Ребекка Яррос – Останній лист (страница 93)

Вона міцно тримала мене, розкинувши руки на моїй спині, а я сперся підборіддям їй на маківку.

— З нею все буде гаразд, — прошепотів я.

Елла кивнула.

Ми стояли там довго, поки Кольт і Мейсі бігали по дому, кричали й сміялися.

—Хороший сюрприз? — спитала Елла, віддалившись лише так, щоб подивитися на мене.

— Найкращий з усіх можливих. У світі.

Я обхопив її щоку рукою, погладжуючи великим пальцем її ідеально м’яку шкіру.

— їжа! — вигукнули близнюки, порушуючи нашу тишу.

Ми розійшлися й сіли їсти найсмачнішу теплу піцу, яку я коли-небудь їв у своєму житті.

* * *

— Дозволь мені це зробити, — сказав я Еллі, прибираючи посуд через кілька годин.

— З Кольтом усе гаразд? — запитала вона, загортаючи піцу.

— Після того як я прочитав «Там, де водяться диковиська» вдесяте, він був задоволений, — сказав я їй. — Що там Мейсі?

— Лягла спати без викрутасів. Я думаю, що вона емоційно виснажена.

Вона відкинулася на стіл і спостерігала, як я кладу тарілки в посудомийну машину.

—    Це зрозуміло.

Я зачинив посудомийну машину.

—    Я не можу повірити, що все закінчилося.

— Так. Це так сюрреалістично. — Вона подивилася вбік. — Я маю на увазі, вони сказали мені про частоту рецидивів, і вона висока. Справді висока. Отже, хвороба може повернутися. Але якщо вона протримається п’ять років, тоді шанси...

—    Елло, — перебив її я, ступаючи перед нею й беручи її обличчя руками. — Не думай про те. Відчуй себе щасливою. Це найкращий різновид добра, і ти це зробила. Ти допомогла їй дістатися сюди.

—    Ти теж допоміг їй.

Її голос став м’якшим, і вона сперлася на мою руку.

—    Добре, ми разом допомогли їй. Тож будьмо щасливими.

Вона піднялася навшпиньки й поцілувала мене.

Мій шок тривав цілу мілісекунду, перш ніж я поцілував її у відповідь.

Я проводив губами по її губах, насолоджуючись кожним дотиком, бо ніколи не знав, чи зможу зробити це знову. Коли її губи розтулилися, я взяв усе у свої руки й поглибив поцілунок.

Її спина вдарилася об стільницю, коли мій язик потрапив їй у рот.

Потім її руки стиснули мою сорочку, її солодке скиглення лунало мені прямо у вухо, коли поцілунок став вибуховим. Знову й знову я брав її губи, цілував її, доки вона не вигнулася проти мене, її груди притиснулися до моїх грудей.

Я відірвався від її губ і відступив.

— Елло. — Моє дихання було нерівним, моє серце гриміло, і я був майже впевнений, що якщо не заспокоюсь, то за лічені хвилини втрачу свій член через задуху в боксерах.

— Бекетте.

— Що ти робиш?

— Беру своє щастя. Ти моє щастя.

Вона підійшла.

— Що це...

Вона перебила мене ніжним поцілунком.

— Просто будь моїм щастям і дозволь мені бути твоїм. Ми можемо вирішити все завтра.

Якби я був сильнішим або трохи менш емоційно піднесеним після одужання Мейсі, я міг би піти геть. Я міг би сказати «ні» й змусити її поговорити про наші стосунки. Я був би обережнішим зі своїм серцем.

Три речі.

По-перше, я кохав її.

По-друге, вона була всім, чого я хотів. Отже, якщо це все, що я міг мати з нею, я не збирався відмовляти їй. У жодному разі.

По-третє, я використав би сьогоднішній вечір, щоб нагадати їй, чому ми маємо бути разом, щоб завтра ми вирішували лише, де житимемо разом.

Я схопив її сідниці своїми руками та підняв її до себе, цілуючи глибоко й сильно.

— Тримайся щиколотками, — наказав я їй.

Вона це зробила, обхопивши ногами мою талію.

Я цілував її, поки ми йшли сходами та коридором, я ніс її через будинок, наче вона була моєю головною нагородою.

Я не зупинявся, коли зачиняв двері спальні й замикав їх за нами або коли клав її посеред ліжка.

Вона перервала поцілунок, перебираючи ремінь на мо їх джинсах, коли я скидав черевики та шкарпетки. Потім мої руки перемістилися вгору по її стегнах, а мій рот ішов за ними, цілуючи кожне чутливе місце, яке я знав.

— Я сумував за цим, — сказав я їй.

— Я також, — відповіла вона, зануривши руки в моє волосся, а я провів зубами по її трусиках. — Бекетте. — Її стегна вигиналися в моїх руках.

Я швидко попрацював над її маленькими мереживними стрингами й скинув сукню через голову, а потім і бюстгальтер максимум за хвилину. Тоді вона стала повністю голою, розкинувшись переді мною з розкритими обіймами та усмішкою.

Так, це й було моє щастя, гаразд.

Я зняв решту свого одягу, а потім накрив її тіло своїм.

— Ти впевнена? — запитав я.

— Я впевнена.

Вона потягнула мене для поцілунку, і наші губи пристрасно зустрілися. У цьому не було нічого ніжного: це був результат довгих місяців відмови від потреби та наслідок душевного болю.

Я йшов униз по її тілу поцілунками, а вона звивалась піді мною. Коли я навис над верхівкою її стегон і схопив їх, її нігті торкнулися моєї шкіри голови.

— О, Бекетте.

Якби вона ще раз так вимовила моє ім’я, я був би її добровільним слугою вічно. Особливо якби малося на увазі, в ліжку.

Я доторкнувся до неї губами, і вона відступила. Я притиснув її стегна й невпинно цілував її, поки вона знову не почала викрикувати мого імені, а її голова билась об подушку. Я сумував за цим смаком, за тим, як її ноги напружувалися, коли вона була вже близько, за тим, як вона занурювала пальці в моє волосся, коли втрачала розум. Я й далі працював своїм язиком, не даючи жодної паузи, жодного шансу втекти від того, що, я знав, швидко настане.

Коли вона почала тремтіти, я натиснув ще сильніше, поки вона не кінчила, заглушивши крик своєю долонею. Вона була найсексуальнішою, найчуттєвішою жінкою, яку я коли-небудь бачив.

Коли її ноги розслабилися, я піднявся над нею, знайшовши секунду для того, щоб оцінити скляний блиск її блакитних очей, її заціловані губи та рум’янець на щоках.

— Ти прекрасна.

Її усмішка була повільною і якоюсь навіть інтимнішою за те, що я щойно з нею зробив.

—Я майже забула, як це було між нами, — зізналася вона. — Або я казала собі, що запам’ятала це неправильно.