Ребекка Яррос – Останній лист (страница 91)

— Нині вересень, — сказав я зі сміхом. — Це означає, що минуло півтора року, відколи я пішов у відпустку.

Два роки, як я отримав першого листа від Елли.

—Ти не можеш вічно тримати мене на лаві запасних, тренере.

—У мене є ще три роки.

— Та ні. Вже час.

Я схопив ключі від машини з гачка в шафці й глянув на фотографії, які були на внутрішніх дверях. Похід з Еллою та дітьми минулого місяця. Кемпінг цього літа. Кольт після того, як виграв півфінал ліги. Мейсі через кілька місяців після того, як вона закінчила імунотерапію, нарешті поплавала в озері. Елла з Хевок, її голова в Елли на колінах. Ми з Еллою все ще були в зоні друзів, але це була моя родина, і це був мій дім. Коли мене призначили на посаду з повним робочим днем кілька місяців тому, це означало, що моя нова страховка повністю покривала лікування Мейсі, тож нарешті всі частинки паз-ла були на своїх місцях.

—Я сумую за вами, хлопці. Не брехатиму. Ви були моєю першою сім’єю. Але я ніколи не покину Телльюрайда. Ми обоє це знаємо.

Чорт, Елла розійшлася зі мною сім місяців тому, а я все ще тут.

— Я знайшов дім. Крім того, Хевок товстішає.

Вона заскиглила й схилила до мене голову.

— Все гаразд, ти мені подобаєшся з будь-якими формами, — заспокоїв я її, поплескавши, добре розуміючи, що вона й гадки не має, що я сказав. — І це лише два кілограми.

— Гаразд. Якщо ти впевнений, я прийму це. Але якщо щось зміниться, зателефонуй мені. Зрозумів?

—Так, сер. Але нічого не зміниться.

Він зітхнув.

— Ти незамінний під час штурму, Джентрі.

— Це не те, що ви казали, коли я був там.

— Не можу дозволити, щоб ти став пихатий. До зв’язку.

— До зв’язку.

Почулося клацання, і лінія обірвалась.

Я поклав телефон у кишеню, а потім зачинив наші шафки.

На її було написано «ХЕВОК».

На моїй — «ХАОС».

Бо тут я все ще залишався собою, і, щойно я перестав боротись із цим, я зрозумів, що мені так було нормально.

— Гей, Тесе сказала відвезти тебе додому, якщо ти захочеш повечеряти, — запропонував Марк, коли я вийшов на стоянку.

— Я хотів би, але Елла зателефонувала раніше й сказала, що діти хочуть повечеряти, тож я їду до неї. Передай Тесе спасибі.

— Обов’язково. А як справи? — запитав він, як і щодня. Він став нашим не дуже мовчазним уболівальником.

— Повільно, але просуваються.

— Ти все правильно робиш.

Він помахав рукою, коли ми сідали у свої машини.

Хевок умостилася на своєму сидінні, і я завів машину. Ми їхали додому з опущеними вікнами, Хевок висунула голову у вікно. Було бабине літо: температура повітря все ще перевищувала двадцять, а це означало, що любителі піших прогулянок прибували сюди пізніше, ніж зазвичай у цей сезон, але оскільки День праці минув два тижні тому, у нижній частині Телльюрайда було трохи тихіше.

Я натиснув кнопку на приладовій панелі, і в моїй машині зазвучав голос Елли.

— Гей, ти в дорозі?

— Так. Хочеш, я візьму піцу?

— Це було б чудово.

— Я скоро буду.

— Гаразд. їдь обережно.

Вона поклала слухавку, і я всміхнувся. Не разом, але нам було добре. Звичайно, сексуальне напруження все ще було і я кохав її — це ніколи не зміниться, — але я щодня доводив Еллі, хто я, своїми вчинками, і я не міг не сподіватися, що одного дня цього буде достатньо, щоб виправити все зруйноване.

Але ж я брехав їй одинадцять місяців, і минуло лише сім місяців покаяння.

Правда була в тому, що я б чекав вічно.

Тим часом ми були як одружені, але без усієї шлюбної частини.

Були дні, коли я думав, що наш другий шанс уже скоро, і дні, коли я відчував, що вона за мільйон кілометрів. Але ніхто з нас більше ні з ким не зустрічався, і я тримався тієї крихітної надії, що миті, коли я ловив її погляд на собі, означали, що ми зближуємося.

У нас було стільки часу, скільки їй було потрібно.

Я припаркувався перед піцерією та взяв Хевок із собою, поки вони записували наше замовлення. Найсмішніше в тому, що ти десь пускаєш коріння, було те, що люди вже знали мене. Знали Хевок.

— Ось, містере Джентрі, — сказав син Таннерса, простягаючи мені три коробки. — Привіт, Хевок.

— Гарна була гра в п’ятницю, — сказав я йому, розплачуючись.

—Дякую. Ви прийдете наступного тижня?

— Я б не пропустив такого, — сказав я, виходячи спиною з дверей, несучи піцу.

Я помахав кільком людям, яких упізнав, і поклав піцу між додатковими сидіннями Мейсі та Кольта, а Хевок стрибнула на пасажирське сидіння. Близнюкам скоро виповниться по вісім, а це означало, що в мене стане набагато більше місця в машині. Я подивився на розчавлену пачку печива Oreo в підскляннику Кольта й закотив очі.

Через цю дитину мене вб’ють.

За кілька пісень на радіо я під’їхав до Елли та відчинив двері. Вилетіла Хевок й помчала вітати дітей.

— Бекетте! — гукнула Мейсі, збігаючи сходами.

Її світле волосся відросло невеликими кучерями й тепер доходило їй до вух. П’ятнадцять чудових сантиметрів волосся без хіміотерапії. Ми все ще затамовували дихання, спостерігаючи за її аналізами крові та комп’ютерною томографією, але вона пройшла імунотерапію із чудовим результатом, і тепер це була гра в очікування, поки її організм боровся сам.

— Привіт, дівчинко, — сказав я й обійняв її вільною рукою. — Як справи в школі?

—Добре! Я успішно склала ще один попередній тест з орфографії.

—Хіба ти не розумничка?

Я поцілував її в маківку, коли ми піднялися на ґанок.

— А в тебе, Кольте?

— А я не склав, — відповів Кольт, просуваючись, щоб обійняти мене.

— Це лише пробний тест, хлопче. Вчитимемося, гаразд?

Він кивнув і відчинив нам двері.

— Я приніс їжу! — крикнув я.

— О, мисливець повертається, — з усмішкою сказала Елла, виходячи зі свого кабінету. — Хороший день?

— Уже так.

Мої очі оглянули її білий сарафан, помітивши її засмаглу шкіру, кучеряве волосся та довгі ноги. Чорт, я сумував за її тілом. Сумував за тим, як вона дихала мені на вухо, за тим, як вигиналася її спина, коли я був у ній, за тим, як ми віддавались одне одному. Але ми ще не були разом, тому я сказав своєму члену заспокоїтися й відніс піцу на кухню.

— Гарна сукня. Кудись ідеш?