Ребекка Яррос – Останній лист (страница 95)

Вона перестала рахувати.

— Обід. Я можу його приготувати... за десять хвилин, які ще маємо.

Я побігла в спальню й побачила, що Бекетт уже одягнений, він мав неймовірно сексуальний вигляд після сну. Секс був дуже схожий на цукор: відмовтеся від нього — і через певний час ви не сумуватимете за ним, але, щойно почнете знову його їсти, чекатимете на наступний шматочок. І мені хотілося ще один. Дуже хотілося.

— З дітьми все гаразд? — запитав він, зав’язуючи черевики.

— О, та наче все нормально. Можливо, мені знадобиться твоя допомога.

Я скинула халат і натягнула спідню білизну.

— Бекетте, зосередься.

— О, я зосереджений. Повір мені.

Його очі були прикуті до моїх сідниць.

Бюстгальтер наділа, застібнула.

—У нас є десять хвилин, перш ніж вони мають піти...

— Обіди?

— Саме так.

— Я допоможу, — сказав він, уже прямуючи до дверей.

Він схопив мене за плечі, пройшовши повз мене, не даючи мені впасти, коли я стрибала, як божевільна, з однією ногою в джинсах.

—Доброго ранку, — тихо сказав він, поцілувавши мене в лоб.

—Доброго ранку й тобі, — відповіла я, і він вийшов за двері.

Боже, мені це надто сильно сподобалося.

Повернення до того солодкого ритму, який був у нас, коли були разом. Знаючи, що ті хихикання, які я чула, піднімаючись сходами, були наслідком перебування щасливих дітей зі своїм татом неспокійного ранку.

Я одягнула свою зелену футболку з довгим рукавом і V-подібним вирізом та побігла сходами вниз у шкарпетках і з черевиками в руках. Тоді зупинилася на порозі кухні й хвилину спостерігала за сценою, якої в нас не було раніше.

Бекетт працював за стільницею, скручуючи рулети з м’ясом і сиром, Мейсі наповнювала пляшки водою, Кольт хапав йогурти.

— Мені здається, що я чекав цього дня цілу вічність, — сказав Кольт, кидаючи яблука в коричневі паперові пакети. — Цілий день без школи — лише піші прогулянки.

— Ну, це свого роду школа, — заперечила Мейсі.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

Кольт смикнув її за шапку.

— Я б цілими днями ходив пішки, якби так можна було заробити на життя, — дражнив Бекетт, нарізаючи рулети.

— Ти й так це робиш! — відповіла Мейсі, хихикаючи. — Ну, так! — відповів він із враженим обличчям.

Це була досконала картина, і я знала, що можу мати її до кінця свого життя... щойно в нас буде час поговорити. Сьогодні ввечері, можливо?

— А як щодо солоденького? — запитала я, гладячи Хевок по дорозі до комори. — М&М підійде?

— Так! — кричали діти, коли я кидала їм потрібні для екскурсії паперові пакети.

— Добре, це все? — спитав Бекетт.

— Я думаю, ми готові, — сказала я йому. — Діти, беріть свої сумки та сідайте в мою машину.

Вони обоє обняли Бекетта й вибігли за двері.

Ми секунду дивилися одне на одного через кухонний острівець, перш ніж він відкашлявся.

— Я відчуваю, що маю щось сказати.

Я обійшла острів, піднялася навшпиньки й ніжно поцілувала його в губи.

— Я також так думаю. А як щодо того, щоб поговорити пізніше ввечері?

У його зелених очах пробіг спалах надії, і він усміхнувся.

— Тоді сьогодні ввечері.

Ми вийшли, узявшись за руки, і він помахав дітям, коли ми спускалися під’їзною доріжкою. Вони можуть запізнитися на дві хвилини. Гаразд, на три.

Я припаркувала машину, коли діти з другого класу зайшли в автобуси.

— Добре, знайдімо місіс Ріверу, — сказала я дітям, коли ми приєдналися до натовпу.

— Я бачу її! — сказала Мейсі, показуючи вперед.

— Мені дуже шкода, що ми запізнилися, — сказала я їй.

Вона всміхнулася, в куточках її карих очей з’явилися зморшки.

— Нічого страшного, ви прийшли вчасно. Кольт, Мейсі, заходьте в автобус зі своїм класом.

— Бувай, мамо! — сказала Мейсі, швидко поцілувавши мене в щоку.

— Ти йдеш, Кольте? — запитала Емма з вікна автобуса над нами.

— Так! — відповів він. Закоханість усе ще була сильною, але вона й справді була наймилішою дівчинкою. Кольт обійняв мене за талію, і я поцілувала його в маківку.

— Гарно вам провести час, і візьміть мені червоних листочків, якщо побачите. Золоті скрізь, але червоні тут рідко трапляються.

— Зрозумів!

Він помахав рукою та втік, узявши Мейсі за руку, коли вони заходили в автобус.

Я повернулась у «Солітьюд» і взялася за роботу.

Цього місяця в нас було два весілля, і всі будиночки були заброньовані. Ті три, які ми будували протягом літа, були майже готові, залишилося лише пофарбувати паркетну підлогу.

Години минали за роботою з документами та спілкуванням з гостями, поки я не зрозуміла, що вже майже обід.

— Чи сьогодні вранці я бачила не машину Бекетта, яка від’їжджала від твого будинку? — запитала Хейлі, висунувши голову в мій кабінет.

— Можливо, — сказала я, не підводячи голови.

— Давно вже час.

— Це тебе не стосується, — сказала я їй, відкладаючи ручку й дивлячись угору.

Я навіть не сказала Бекетту, що відчуваю, а він заслуговував почути це першим.

— Уже час. Цей чоловік кохає тебе, і так, я знаю, що він припустився помилки, але він майже ідеальний, чорт забирай. Ти ж це знаєш? Бо тепер я ходжу на побачення, і, якби в мене був хтось, як Бекетт, відданий мені та дітям, я б трималася за нього.

— Розумію.

— Це добре, бо він ідеальний. Я бачила його прес, коли він бігав, і, якщо твоя пральна машина зламається, маєш чудову альтернативу.

— У нього вдома є дві пральні машини. Тому все добре, — пожартувала я.

— І він збудував тобі дім! Я маю на увазі, чи це через секс? Такий поганий?