Ребекка Яррос – Останній лист (страница 94)

— Це електричний струм.

— Нагадай мені знову.

Вона підтягнула коліна, і я зашипів, коли мій ерегований член прослизнув крізь її змазку до входу.

—Таблетки?

— Ніколи не кидала, і більше нікого не було.

— Ти була для мене саме тією єдиною з першого листа. Тільки ти. Завжди ти.

Я поринув у неї, поки повністю не ввійшов. Я вдома.

— Я кохаю тебе, Елло.

Вона притягнула мою голову до своєї, і ми припинили розмовляти. Хай там яким швидким був її перший оргазм, тепер я не поспішав, смакуючи кожен рух, щоразу зупиняючись, коли ми збиралися кінчити разом. Я використав усі свої навички та витривалість, щоб показати свої почуття до неї за допомогою наркотичних поцілунків і повільних глибоких поштовхів.

Вона зустрічала мене рух за рухом, наші тіла вигиналися разом ідеально, ми доходили до шаленства. Коли її тіло стиснулося навколо мого під час другого оргазму, на її губах було моє ім’я, а в її руках — моє серце. Я кінчив майже відразу за нею, упав на неї та швидко перевернув нас набік, щоб не розчавити її.

— Все добре? —- запитав я, відкидаючи її волосся з обличчя.

— Мені набагато краще, ніж просто добре. Це ідеально. Я задоволена. Цілісна. Я вдома.

Вона сонно, з усмішкою потягнулася.

— Щаслива. Дійсно, дуже щаслива.

— Я також.

Вона знову перекотилася так, що опинилася нагорі, усміхаючись мені, її волосся було завісою, яка оточувала нас.

— Б’юся об заклад: я зможу зробити тебе ще щасливішою.

І ми почали все знову.

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

ЕЛЛА

Лист № 20

Елло!

Отже, Кольт хоче будиночок на дереві, так? Б'юсь об заклад, що ми з твоїм братом впораємося із цим завданням.

Не хвилюйся, що твої думки автоматично перемикаються на Мейсі. Я б хвилювався, якби цього не траплялося. Те, через що ти проходиш, пояснює все. Я до біса багато думаю про вас, хоча ніколи навіть не бачив ні тебе, ні дітей.

Але нумо трохи відвернемо твою увагу. Кілька місяців тому я пообіцяв, що розповім тобі історію про те, як з'явився мій позивний. Отже, було це так. Хаос. Весь цей стан дисфункції, коли все розлітається без причини, чи не так? Це добре описує мене. Саме так. Підростаючи, я потрапляв у халепи де тільки міг, або іноді вони просто самі знаходили мене. Мене називали Хаосом, бо, коли я з'являвся, руйнування було неминучим. Зазвичай це стосувалося майна, але іноді й людей. Багатьох людей. Хтось прив'язується, а я не можу його впустити і вдаюся до самознищення, поки він не піде. Я достатньо дорослий і бачу все це, але не аж так хвилююся про це самознищення, щоб боротися з ним.

Отже, ми з твоїм братом пішли в бар одразу після відбору, і він почав залицятися до дівчини. Я не бачив її обличчя — лише тіло в сукні, що просвічувалася. Він припустив, що вона повія, — не питай мене чому, бо я не знаю, — а потім виявилося, що вона дружина одного з наших інструкторів.

І почалось. Той чувак збожеволів, бар ходив ходором, бо втрутився я, і, коли всім розбили носи і перестали літати пляшки, я обернувся й зрозумів, що вона та, з ким я виріс. А вона просто подивилася на мене й сказала: «Якзавжди, ти приходиш — і все йде шкереберть. Ну Хаос». Твій брат та інструктор почули це, і відтак це ім'я причепилося до мене.

Так, таке моє визначення. Я заходжу — і все летить шкереберть. Ти все ще впевнена, що хочеш, щоб я приїхав? Жартую, ти ж знаєш, що я приїду.

Я сподіваюся, що в тебе будуть упаковані подарунки для дітей, розвішані гілки й усе таке. Мені подобаються маленькі лампочки на батарейках, які надіслав Кольт, і маленьке рожеве дерево від Мейсі.

Побачимося пізніше,

Хаос

Я потягнулася, відчуваючи неймовірний біль у місцях, де не відчувала його, відколи...

Тепла сильна рука обхопила мою талію й повернула мене назад у вигин дуже міцного чоловічого тіла.

Бекетт.

Я чекала, доки наростатиме паніка, таке чортове відчуття, коли помилка вже допущена й ти не міг нічого зробити, крім як упоратися з наслідками. Але паніки не сталося, бо це не була помилка. Лише солодке задоволення та біль у добре залучених м’язах.

Скільки разів минулої ночі ми опинялися одне в одному? Три?

Я сказала йому, що ми поговоримо про наші стосунки сьогодні, і я дійсно збиралася це зробити. Це був батько моїх дітей, хлопець, який побудував не один, а два будиночки на деревах, який виконував свої обіцянки, попри всі мої сумніви в ньому.

І незважаючи на брехню, обман і все, що стало відомо, я кохала його. Це ніколи не змінювалося. І, щиро кажучи, я давно пробачила йому брехню. Коли я змогла отямитися після всього, я перечитала листи. Побачила ненависть до себе, яку він маскував, справжнє відчуття, що він не вартий любові та спілкування з людьми.

Коли він нарешті потоваришував з Раяном, а потім утратив його, він почав накручувати й звинувачувати себе. А я просто випадково потрапила в цей вир.

А щодо довіри? Він старанно відбудовував її протягом останніх шести місяців, жодного разу не вагаючись і завжди заявляючи про свій намір. Такої невблаганності неможливо було ігнорувати, і тепер, коли Мейсі подолала рак, настав час зрозуміти, що ми з Бекеттом робитимемо зі стосунками.

Уперше за багато років я могла використати момент, щоб поставити себе на перше місце. Я хотіла його.

— Мамо! Ходімо, ми запізнимося! — покликала Мейсі з коридору.

Я витягнула шию, щоб поглянути на годинник.

— Чорт! Бекетте, ми спізнилися!

Я вилетіла з ліжка, побігши по халат, який весь час висів на дверях, але я його ніколи не одягала.

— Що?

Він піднявся, покривала впали з нього.

Господи, цей чоловік був прекрасний!

Від погляду на нього текла слина. Ось чому можна спізнитись.

— Нам потрібно йти. Вже сьома тридцять! Діти мають бути в школі о восьмій, інакше вони пропустять екскурсію!

Я вибігла в коридор і побачила обох дітей одягненими, у бейсболках, із зав’язаними кросівками для походу.

—Доброго ранку.

Вони всміхнулися мені, що свідчило, що вони точно знають, хто зараз у моєму ліжку.

Батьківський провал.

— Ну й хто нас веде до школи? — запитала Мейсі, трохи підстрибуючи навшпиньках.

— Так. Ти чи Бекетт? — додав Кольт, так само підстрибуючи.

—Добре, ми обговоримо це пізніше. Треба збиратись. Негайно.

— Ми вже зібрались! — сказала радісна Мейсі. — Сніданок?

— Мюслі, — сказав Кольт. — Ми знали, що ти розсердишся, якщо ми вмикатимемо плиту.

— А ми хотіли, щоб ти поспала.

Мейсі підняла пальці й почала рахувати.

— Сніданок — зроблено. Зуби почистити — зроблено. Хевок нагодована. Вона спала зі мною вчора ввечері, але вона стягує на себе ковдру, тож сьогодні піде до Кольта.

Діти автоматично припустили, що ми знову разом, бо я дозволила Бекетту спати в моєму ліжку... Чи, можливо, ми ще не були разом. Зараз абсолютно не було часу думати про це. Мій момент закінчився, і діти знову були в пріоритеті. Ми з Бекеттом поговоримо пізніше. За столом. З купою одягу на собі. Тоннами одягу. Можливо, в парках.

— У нас є туристське взуття, капелюхи, штани та флісові кофти, і ми намастили одне одного протисонцевим кремом. Усе, що нам потрібно, — це обід.