Рик Риордан – Дім Аїда (страница 22)

— Е-е... Деметра... богиня рослин. Вона... вона не любила Аїда через те, що... — раптом він пригадав стару історію, почуту в Таборі Юпітера. — Її дочка Про-зерпіна...

— Персефона, — виправив Трип. — Ірецька версія мені більш до вподоби.

«Вбий його!» — зарепетував Марс.

«Обожнюю цього хлопця! — загорланив у відповідь Apec. — Але все одного вбий його!»

Френк вирішив не сприймати це зауваження як образу. Не дуже йому кортіло перетворитись на сорго.

— Гаразд. Аїд викрав Персефону.

— Саме так!

— То... Персефона була вашою подружкою?

Трип фиркнув.

— Тоді я був лише смертним царевичем. Персефона навіть не чула про мене. Але коли Деметра почала блукати світом в її пошуках, мало хто погодився їй допомогти. Геката освітила її шлях крізь морок своїми смолоскипами. А я... що ж, коли Деметра прийшла до моїх грецьких володінь, я дав їй притулок. Утішив її, розділив з нею хліб та вино і запропонував допомогу. Тоді я не знав, що вона богиня, але мій добрий учинок приніс свої плоди. Деметра винагородила мене, зробивши богом сільського господарства!

— Оце так. Сільське господарство. Вітаю.

— Скажи! Круто, еге? Нехай там як, Деметра ніколи не ладнала з Аїдом. А я, звісно, підтримую свою покровительку. Діти Аїда... та що довго шукати! От один з них — скіфський цар Лінкос. Коли я спробував навчити його селян господарства, він убив мого правого пітона!

— Вашого... правого пітона?

Трип почовгав до своєї крилатої колісниці й застрибнув у неї. Він потягнув за важіль — і крила залопотіли. Плямистий пітон на лівому колесі розплющив очі та почав звиватись навколо вала, немов пружина. Колісниця заревіла, затремтіла, але праве колесо залишилось нерухомим, тож Триптолем завертівся на місці, то підскакуючи, то опускаючись, наче на несправній каруселі.

— Бачиш? — запитав він, обертаючись на колісниці. — Марно! Відтоді, як я втратив свого правого пітона, я не можу нести людям слово господарче — принаймні не можу цього робити особисто. Тепер мені доводиться вдаватись до онлайн-курсів.

— Що? — перепитав Френк і миттєво пошкодував про це.

Не зупиняючи колісниці, Трип зіскочив з неї. Пітон почав уповільнюватись, аж поки не зупинився і знову не захропів. Трип підтюпцем побіг до низки комп’ютерів. Він почав набирати щось на клавіатурі. Екрани ожили, демонструючи веб-сайт, виконаний у бордово-золотих кольорах. Посеред екрану було зображення радісного фермера в тозі та зеленій кепці, який стояв посеред пшеничного поля з бронзовою косою у руках.

— Університет сільського господарства імені Триптолема! — гордо оголосив Трип. — Лише за шість тижнів ти отримаєш ступінь бакалавра із захопливої та яскравої професії майбутнього — фермерства!

Френк відчув, як спадає крапля поту по його щоці. Його не дуже турбували ані цей навіжений бог, ані колісниця на змієдвигуні, ані освітні онлайн-курси. Але Хейзел щосекунди бліднула, Ніко перетворили на кукурудзу, а Френк був один.

— Слухайте, — промовив він. — Ми принесли вам довідник. І мої друзі справді гарні люди. Вони не такі, як інші діти Аїда, яких ви зустрічали. Тож якщо...

— О! — Трип клацнув пальцями. — Я бачу, до чого ти ведеш!

— Е-е... справді?

— Авжеж! Якщо я зцілю твою подругу Хейзел і поверну цього другого, Ніколаса...

— Ніко.

— ...якщо я поверну його до звичайного...

Френк розгубився.

— Так?

— Тоді ти в обмін залитися зі мною і візьмешся за сільське господарство! Дитина Марса в учнях? Бездоганно! Кращого представника і не побажаєш. Перекуємо мечі на орала! Буде так весело!

— Насправді... — Френк несамовито намагався щось придумати. Apec і Марс репетували в його голові: «Мечі! Гармати! Бум! Бабах!»

Якщо він відмовиться від Трипової пропозиції, то образить бога і закінчить тим, що перетвориться на сорго, або пшеницю, або на якусь іншу товарну культуру.

Якби це був єдиний спосіб урятувати Хейзел, він не став би сумніватись, погодився би на Трипові вимоги і став фермером. Але це не може бути єдиним способом. Френк відмовлявся вірити в те, що парки обрали його для цього походу тільки для того, аби він проходив онлайн-курси з культивації ріпи.

Його очі наткнулись на зламану колісницю.

— У мене є краща пропозиція, — раптом почув він власний голос. — Я можу її полагодити.

Усмішка Трипа розтанула.

— Полагодити... мою колісницю?

Френку кортіло дати собі копняка. Про що він тільки думав? Уявив себе Лео? Він навіть з дурнуватими китайськими кайданками не зміг розібратись. З великою бідою міняв батарейки у телевізорному пульті. Як він полагодить чарівну колісницю?

Але щось підказувало, що це його єдина можливість. Триптолем нічого не жадає більше, ніж повернути свою колісницю.

— Я знайду спосіб полагодити колісницю, — промовив Френк. — У відплату ви розчаклуєте Ніко і допоможете Хейзел. Відпустите нас з миром. І... і допоможете перемогти сили Геї.

Триптолем розсміявся.

— Чого ти вирішив, що я можу допомогти вам з цим?

— Так сказала Геката. Вона нас сюди відрядила. Хейзел... Її улюблениця.

Обличчя Трипа наче знебарвилось.

— Геката?

Френк сподівався, що не перебільшує. Не вистачало, щоб ще й Геката на нього розгнівалась. Але якщо богиня чаклунства теж друг Деметри, можливо, це переконає Трипа допомогти.

— Богиня привела нас до довідника у Болоньї, — промовив Френк. — Вона хотіла, щоб ми повернули його вам, тому що... ну, вона певно знала, що завдяки вашим знанням ми пройдемо крізь Дім Аїда в Епірі.

Трип повільно кивнув.

— Так. Розумію. Я знаю, чому Геката послала вас до мене. Дуже добре, сину Марса! Знайди спосіб полагодити мою колісницю. Якщо впораєшся, я зроблю усе, що ти просиш. Якщо ні...

— Знаю, — буркнув Френк. — Мої друзі помруть.

— Так, — весело відповів Трип. — А з тебе вийде гарненьке соргочко!

XX Френк

Френк вивалився з Чорного Будинку. За спиною зачинилися двері. Він, охоплений почуттям провини, безсило оперся об стіну. На щастя, катобле-паси розійшлись, інакше Френк міг би просто залишитись тут і дати їм розтоптати себе до смерті. На більше він не заслуговував. Хейзел беззахисна і повільно вмирає, а він залишив її на милість скаженому богу-фермеру.

«Смерть фермерам!» — заволав Apec у голові.

«Повернись до легіону і бийся з греками! — заревів Марс. — Що ми тут робимо?»

«Вбиваймо фермерів!» — гаркнув у відповідь Apec.

— Замовкніть! — уголос крикнув Френк — Обидва!

Повз нього прочовгала пара стареньких жіночок з пакетами. Вони здивовано поглянули на Френка, пробурмотіли щось і пішли далі.

Френк нещасно втупив очі у Хейзелин кавалерійській меч, що разом з його рюкзаком лежав під ногами. Можна було б повернутися на «Арго II» і привести Лео, щоб той полагодив колісницю.

Та невідомо чому Френк знав, що це завдання не для Лео. Знав, що це його випробовування. До того ж, колісниця не те щоб зламана. Механічної проблеми не було. Просто бракувало однієї змії.

Френк міг би перетворитись на пітона. Те, що він прокинувся цього ранку велетенською змією, могло бути знаком від богів. Йому не хотілось провести решту життя, обертаючи колесо фермерської колісниці, але якщо це означало врятувати Хейзел...

Ні. Має бути інший вихід.

Змії. Марс.

Хіба батько не пов’язаний якимсь чином зі зміями? Марсова священна тварина — вепр, не змія. І все ж, Френк був певен, що чув щось колись...

Запитати можна було тільки в однієї особи. Неохоче, він відкрив свідомість богам війни.

«Мені потрібна змія, — сказав він їм. — Як мені її дістати?»

«Га! Га! — зарепетував Apec. — Так, змія».