Ренсом Риггз – Карта днів (страница 49)

Я почув, як Емма гучно ковтнула слину пересохлим горлом.

— Вау! — прошепотів Єнох поряд зі мною. Здається, він заздрив.

— Це огидна звичка, Дерріле, — обізвався Джексон.

— Це не звичка. Це фізична вада.

Емма зробила крок до чоловіків. Бронвін пішла слідом.

— Отже, у нього ядерний слиз, — коротко прокоментувала Емма, а потім звернулась до них: — А яке у вас дивне вміння — бути найбільшою на планеті діркою в сраці?

Дерріл вибухнув сміхом, а в Джексона усмішка зникла. Той відтулився від патрульної машини та розстебнув кобуру.

Емма та Бронвін зробили до них іще один крок.

— Я думаю, вони хочуть потанцювати, — сказав Дерріл. — Яку ти хочеш?

— Худішу, — відповів Джексон, витріщившись на Емму. — Мені подобається її рот.

І раптом дівчата зірвалися з місця та просто побігли на двох чоловіків. Джексон потягнувся за своїм стволом, та Емма, котра досі ховала свої розпечені до жару долоні за спиною, дугою викинула їх перед себе та вихопила в чоловіка зброю, коли він тільки її дістав.

Револьвер миттєво розплавився. Як і права рука Джексона. Він упав на землю, корчачись та виючи від болю.

Дерріл пірнув за патрульну машину. Перш ніж він устиг почати стрілянину, Бронвін плечем врізалась у водійські дверцята. Машина, вискнувши шинами по дорожньому покриттю, ковзнула боком, а потім перекинулась набік та впала дахом униз, придавивши собою чоловіка.

Уся сутичка тривала близько п’ятнадцяти секунд.

— Пресвята матір Мойсеєва! — почувся вигук Еделейда, і, озирнувшись, я побачив його на порозі бунгало.

Поттс, заходячись сміхом у своєму інвалідному візку, висловлював свій захват оплесками. Кількома дверима далі зі своєї кімнати визирнула якась жінка — напевне, баронеса, тому що на ній було блискуче плаття та довгі білі рукавички, — і вона проспівала: «Слава бо-о-о-о-о-о-о-о-о-о-огу!» — тремтячим вібрато.

— А-а… ой! — сказала Бронвін, заглядаючи під машину. — Вони мертві?

— Здається, так, — промовила Емма, несильно штовхнувши коротуна ногою.

Міс Біллі вийшла з-за сміттєвих баків у супроводі трьох її тремтячих пуделів.

— Був іще третій, — зауважила вона. — Маленький худючий хлопець.

— Гляньте, о-о-о-о-о-о-о-о-он! — проспівала баронеса.

Рукою в рукавичці вона показувала в напрямку петельного виходу. Ми почули дріботіння кроків по тротуару — третій чоловік вистрибнув зі своєї схованки та рвонув до виходу з петлі.

— СТІЙ! — закричала Емма та припустила слідом за ним.

Чувак один раз перелякано озирнувся, а потім, здається, прийняв рішення та, спинившись, витягнув револьвер із-за пояса і повернувся обличчям до нас.

— Шфитко на землю! — закричав він на нас. — І ни рухатись!

Ми підняли руки та зробили, як він просив. Краєчком ока я побачив, як міс Біллі діставала щось зі своєї сумочки.

— Біжіть сюди, ням-ням! — гукнула вона високим голосом, кличучи своїх собачок.

Чоловік озирнувся та навів на неї револьвер, але коли побачив її пуделів, то розсміявся.

— Ви збираїтись натравити на мени цю дрібноту? Ви фтратили розум, леді. А зара’ шфитко на землю, он там, разом з иншими.

Міс Біллі підняла руки та попрямувала до нас, а її пуделі із дзявкотом стали рвати зубами пакетик із собачими ласощами.

Потім із великою обережністю той чоловік наблизився до нас, і руки в нього трусилися від адреналіну. Він бачив, що ми зробили з його друзями, і видно було, що він був готовий зробити з нами ще гірше.

— Я хочу ключі он від того автомобіля, — сказав він. — Киньти їх мині.

Єнох дістав ключі з кишені та кинув. Вони приземлились на тротуар коло ніг чоловіка.

— Добри. А зара’ я забиру ваші гроші.

Думки в моїй голові скажено метались, наче в пастці, намагаючись винайти спосіб виплутатись нам із цієї ситуації. От якби ми змогли якось обдурити його, підманути поближче, а потім на нього скочили б усі разом. Але ні. Він бачив, що сталося з його друзями, коли ті дозволили дівчатам до них наблизитись, і він не збирався повторювати їхню помилку.

— Нигайно! — проверещав він та вистрілив у повітря. Я здригнувся, і все моє тіло напружилось. Я вже багато місяців не чув, як стріляє вогнепальна зброя, тож це не було для мене звичною справою.

Я сказав йому, що в мене є кілька сотень доларів у машині.

— Піди дістань!

Повільно, тримаючи руки піднятими, я звівся на ноги.

— Мені потрібні ключі. Гроші замкнені в бардачку.

— Ти клятий брихун! Я мав би застрелити тибе прямо зара’. — Він підходив до мене щораз ближче та ближче, скорочуючи відстань між нами. — Що ж, я так і зроблю.

Міс Біллі поклала два пальці в рот і свиснула. Чоловік обернувся та навів на неї пістолет.

— Гей, леді! Що ви, к бісу, думаїти, ви?..

Але він не договорив, бо раптом почулося оглушливе, утробно-замогильне хекання, і з-поза одного з бунгало галопом вискочив один із пуделів міс Біллі — тільки він був разів у двадцять більшим, ніж за три хвилини до цього, розміром із дорослого бегемота.

Чоловік повернувся, націлив револьвер на гігантську собачку та заверещав:

— Киш! Іди геть! Киш!

Потім між двома сусідніми бунгало з’явилися і дві інші собачки, і вони гарчали, наче пара вантажівок. Бандит крутнувся в їхній бік, і в ту мить, коли він повернувся спиною до першої собачки, та стрибнула, широко роззявивши пащу, блиснула зубами, та й відкусила йому голову. Те, що від нього залишилося, прошкандибало кілька кроків та впало на землю.

— Хороша дівчинка! Хороша дівчинка! — у захваті закричала міс Біллі, плещучи в долоні. І всі у «Фламінго» теж озвалися радісними вигуками та оплесками. Мої друзі підвелися з землі.

— Свята пташко! — вигукнула Бронвін. — Що це за порода собак?

— Гігантські пуделі, — відповіла міс Біллі.

Один із пуделів із роззявленою пащею риссю подріботів у мій бік, а я виставив руки вперед і на кілька кроків відступив.

— Фу-фу-фу! Схоже, ваш пудель голодний!

— Не тікай! Він подумає, що це полювання! — гукнула міс Біллі. — Він просто хоче подружитись.

Язик собачки, наче величезна рожева дошка для серфінгу, наблизився до мене та облизав мені голову від шиї до маківки. Здається, я пронизливо скрикнув. Із мене капало, я був увесь загиджений, але, слава богу, живий.

Міс Біллі засміялася.

— Бачиш? Ти йому сподобався!

— Ваші собаки врятували нас, — сказала Емма. — Дякуємо.

— Це ви, юні леді, дали їм шанс, — відказала міс Біллі. — Дякую вам обом за вашу хоробрість. І передайте мою подяку Ейчеві, коли його побачите.

Широко ступаючи, через передній двір до нас наближався Еделейд, котрий штовхав перед собою Поттса в його інвалідному візку.

— Молоді люди, ви чудово сьогодні попрацювали!

— Так, але хто буде все це прибирати? — промимрив Поттс.

— Гадаю, вони більше вас не потурбують, — сказала Емма, кивнувши на мертвих розбійників.

— Я теж на це розраховую, — відказала міс Біллі.

Затим ми з Еммою відвели Пола вбік.

— Останній шанс, — промовила Емма. — Може, таки надумаєш піти з нами?