем глитнув.

— Знаєш... я, мабуть, зцілю твоїх друзів.

— Присягнись Стіксом.

— Присягаюсь Стіксом.

Френк відпустив бога. Триптолем доторкнувся до шиї, наче запевняючись, що вона досі на місці. Збентежено усміхнувшись Френку, він обійшов його боком і подріботів у передпокій.

— Просто... просто збираю трави!

На Френкових очах бог зібрав листя і коріння та розчавив їх у ступі. Скатав клубок зеленої маси розміром з пігулку, хутко потюпав до Хейзел і поклав цей клубок їй під язик.

Тієї ж миті дівчина здригнулась і, кашляючи, підвелась. Очі широко розплющились. Зеленуватий тон шкіри зник.

Вона спантеличено подивилась навколо, а потім побачила Френка.

— Що?..

Френк кинувся до неї з обіймами.

— З тобою все буде добре, — гаряче промовив він. — Усе добре.

— Але... — Хейзел стиснула Френка за плечі та здивовано на нього витріщилась. — Френку, що з тобою трапилось?

— Зі мною? — Він підвівся і раптом знітився. — Я не...

Френк опустив очі та зрозумів, що вона має на увазі. Триптолем не став нижчим. Френк став вищим. Його живіт зменшився. Груди стали випнутими.

У Френка і раніше були стрибки в рості. Одного разу він прокинувся на два сантиметри вищим, ніж був перед сном. Але це було божевіллям. Наче якісь частини дракона та Лева залишились з ним, коли він перетворився знов на людину.

— Е-е... я не... мабуть, я можу це виправити.

Хейзел весело розсміялась.

— Нащо? Ти маєш приголомшливий вигляд!

— Я... справді?

— Ну, ти і раніше був гарним! Але тепер ти став старшим, вищим. Ти такий примітний...

Триптолем показно зітхнув.

— Так, вочевидь якийсь Марсів дар. Вітаю, бла, бла, бла. Ну що, ми закінчили тут?..

Френк люто зиркнув на нього.

— Не закінчили. Поверни Ніко.

Бог фермерства закотив очі. Вказав на кукурудзу і БАХ! З вибухом кукурудзяних приймочок з’явився Ніко ді Анжело.

Очі Ніко заметались навколо.

— Я... я бачив найхимерніший кошмар про попкорн. — Він нахмурився. — Чому ти вищий?

— Усе добре, — пообіцяв Френк. — Триптолем збирався розповісти нам, як вижити в Домі Аїда. Так, Трипе?

Фермерський бог підняв очі до стелі, мовляв: «Чому я, Деметро?»