Ребекка Яррос – Останній лист (страница 60)

Я кивнув.

— Ти виростила їх сама. Я подумав, що останнє, що ти зробиш, — це візьмеш зараз його гроші. Це дало б йому відчуття володіння тобою, якого ти б ніколи не дозволила йому.

— Тоді навіщо ти це приніс?

— Одного разу ти сказала, що для того, щоб зробити йому боляче, я повинен ударити грошима. Тому я зробив йому боляче. Я приніс тобі чек, бо роблю все, про що ти кажеш. Цими грошима можна було б погасити весь борг за «Солітьюд» або оплатити лікування Мейсі. Або витратити на їхній коледж у майбутньому. Я ж не робив такий вибір.

— Зараз мені не потрібні ці гроші для Мейсі.

— Ні, якщо ти хочеш, щоб я вдочерив її. Це ще один вибір, якого я не буду нав’язувати тобі. Я не Джефф. І тому маєш варіанти. Цей чек означає, що ти не загнана в кут. Ти не мусиш обирати мене.

Ми стояли, наші очі вели мовчазну розмову, а вона думала. Мої благали її повірити мені. Спертися на мене. Потребувати мене хоча б на невеликий відсоток від того, як я потребував її. Її очі обмірковували, зважували все й вирішували, дивлячись у мої, поки вона розривала чек на шматки.

— Я обираю тебе. І тепер я вільна. Ми вільні.

Я всміхнувся, бо знав, що я більше не вільний — я її... їхній.

 

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

БЕКЕТТ

Лист № 3

Хаосе!

Батьківство — це відстій. Вибач, я знаю, що ми недостатньо добре знаємо одне одного, щоб я могла сказати щось схоже, але це так. Принаймні сьогодні так.

Я просто провела більшу частину дня в кабінеті директора. Мало того, це був той самий директор, який обіймав цю саму посаду, коли ще я ходила до школи. Присягаюся, я сіла в те скрипуче шкіряне крісло навпроти його столу й почувалася так, ніби мені знову було сім років.

За винятком того що я вже доросла й займаю це гаряче крісло через своїх дітей.

Кольт і Мейсі в одному класі дитячого садка. Я знаю: вислухала купу лайна про те, що віддаю близнюків в один клас і як це не дозволяє їм розвивати власної ідентичності, але тим так званим експертам ніколи не доводилося дивитися на моїх блакитнооких безбожників і слухати, що вони відмовляються бути окремо одне від одного. І, говорячи про відмову, я маю на увазі, що ми намагалися. У перший тиждень навчання мені доводилося забирати їх щодня о дев’ятій ранку, бо вони постійно залишали свій клас, щоб піти до іншого. Нарешті ми змирилися. Знаєш фразу «Обирайте свій фронт»? Це більше нагадувало «Визнай поразку, ти вже програєш». Але що ж.

Так чи так є маленький хлопчик, дуже закоханий у Мейсі. Мило, правда? Не так уже й мило. Сьогодні на перерві він вирішив, що весь клас пограє у квача з поцілунками, де, думаю, замість того щоб доторкнутись до когось рукою, ти цілуєш його. Гарно, правда? Мейсі не хотіла грати, тому хлопець усе одно почав її переслідувати, зрештою спіймавши її та поцілувавши, незважаючи на її заперечення. Зрозуміло, що вона відштовхнула його та вклала на підлогу. Мій брат пишався б нею: завдала удару так, як він її навчив.

Кольт почув галас і прибіг. Коли Мейсі розповіла йому про те, що сталося, він зберіг холоднокровність, але інший маленький хлопчик сказав про неї погане слово, яке римується із «жучка» (за словами Кольта), і, ну... Кольт розлютився.

В іншого хлопчика синець під оком та повний рот піску з майданчика. Я вже згадувала, що ходила до школи з його мамою? Життя в маленькому містечку дуже ніякове.

Кольта покарали на тиждень, а Мейсі вимагає, щоб вона відбула його з ним разом. їм по п’ять років.

П’ЯТЬ РОКІВ, Хаосе. Це дитячий садок. Як, у біса, я збираюся пережити їхні підліткові роки?

Ех. На сьогодні все. Батьківство — відстій.

Елла

Мій будильник спрацював, і я почав працювати. Буквально. Я досяг позначки десять кілометрів уздовж території «Солітьюду», сходив у душ і взявся за роботу, яка тепер була цілком волонтерською, оскільки я підписав документи Донаг’ю. Я провів для Хевок кілька вправ і попрацював з нею на альпіністських спусках зі страхувальною упряжкою.

Це була досить типова п’ятниця.

Тільки сьогодні був день усиновлення, і це все змінювало.

Джефф підписав документи трохи більше ніж місяць тому, а кілька днів тому ми дізналися, що сьогодні настав той день. Кожен день був виснажливим очікуванням, але моя страховка дозволила мені зареєструвати дітей на підставі незавершених документів про всиновлення, що означало, що через два тижні вони матимуть страховку. І через місяць Мейсі зможе пройти свою першу терапію MIBG.

Я припаркував машину перед головним будинком, і ми з Хевок кивнули новим гостям, заходячи всередину. Літо було жвавим: Елла була зайнята обслуговуванням клієнтів і заспокоюванням особливо вибагливих. Я припускаю, що слова «розкішне житло» були сигналом до появи му-даків у звичайному містечку.

О, подивіться, вона мала справу з однією з них.

Ми з Хевок чекали біля подвійних дверей, поки жінка років п’ятдесяти похитала головою на Еллу.

— І це не те, що ми шукали. Я спеціально просила, щоб будиночок був на узбережжі озера. Ми, звісно, маємо дуже гарний краєвид, але це точно не вода!

Елла подивилася на мене через плече жінки посеред її лекції, і я послав їй заспокійливий погляд. Принаймні я сподіваюся, що це було втішно, бо вона ледь не захихотіла.

Вона хитнула головою назад, і я зрозумів сигнал. Я провів Хевок через головний будинок, помітив Хейлі за столом та Аду в усій її красі, яка клала на стіл свіже печиво. Ми пройшли назад і відчинили двері до резиденції.

— Бекетте! — Мейсі вибігла за ріг, і я зловив її, перш ніж дівчинка влетіла в стіну. — Ти мусиш мені допомогти! У Кольта така схованка, що я не можу його знайти! Це не справедливо! Він може бігати швидше, і він це знає!

Дивно, що місяць перерви в хіміотерапії настільки вплинув на її рівень енергії.

— Як довго ти вже шукаєш?

— Ці-і-і-і-і-і-лу вічність!

Вона розтягувала це слово, щоб переконатися, що я точно розумію, скільки часу означає вічність.

Я глянув на неї, і вона розслабилась.

— Двадцять хвилин.

— Дівчинко, це і є вічність, — погодився я. — Хочеш знайти його дуже швидко?

—Так!

Вона підстрибувала.

— Готова? — запитав я її, встаючи.

— Так! — повторила вона, усе ще підстрибуючи.

Боже, якби я міг розливати цю енергію в пляшки, я був би дуже багатою людиною.

— Хевок, сидіти.

Хевок сиділа, дивлячись на мене, чекаючи моєї наступної команди. Вона почула звук і зрозуміла, що час працювати. Крім того, хотілося трохи поекспериментувати.

— Шукай Кольта.

Вона злетіла, як стріла, обнюхавши землю навколо вітальні, їдальні, а потім кинулася вгору сходами.

— Тобі краще стежити за нею, Мейсі.

Мейсі полетіла, коли Елла відчинила двері, швидко зайшла всередину й зачинила їх. Тоді вона сперлася на двері, дозволивши своїм плечам опуститися.

— Моя донька видає себе за зірку легкої атлетики? — запитала вона більш ніж утомленим тоном.

— Так. Вона з Хевок. Мабуть, уважає, що Кольт використав свій стан здоров’я як несправедливу перевагу в грі в хованки, тому я вирівнюю умови.

Саме в цю мить Хевок гавкнула, пролунав легкий тупіт і серія гучних смішків.

— Не справедливо! Так не чесно! — крикнув Кольт.

По сходах понеслася лавина кроків, і вони втрьох з’явилися в коридорі.

—Хороша дівчинка, — сказав я Хевок, яка підбігла, щоб прийняти останнє частування, яке я мав у кишені з нашого попереднього тренування.

— Ми можемо вийти на вулицю? Будь ласка! — попрохала Мейсі.

Елла закусила губу.

— Будь ла-а-а-а-аска! — благав Кольт, роблячи це найдовшим словом на землі.

— Гаразд. Просто тримайтеся подалі від гостей і будьте обережні, — сказала Елла м’якіше. — І візьміть капелюха!

—Хевок, будь із Кольтом і Мейсі. — Трійця вибігла через чорний хід, перш ніж Елла встигла передумати.