Рик Риордан – Дім Аїда (страница 21)

— У безпеці? — випалив Френк. — Хейзел умирає!

Господар нахмурився, наче невдоволений тим, що Френк псує йому чудовий настрій.

— Так, так. Несіть її сюди.

Френк з Хейзел на руках попрямували слідом за чоловіком у дальні кімнати. Ніко запропонував допомогу, але Френк відмовився. Хейзел важила як пір’ячко, до того ж тіло Френка переповнював адреналін. Він відчував її тремтіння, тож принаймні знав, що вона досі жива, але шкіра Хейзел була холодною. І на її губах з’явився зеленуватий відтінок... чи це він просто марить?

Френкові очі досі горіли від подиху чудовиська. Легені пекло так, наче він вдихнув палаючу капусту. Френк гадки не мав, чому газ подіяв на нього слабше, ніж на Хейзел. Мабуть, вона більше вдихнула. Але він ладен був віддати все на світі, аби помінятись із нею місцями. Тільки б це врятувало її.

Марс і Apec загорланили в його голові, підбурюючи вбити Ніко, і джинсового чоловіка, і будь-кого, хто трапиться попідруч, але Френк приглушив галас.

Вітальня будинку нагадувала теплицю. Уздовж стін стояли столики, а на них — рослини в горщиках під флуоресцентними лампами. У повітрі тхнуло добривом. Може, венеціанці вирощують усе в будинках, через те, що вони оточені водою, а не землею? Френк не знав, але й не дуже довго переймався цими думками.

Дальня кімната нагадувала одночасно гараж, кімнату в студентському гуртожитку та комп’ютерну лабораторію. Поряд із лівою стіною світився ряд процесорів і ноутбуків. На їхніх дисплеях мерехтіли зображення зораних полів та тракторів. Біля правої стіни стояли ліжко, неохайний робочий стіл та відчинена шафа, набита запасним джинсовим одягом і купою землеробських знарядь, на кшталт вил та грабель.

Замість дальньої стіни були величезні гаражні двері. Поряд з ними стояла золотаво-червона відкрита колісниця з одним валом для колес, схожа на ті, на яких Френк ганяв у Таборі Юпітера. Обабіч наїзницької кабіни виступали два велетенських, оздоблених пір’ям крила. Огорнувшись навколо обідка лівого колеса, гучно хропів плямистий пітон.

Френк не знав, що пітони хропуть. Він сподівався, що сам не робив цього, коли минулої ночі перетворювався на пітона.

— Поклади свою подругу тут, — промовив джинсовий чоловік.

Френк обережно опустив Хейзел на ліжко. Він прибрав спату і спробував влаштувати дівчину зручніше, але її кінцівки наче задубіли. І шкіра вже поза сумнівів позеленішала.

— Що це були за корови? — випалив Френк. — Що вони з нею зробили?

— Катоблепаси, — промовив господар. — Катобле-пас, якщо в однині. Що з грецької перекладається як «той, хто дивиться вниз». Їх так назвали тому що...

— Вони завжди дивляться вниз. — Ніко ляснув себе по чолу. — Точно. Я пам’ятаю, як читав про них.

Френк впився у нього очима.

— Тобто тепер ти пам’ятаєш?

Ніко опустив голову ледве не нижче за катоблепаса.

— Я... коли я був меншим, то грав в одну дурнувату карткову гру. «Міфи і Магія». Катоблепас був на одній з карток з чудовиськами.

Френк кліпнув очима.

— Я грав у «Міфи і Магію». Ніколи не бачив такої картки.

— Вона була у спеціальній колоді «Африканський Екстрим».

— О!

Господар прокашлявся.

— Ви двоє закінчили, гм, гікувати, чи як там говорять?

— Так, вибачте, — пробурмотів Ніко. — Словом, катоблепаси мають отруйні подих та погляд. Я гадав, що вони живуть тільки в Африці.

Джинсовий чоловік знизав плечима.

— Там їхня батьківщина. Але їх випадково ввезли у Венецію кілька сотень років тому. Чули про Святого Марка?

Френку хотілось кричати від розпачу. «Як бодай щось із цього може бути зараз доречним? Але, якщо господар може зцілити Хейзел, то, мабуть, його краще не гнівати», — вирішив Френк.

— Святі? Вони не належать до грецької міфології.

Джинсовий чоловік видав короткий смішок.

— Ні, але Святий Марк — покровитель цього міста. Він помер у Єгипті, ох, дуже давно. Коли венеціанці стали впливовими... ну, артефакти святих притягували багато туристів за часів середньовіччя. Тож венеціанці вирішили викрасти мощі Святого Марка і привезти їх у свою церкву Сан Марко. Вони заховали його тіло у діжці з маринованою свининою.

— Це... огидно, — промовив Френк.

— Так, — з усмішкою погодився чоловік. — Мораль у тому, що не можна зробити щось подібне і не постраждати від наслідків. Венеціанці випадково вивезли з Єгипту ще дещо — катоблепасів. Вони потрапили сюди на тому кораблі та відтоді плодяться, наче пацюки. Обожнюють чарівне отруйне коріння, що тут росте, — болотні смердючі рослини, що лізуть з каналів. Це коріння робить їхній подих навіть більш отруйним! На смертних чудовиська, зазвичай, не звертають уваги, але на напівбогів... особливо на тих, які встають на їхньому шляху...

— Зрозуміло, — обірвав Френк. — Ви можете її зцілити?

Чоловік потиснув плечима.

— Можливо.

— Можливо? — Френкові знадобилась уся сила волі, щоб не вдавити цього хлопця.

Він підніс долоню до носа Хейзел. Дихання не було.

— Ніко, будь ласка, скажи мені, що вона зараз просто впала у той ваш глибокий транс, як ти в бронзовому глеку.

Ніко скривив обличчя.

— Я не знаю, чи вона так уміє. Формально її тато Плутон, а не Аїд, тож...

— Аїд! — скрикнув господар і з відразою в погляді відсахнувся від Ніко. — То от що за запах я відчуваю. Діти підземного світу? Якби я знав, то нізащо би вас не впустив!

Френк підвівся.

— Хейзел — чудова людина. Ви пообіцяли, що допоможете їй!

— Я не обіцяв.

Ніко оголив меч.

— Вона моя сестра, — проревів він. — Я не знаю, хто ти, але якщо ти можеш її зцілити, то зроби це, або допоможи мені Стікс...

— Ой, бла-бла-бла! — Чоловік помахав долонею і на місці Ніко ді Анжело опинилася висока рослина в горщику, зі спадаючим зеленим листям, та шістьма зрілими жовтими качанами кукурудзи.

— Отак от, — чоловік фиркнув і погрозив пальцем кукурудзі. — Діти Аїда не мають права мені наказувати! Тобі слід менше говорити і більше слухати. Тепер ти принаймні не зможеш робити першого.

Френк подався назад та врізався у ліжко.

— Що ви... навіщо?..

Чоловік здійняв брову. Френк ледве чутно пискнув, що було не кращим проявом його відважності. Він так розхвилювався через Хейзел, що цілковито забув, що казав Лео про того, кого вони шукали.

— Ви бог, — пригадав Френк.

— Триптолем. — Чоловік уклонився. — Друзі називають мене Трипом, тож не називай мене так. А якщо ти також дитина Аїда...

— Марса! — випалив Френк. — Дитина Марса!

Триптолем фиркнув.

— Що ж... не значно краще. Але, можливо, ти заслуговуєш стати чимось кращим за кукурудзу. Сорго? Сорго — чудова рослина.

— Чекайте! — заблагав Френк. — Ми тут з дружньою метою. Ми принесли дарунок. — Дуже повільно він потягнувся до рюкзака і дістав звідти книгу в шкіряній палітурці. — Це ваше?

— Мій довідник! — Триптолем ошкірився і схопив книгу. Він почав гортати сторінки і аж застрибав на п’ятах. — Ох, це приголомшливої Де ти її знайшов?

— Е-е... у Болоньї. Там були ці... — Френк пригадав, що не можна згадувати карликів. — ...жахливі чудовиська. Ми ризикували життям, але знали, що книга важлива для вас. Тож не могли б ви, можливо, ну, повернути Ніко назад у нормальний стан і зцілити Хейзел?

— Гм? — Трип відірвав очі від книги. Він задоволено декламував щось собі під ніс — щось про план розсади ріпи.

«Якби ж тут була Елла, — подумав Френк. — Вона б чудово поладнала з цим хлопцем».

— О, зцілити їх? — Триптолем несхвально хмикнув. — Звісно, я вдячний за книгу. Я, без сумнівів, можу відпустити тебе, сину Марса. Але з Аїдом у мене давня ворожнеча. Зрештою, свої божі сили я отримав від Деметри!

Френк намагався пригадати, але це було важко — голова йшла обертом від батьківських криків та отрути катоблепаса.