Ребекка Яррос – Останній лист (страница 57)
— Є один момент. Тобі доведеться змусити Джеффа передати тобі свої батьківські права.
Я впевнена, що вибух ядерної бомби менше вплинув би на моє серце.
— Чому? Він не вказаний у свідоцтві про народження, і діти — Маккензі, а не Денбері.
— Елло, усі знають, що Джефф — батько. Визнаєш ти це у свідоцтві про народження чи ні, це не позбавляє його прав. Один тест на батьківство — й усиновлення буде анульовано. Я не кажу, що він коли-небудь скористається своїми правами, але суддя вимагатиме позбавлення прав. Немає позбавлення — немає всиновлення.
— Так, — відповіла я майже мишачим голосом. Я не хотіла бачити Джеффа. Ніколи більше. Ніби розпороти повністю загоєний шрам просто заради розваги.
Ми подякували Марку, Бекетт заплатив за обід, і ми поїхали. Поверталися ми в напруженій тиші.
— То що робитимемо? — запитав Бекетт, коли ми проїхали через ворота «Солітьюду».
— Не хочу зустрічатися із Джеффом.
Я заплющила очі.
— Брехня. Я знаю, те, що ти пропонуєш, подарунок долі не лише для Мейсі, а й для Кольта. Для мене. Я просто не можу думати про те, що маю просити його про щось.
— Я впораюся із Джеффом, — пообіцяв Бекетт. — Крім того, він, напевно, утік би з криками, якби ти з’явилась у нього на порозі. Принаймні я можу заскочити його зненацька.
— Ти б зробив це для мене? — запитала я, коли ми дісталися до мого будиночка; позашляховик плавно зупинився.
— Я б зробив для тебе все.
Його очі зупинилися на моїх при світлі автомобільних ліхтариків — яскраві, але в них був біль.
— Що я маю зробити, щоб ти повірила мені? Довіряла мені? Ти хочеш перевірити моє минуле? Зроби це. Тобі потрібен мій кредитний бал? Чудово. Мої банківські рахунки? Я дам тобі доступ. Я даю тобі моє слово, моє тіло, мій час, я стою тут і пропоную своє прізвище. Що ще я можу тобі дати?
— Бекетте. — Я нахилилася до нього, але він відступив.
— Не щоб ти колись дала їм моє прізвище, не тоді, коли вони навіть не знають, що ми робимо. Правильно? Я можу стати їхнім законним батьком, але я недостатньо хороший, щоб бути їхнім татом.
— Це... це не про те.
— О, я знаю. Справа в тому, що ти не довіряєш мені, не віриш, що я залишусь. Ти думаєш, що я покину вас так само, як Джефф. Ти думаєш, що це ще більше зашко дить дітям.
—Я подумала, що ми зможемо сказати їм, щойно Мейсі одужає.
— Якщо я ще нікуди не дінусь, так?
Я водночас ненавиділа й любила те, що він так добре мене знав. Мені навіть не довелося відповідати. Він побачив усе в моїх очах.
— Так. Добре.
Він заглушив двигун і вийняв ключі.
— Я навіть не маю права засмучуватися. Я знаю, що пропоную і що я навіть не буду татом, чи не так? Просто правовий захист. Тобі це потрібно, і я це даю тобі, як і обіцяв. Усе просто.
Він відчинив двері й виліз із машини. Я швидко пішла за ним, спостерігаючи, як його спина віддаляється: він ішов моєю дорогою до озера.
— Що ти робиш?
— Залишаю свою машину тут. Я заберу її завтра перед грою. Мені буде корисно пройтись.
— Бекетте! — гукнула я йому вслід.
— Не переймайся, Елло, — відповів він. — Я добре знаю свою роль. Я все розумію. І я все одно буду поруч. Ось як сильно я хочу...
Він не закінчив — тільки розвів руками й пішов далі.
Але я закінчила це речення замість нього у своїй голові десятком різних способів.
Як сильно я хочу тебе.
Як сильно я хочу бути батьком твоїх дітей.
Як сильно я хочу бути у твоєму житті.
Як сильно я хочу піклуватися про тебе.
Як сильно я хочу, щоб Мейсі жила.
Кожен з варіантів, який я придумала, змушував мене почуватися гірше через те, що я йому не довіряла. Але Бекетт розплачувався за те, що все життя люди роздавали мені обіцянки, а потім кидали мене.
А я мала впоратись із наслідками того, що все життя йому ніхто не довіряв.
Хіба ми не були просто ідеальною парою?
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
БЕКЕТТ
Я стояв біля вікна багатоповерхівки в центрі Денвера, дивлячись на місто. Це точно не те місце, де я міг би пустити коріння. Два місяці в Телльюрайді навчили мене, що бетон і я не сумісні надовго.
Крім того, у Денвері не було Елли.
Минув тиждень після нашої сварки в машині, і ми були ввічливими одне до одного... навіть привітними. Але того спокійного ритму, який був у нас завжди, уже не стало. Тепер, коли над нами висіло напруження.
Якби я не був обережний, вона зрозуміла б, що я в неї закоханий, і тоді ми були б у ще більшому лайні.
Ще ніколи раніше жінка не змушувала мене втратити терпець так, як це робила Елла. Чорт, я казав лайливі слова на неї. У мене також ніколи не було жінки, яку бя хотів побачити понад один чи два рази, або такої, яка заволоділа б моєю душею так, як це зробила вона. Звичайно, я б погодився на будь-які її умови, коли йшлося про всиновлення. Не лише тому, що я відчайдушно прагнув урятувати Мейсі та захистити Кольта, а й тому, що я дав би Еллі все, чого вона хотіла, якби це просто змусило її всміхнутися.
А натомість вона подарувала б мені сім’ю, хай яким кепським було це виправдання. Діти були б моїми з кожного погляду, який для мене важливий. Я міг би любити їх, захищати, подбати про те, щоб вони мали все, що їм потрібно. Я б стежив за тим, щоб Мейсі мала підтвердження для кожного лікування, щоб Кольт знав, що він може розраховувати на мою підтримку будь-коли. Я б проявив себе перед Еллою, я би був поряд постійно, доки вона не перестала б у мені сумніватися, і тоді я завоював би її серце.
Поки вона не дізнається, що ти зробив.
Так. Це. Хай там як я намагався ігнорувати це, ця таємниця висіла над моєю головою, як дамоклів меч.
Принаймні діти були б захищені, коли Елла б мене вигнала. Вона не анулювала б усиновлення дітей та не ризикнула б життям Мейсі. Це був єдиний спосіб, яким я міг виконати свою обіцянку перед Раяном і заспокоїти своє зболіле серце, знаючи, що одного дня минуле наздожене мене.
Задзвонив мій мобільний, і я провів пальцем по екрану, щоб відкрити програму для повідомлень.
ДОНАГ’Ю: Документи з новими датами готові. Ти впевнений, що хочеш цього?
Мої пальці зупинилися над літерами. Я був упевнений, що хочу, щоб Мейсі жила, і це був єдиний спосіб досягнення цієї мети.