Ребекка Яррос – Останній лист (страница 55)

Від подиву його очі на мить розширилися, і я насолоджувалася його реакцією. У мене було небагато можливостей шокувати Бекетта.

— Типу того?

В його очах спалахнула надія, і моє серце затріпотіло.

— Я хочу спочатку поставити кілька запитань, перш ніж щось скажу. Я навіть не знаю, чи можливо те, про що я думаю, але я була б дуже вдячна, якби ти пішов зі мною, щоб з’ясувати все.

— Звичайно. О котрій?

Я подивилася на годинник і вимушено всміхнулась.

— Приблизно через сорок п’ять хвилин.

Замість того щоб посміятися або огризнутись, що я попередила занадто пізно, він просто кивнув, сказавши «добре», і вийшов.

Я використала цей час, щоб зібрати трохи речей у дорогу, поставити вечерю для дітей у духовку й змусити Кольта сходити в душ. Я виміряла температуру Мейсі, коли вона прокинулася, і полегшено зітхнула, побачивши чудові показники — 36,9°, коли прийшла Ада. Я нервувалася перед тим, як злегка нафарбуватися — тобто махнути тушшю та додати трохи блиску для губ.

Не те щоб це було побачення чи щось таке.

Бекетт прибув рівно за пів години після того, як від’їхав. Поголений, він приємно пахнув милом та собою. Ух.

— Готова? — запитав він, обнявши обох дітей.

—Так, — сказала я, хапаючи свою сумочку та білий кардиган.

Ми зійшли сходами, і він відчинив мені двері. Натоді у брюках, сорочці з відкритим коміром і темно-синьому блейзері він мав вигляд радше джентльмена, ніж солдата спецназу, але я знала, що це лише обгортка. Він міг здаватися пухнастим і солодким, проте під обгорткою був справжньою «їжею диявола»¹⁰, і крапка.

А я дійсно, насправді любила шоколад.

Я залізла в позашляховик, і він зачинив двері, затримавши погляд на моїх ногах на мить довше, ніж потрібно. Гарний вибір взуття на підборах.

Наша дорога в Телльюрайд була тихою, лише з невеликою кількістю класичного року, що лунав через динаміки.

— Це була улюблена пісня Раяна, — тихо сказав він, заскочивши мене зненацька. — Він просто шаленів від неї, ще й мене з розуму зводив нею.

Thunderstruck.

— Так, була, — погодилася я. — Він усе ще грав...

— На уявній гітарі? — з усмішкою запитав Бекетт. — О, так. За кожної нагоди, яку він мав. Між цією піснею й Poison я вдосталь спостерігав, як він перебирає пальцями. Він коли-небудь казав тобі, що ми зустрічалися з Бретом Майклзом?

— Що? Цього не може бути!

— Перевір бардачок. — Він махнув головою, і я нетерпляче намацала клямку, поки він не відчинився. — Під інструкцією.

Я витягнула білий конверт, товстий і спотворений малюнками.

— Я думаю, що приблизно посередині.

Я гортала фотографії, на них Бекетт був у різних куточках світу з іншими солдатами, такими, як він, як Раян. Поки я не придивилася й не побачила, що це був Раян на груповому фото. У мене перехопило дух, і я провела великим пальцем по рідному обличчю — надто знайомий біль осів у моїх грудях.

— Я сумую за ним, — тихо сказала я.

— Я також. — Його кісточки пальців біліли на кермі. — Однак це добре. Сумувати за ним. Горювання означає, що в тебе був хтось, за ким варто було б сумувати.

Я знайшла фотографію, де солдати стоять у три ряди, усі в камуфляжі й з бородами. Лише на ту секунду я дозволила собі подумати, і, перш ніж я це усвідомила, мій рот відкрився.

— Хто з них Хаос?

Коли ми доїхали до світлофора, на якому загорілося червоне, Бекетт різко повернув до мене голову, і мене на частку секунди охопило почуття провини. Чи знав Бекетт, як до мене ставився Хаос? Чи що я відчувала до нього?

Його погляд упав на фото.

— Він третій зліва.

Я роздивлялася фото, прагнучи вперше побачити Хаоса, коли ми зупинялися на парковці перед рестораном. Бекетт був серйозний, як завжди...

— Там ще двоє солдатів у третьому ряду. — В обох були густі короткі бороди та протисонцеві окуляри.

Двері з боку водія були зачинені. Бекетт уже вимкнув запалювання й вийшов із машини.

— Здається, цю тему закрито, — пробурмотіла я, востаннє розглядаючи обличчя, перш ніж із важким серцем покласти фото назад у конверт. Чи зможу я коли-небудь знову подивитися? Чи зможу ще коли-небудь поставити запитання?

Я поклала фотографії назад у бардачок, перед тим як Бекетт відчинив двері й допоміг мені вийти. Каблуки та підніжки не завжди було зручно поєднувати. Потім ми зайшли до ресторану, маленького сімейного італійського закладу, який мені подобався.

Коли ми підійшли до нашого столика, Марк уже чекав і встав.

— Bay! Ґутьєррес? — запитав Бекетт, коли Марк обійшов стіл і поцілував мене в щоку.

— Радий тебе бачити, Джентрі. Сядемо?

Бекетт притримав мій стілець, і, підійшовши, я сіла на місце. Це був майже архаїчний жест, але він змусив мене почуватися захищеною: про мене піклувались, і я трохи втратила рівновагу.

— Тож ти не просто керуєш командою рятувальників, -сказав Бекетт, коли чоловіки зайняли свої місця.

— Ні, я просто волонтер. Тримає мене у формі, і не ге щоб тут, у Телльюрайді, була купа справ із сімейного права.

Він знизав плечима.

— Дуже схоже на тебе — просто робити це заради розваги.

Бекетт повільно кивнув.

— Тож я припускаю, що ви двоє знаєте одне одного, — легковажно сказала я, хоча в цей момент я відчула щось інше. — Дякую, Марку, що зустрівся з нами в суботу ввечері. Я знаю, що у вас із Тесе плани на вечір.

— Без проблем. Вона поїхала в Дуранґо на вихідні з дітьми. Повір мені, я краще буду тут із тобою, ніж піду на вечерю зі свекрухою. Що сталося?

—Хочеш увести його в курс справи щодо твоєї пропозиції?

Я запитала Бекетта, і він узяв усе у свої руки.

Знадобився келих вина й вечеря, але він пояснив усе якомога докладніше, від лікування, рахунків, страхування до своєї ідеї про одруження.

Елла Джентрі.

Я подумки викинула цю картину зі своєї голови. Одного разу я вийшла заміж із примхи і вдруге так точно не планувала. Мені було байдуже, наскільки добре звучало його прізвище поруч із моїм іменем.

— Ти хочеш одружитися з Еллою? — запитав Марк Бекетта, коли офіціантка прибирала наші тарілки.

— Чи хотів би ти одружитися із жінкою, яка не була б зацікавлена в тому, щоб виходити за тебе заміж? — відповів Бекетт.

Я різко повернула голову й глянула на нього. Не зацікавлена? Справа була не в інтересі до Бекетта, це був величезний інтерес до мого здорового глузду і... логіки.

— Але я б це зробив, якби вона цього бажа... потребувала, — закінчив Бекетт.

Чудово.

Тепер я була дамою в біді.

Мені потрібен був лише гігантський світловий знак над моєю головою зі словами «в біді», і моє життя б склалося по повній.

— Гаразд, тоді не будемо наполягати на цьому варіанті, — сказав Марк, його погляд миготів між нами двома. — Ніхто тут не хоче шлюбу за домовленістю. Отже, Елло, тепер, коли я добре розумію, що відбувається, твоя черга. По телефону ти згадала про якусь ідею?

— Так.

Я повернулася в кріслі, щоб подивитися на Бекетта.

— Ти пропонуєш, щоб Мейсі стала твоєю дочкою? Правильно? Навіть якщо це лише на папері?