Рик Риордан – Дім Аїда (страница 23)

«Як той підступний Кадм, — відповів Марс. — Ми покарали його за вбивство нашого дракона!»

Обидва почали горланити. Френкова голова була ладна розколотись.

— Гаразд! Годі! — крикнув хлопець.

Голоси вщухли.

— Кадм, — пробурмотів Френк. — Кадм...

Історія почала прояснятися в голові. Напівбог Кадм убив дракона, який виявився дитям Ареса. Якими пригодами Apec здобув собі сина-дракона, Френк не хотів знати; але в покарання за смерть дракона, Apec перетворив Кадма на змію.

«Гадаєш, я зроблю це для тебе? — заревів Apec. — Ти не довів, що гідний!»

«Тільки найвидатніший герой має право про таке прохати, — промовив Марс. — Герой як Ромул!»

«Занадто римський! — крикнув Apec. — Діомед!»

«Нізащо! — крикнув у відповідь Марс. — Цей боягуз пав від руки Геракла! Може, Горацій».

Apec не відповів. Френк відчув, що той неохоче, але погодився.

— Горацій, — промовив Френк. — Добре. Якщо це потрібно, я доведу, що не гірший за Горація. Е-е... що він там зробив?

Зображення повінню хлинули у Френкову голову. Він побачив самотнього воїна, який стояв на кам’яному мості, а навпроти — ціла армія купчилась на дальньому березі Тибру.

Френк пригадав легенду. Горацій, римський генерал, самотужки затримав орду загарбників — пожертвував власним життям на тому мості, щоб перешкодити варварам перетнути Тибр. Він дав римським побратимам час на закінчення укріплень, чим урятував Республіку.

«Скверна поглинула Венецію, — промовив Марс, — як колись могла поглинути Рим. Очисти це місто!»

«Вбий усіх! — приєднався Apec. — На меч їх!»

Френк відштовхнув голоси на задвірки свідомості. Він поглянув на свої руки і вразився тому, що ті не тремтять.

Уперше за багато днів його думки були ясними. Він точно знав, що повинен робити. Тільки не знав, як саме це проверне. Шанси для смерті були відмінними, але він мусив спробувати. Від нього залежало життя Хейзел.

Він закріпив меч Хейзел на ремені, перетворив рюкзак на сагайдак з луком і помчався на площу, де бився з коровочудовиськами.

* * *

План мав три вази: небезпечна, дуже небезпечна і до сказу небезпечна.

Френк зупинився біля старої кам’яної криниці. Катоблепасів ніде не було видно. Він дістав Хейзелин меч і відколупав ним кілька кругляків. На поверхню вирвався великий сплутаний клубок шпичастого коріння. Вусики розкрились і поповзли до Френка, виділяючи зелений смердючий дим.

На відстані проревів пароплавний гудок катоблепаса. До нього приєднались інші зусібіч. Френк гадки не мав, як вони дізнались, що він збирає їхню улюблену їжу — може, у них просто відмінний нюх?

Тепер діяти потрібно було швидко. Френк відрубав довгий пучок лоз і прив’язав їх до петлі для ременя. Руки пекло і саднило, але незабаром у нього в руках опинився сяючий смердючий аркан з отруйного бур’яну. Ура.

На площу вибрели перші катоблепаси. Вони гнівно ревіли. Зелені очі палали під гривами. Довгі рила, наче пухнасті парові двигуни, видмухували газові хмари.

Френк вклав стрілу у лук і на мить відчув укол провини. Ці істоти були зовсім не тими чудовиськами, з якими він звик битись. Це по суті худоба, яка випадково виявилась отруйною.

«Хейзел помирає через них», — нагадав він собі.

Він відпустив стрілу. Найближчий катоблепас звалився додолу і розсипався пилом. Френк вклав у лук другу стрілу, але решта стада була вже майже перед ним. Ще більше катоблепасів неслись на площу з протилежного напрямку.

Френк перетворився на лева. Демонстративно заревів і стрибнув до арки, пролетівши просто над головами другого стада. Дві групи катоблепасів врізались одна в одну, але швидко оговтались і побігли за ним.

Френк не знав, чи коріння так само смердітиме, якщо він перетвориться. Зазвичай одяг та інші його речі, можна сказати, зливались з тваринною формою, та вочевидь він досі пахнув, наче смачненький отруйний обід. Щоразу, коли він проносився повз катоблепаса, той обурено ревів і приєднувався до параду, присвяченого вбивству Френка.

Він повернув на більшу вулицю і помчав крізь натовп. Що бачили смертні, Френк гадки не мав, — кіт, за яким женеться зграя собак? Люди проклинали його приблизно дванадцятьма різними мовами. У повітря раз-у-раз злітали ріжки з морозивом. Одна жінка розсипала купу кар-. навальних масок. Якийсь чувак звалився у канал.

Коли Френк озирнувся, то побачив не менше двох сотень чудовиськ, що гнались за ним, але йому цього було недостатньо. Йому були потрібні усі чудовиська Венеції, а він мав подбати, щоб ті, що позаду, залишались розлюченими.

Знайшовши вільний простір у натовпі, Френк перетворився на людину. Він дістав спату Хейзел — не найкраща зброя у його руках, але він був достатньо великим і сильним, щоб упоратись з важким кавалерійським мечем. Він навіть був радий більшій довжині. Змахнувши золотим клинком, Френк знищив першого катоблепаса і почав чекати, поки решта скупчиться перед ним.

Він намагався не зустрічатись з ними очима, але відчував, як їхні пильні погляди його свердлять. Щось йому підказувало, що, якщо всі ці чудовиська одночасно дихнуть на нього, їх об’єднаної отруйної хмари вистачить, щоб розплавити його в калюжу. Штовхаючись одне з одним, чудовиська рушили вперед.

— Хочете моїх отруйних корінців? Ходіть і заберіть! — заволав Френк.

Він перетворився на дельфіна і стрибнув у канал. Він сподівався, що катоблепаси не плавають. Чудовиська щонайменше не палали бажанням стрибнути за ним. Френк чудово їх розумів. Канал був огидним — смердючим і солоним, і теплим, наче суп, — але Френк з тяжкою бідою поплив крізь нього, ухиляючись від гондол і моторних човнів та час від часу зупиняючись, щоб процвірінькати образи дельфінячою мовою у бік чудовиськ, які слідували за ним по бічних доріжках. Коли він дістався до найближчої пристані, то перетворився назад на людину, штрикнув кількох катоблепасів, щоб залишались розлюченими, і помчав геть.

І так далі.

Через деякий час Френк наче впав у транс. Він продовжував привертати увагу нових чудовиськ, розганяв натовпи туристів і тепер вів крізь звивисті вулички старого міста цілий фан-клуб катоблепасів. Коли потрібно було швидко втекти, пірнав у канал дельфіном або перетворювався на орла та ширяв угорі, але ніколи значно не віддалявся від переслідувачів.

Щойно Френк відчував, що чудовиська втрачають інтерес, він зупинявся на якомусь даху, діставав лук і підстрелював кількох катоблепасів всередині натовпу. Він махав арканом з отруйних лоз та ображав чудовиськ за поганий подих з рота, гнівив їх ще більше, а потім мчав далі.

Він бігав колами. Губився. Одного разу повернув за кут і наткнувся на хвіст власної банди чудовиськ. Він мав би почуватись виснаженим, та якимсь чином знаходив у собі сили, щоб продовжувати — і це було добре. Найважче все ще було попереду.

Френк помітив пару мостів, але жодний з них не підходив. Один був підвісним та повністю закритим — він нізащо б не загнав на нього чудовиськ. Інший був занадто переповнений туристами. Навіть якщо чудовиська проігнорують смертних, навряд чи отруйний газ комусь піде на користь. Що більше стадо, то більше смертних зіштовхнуть у воду або розтопчать.

Зрештою Френк побачив те, що могло спрацювати. Просто попереду, за великою площею, тягнувся крізь найширший канал дерев’яний міст. Це була ґратчаста склепінчаста споруда, схожа на старовинні російські гірки, завдовжки приблизно у п’ятдесят метрів.

Френк пролетів над мостом в орлиній формі та не побачив жодних чудовиськ на протилежному березі. Кожний катоблепас Венеції, здавалось, приєднався до стада і протискувався крізь вулиці, тоді як туристи з криками розбігались хто-куди, можливо, гадаючи, що опинились посеред панічного руху безпритульних собак.

На мості не було жодного пішохода. Бездоганно.

Френк метнувся додолу, наче камінь, а потім перетворився на людину. Побіг до середини моста — ідеальної геостратегічної точки — і кинув приманку з отруйного коріння на дошки позаду себе.

Коли авангард катоблепасів дістався до підніжжя моста, Френк оголив золоту спату Хейзел.

— Ну! — заволав він. — Хочете дізнатись, чого вартий Френк Чжан? Уперед!

Френк усвідомив, що кричить не тільки на чудовиськ. Він давав вихід тижням страху, гніву й обурення. Голоси Марса та Ареса кричали з ним в унісон.

Чудовиська кинулись у напад. Червона завіса застелила Френкові очі.

Потім йому важко було пригадати всі подробиці. Він рубав чудовиськ, поки жовтий пил не дійшов до колін. Щойно перевага переходила на бік чудовиськ і газова хмара починала душити Френка, він змінював форму — ставав слоном, драконом або. левом, — і кожне перетворення наче прочищало легені, надавало свіжий прилив енергії. Перетворюватись ставало так легко, що він міг почати атаку людиною з мечем, а закінчити левом — роздерти кігтями катоблепасову морду.

Чудовиська хвицались копитами. Видмухали смертоносні гази і свердлили Френка отруйними очима. Він мав давно померти. Лежати розтоптаним у пилу. Та якимсь чином він залишався на ногах, неушкоджений, і обрушував на ворогів ураган своєї люті.

Френк не відчував насолоди, але і не вагався. Він проткнув одне чудовисько і відрубав голову іншому. Перетворився на дракона і розірвав зубами катоблепаса навпіл, а потім став слоном і роздавив ногою ще трьох одночасно.

Усе в очах досі палало червоним. Френк збагнув, що не марить. Він справді світився — оточений багряною аурою.