Ребекка Яррос – Останній лист (страница 86)

— Це було б чудово, і я впевнена, що йому це сподобалося б. Він дуже сумував за тобою.

Її голос став ледь чутний.

— Мейсі також.

— Я теж сумував за ними. Це... це було важко.

Я сумував за тобою кожну секунду, що аж боляче було дихати.

— Так.

Більше тиші. Я віддав би все, щоб побачити її в ту мить, обійняти її, впасти до її ніг і піти на будь-яку жертву, якої вона вимагала б.

— Слухай, я зателефоную в «Солітьюд» і повідомлю Хейлі, що буду там завтра близько п’ятої. Тобі це підходить?

— Без проблем.

— Дякую, і я рада, що ти все ще тут, тобто там. У Телльюрайді. Гаразд. Бувай, Бекетте.

— Елло...

Я не міг попрощатися, навіть якщо це було просто по телефону.

Дзвінок обірвався, і я подивився на Кольта. Я мав з ним двадцять чотири години. Я зробив те, що зробила би будь-яка розумна людина. Я зателефонував на роботу й використав кожну хвилину, яка в мене була.

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

ЕЛЛА

Лист № 2

Елло!

Це печиво найкраще, що я куштував. Я не брешу.

По-перше, не дозволяй дурним жінкам з батьківського комітету, які люблять осуджувати, відлякати тебе. Хоча, зізнаюся, я був на війні. Багато. І ці жінки все ще лякають мене, а в мене навіть немає дітей, тому я просто кину тобі салют з «Голодних ігор» і побажаю тобі всього найкращого.

Так, ми тут дивимося багато фільмів.

Ти питала про найстрашніший вибір, який я коли-небудь робив. Я не впевнений, що я коли-небудь по-справжньому боявся вибору. Бути наляканим означає, що тобі є що втрачати, а я ніколи нічого не мав. Не заглиблюючись у своє минуле надто глибоко, я просто скажу, що в мене немає сім’ї за межами цього підрозділу. На мене ніхто не чекатиме, коли я повернуся додому з цієї подорожі. Навіть піти в армію було просто, бо мені було вісімнадцять і я був на межі того, щоб опинитися на вулиці.

Мені стає страшно за інших хлопців. Мені неприємно бачити, як вони травмуються або ще гірше. Я боюся щоразу, коли твій брат робить якусь безрозсудну дурницю, але це не мій вибір.

Однак я скажу тобі про найбільший вибір. Я купив приховану від усіх ділянку землі просто тому, що мені її порекомендували. Власник був у безвиході, і я наважився. Я також не знаю, що із цим робити. Мій інвестиційний консультант — так, у мене є такий, щоб не померти без грошей, — сказав мені зберігати її та продати забудовникам, коли я захочу піти на пенсію. Твій брат порадив побудувати дім і лишитися там.

Тепер це мене лякає. Ідея десь лишитися, а не починати кожні кілька років усе заново, трохи лякає. Спокійніше бути таким кочівником. Щоразу я починаю знову. Чистий аркуш просто чекає, поки я його зіпсую. Гей, я попереджав тебе, що погано вмію спілкуватися з людьми. Залишитися десь означає, що я повинен працювати над тим, щоб не відштовхувати всіх навколо, бо я буду поруч із ними постійно, а я до такого не звик. Або я просто стану гірським відлюдником і відрощу справді довгу бороду, що, щиро кажучи, буде легше.

Гадаю, я скажу тобі, коли вирішу.

Твоє помешкання має бути чудовим, і я вірю, що ти зробила правильний вибір, заклавши його під заставу для проведення ремонту. Як ти сказала, якщо нічим не ризикувати, нічого не отримаєш.

Що, в біса, ти кладеш у це печиво? Бо воно викликає серйозну залежність. Я можу проклясти тебе, коли буду змушений пробігти кілька додаткових миль, але воно того варте.

Ще раз дякую тобі,

Хаос

—Ти впевнена, що це правильний шлях? — запитала я Мейсі, коли ми виїхали на ґрунтову дорогу. — Ми дуже близько до «Солітьюду».

Телльюрайд? Бекетт усе іде був у Телльюрайд і. Він не поїхав. Не рушив далі, як я нерозважливо припускала.

— Це те, що жінка каже про GPS-локацію, яку він тобі надіслав, — відповіла Мейсі, махаючи телефоном із відкритою програмою Google Maps. — Я справді побачу Бекетта?

Надія в її голосі була жорстокою.

— Так, на кілька хвилин.

Я намагалася зберігати легкий тон, але мені це не вдалося. Можливо, я була виснажена, провівши два тижні з Мейсі на опроміненні в лікарні. Можливо, це через те, що я почула, що минулого тижня померла інша дитина, з якою Мейсі стикалася в Денвері. Можливо, це було через Бекетта.

А може, моє серце було просто розбите через усе вищесказане.

—Я сумую за ним, — тихо сказала вона.

—Я теж, люба, — відповіла я не подумавши.

— Ні, ти не сумуєш. Якби ти сумувала за ним, ти б йому зателефонувала. Ти дозволила б нам побачити його.

Її тон був далеким від розуміння, коли ми пробиралися через ліс.

— Мейсі, це не так просто. Іноді стосунки просто не складаються, і ти не можеш зрозуміти цього, поки не подорослішаєш.

— Гаразд.

Боже, коли це дитя встигло стати підлітком? Тоді я всміхнулася, усвідомлюючи, що тепер у неї є шанс стати підліткою.

Завдяки Бекетту.

Але в любов уплелася брехня — і це все вирішувало. Брехня не знищила всього, що він зробив для мене, для нас. Вона не стерла відчуття, коли він цілував мене, того, як моє тіло горіло, коли він був у кімнаті. Вона не знищила того, як він любив дітей, чи того, як вони любили його.

Але це кохання не знищило ні брехні, ні мого страху, що він розповість більше.

І там був наш глухий кут.

Справа не в тому, що я не бачила того, що він зробив, щоб зрозуміти, чому він зробив це. Просто я не могла дозволити собі довіряти йому.

— О боже мій, — прошепотіла я, коли ми підійшли до будинку. Я подивилася на озеро, щоб переконатися, а потім повернулася обличчям до будинку. Я б запитала Мейсі, чи вона впевнена, але з дому вибіг Кольт з Хевок, і це була відповідь на моє запитання.

Бекетту належали десять гектарів, які я продала два роки тому інвестиційній компанії.

Сам будинок був гарний.

Побудований у стилі зрубу, який пасував до «Солітьюду». Це були два поверхи з кількома A-подібними лініями даху та кам’яними стовпами.

Це було в класичному, сільському та сучасному стилі одночасно.

Таке визначення підходило й Бекеттові.

Кольт відчинив двері Мейсі.

— Ось ти де! Я сумував за тобою!

— Я також! — сказала вона, і вони обійнялися.

— Гей, любий, — сказала я, коли вони перестали обійматись.

— Привіт, мамо!

Кольт усміхнувся мені через спинку сидіння.

— Ми приготували вечерю, ходімо!

— Ой, Мейсі почувається не дуже добре.

Мене відразу охопила паніка від думки про те, щоб провести хоча б кілька хвилин з Бекеттом.

— Ми придумали. Отже, у нас є курка, і рис, і солоне, якщо тобі потрібно, Мейсі. Ходімо, ти маєш побачити будинок!