Ребекка Яррос – Останній лист (страница 54)

— У нього ж є лист Раяна, чи не так?

— Так, — неохоче визнала я. — Можливо, якби була їхня фотографія чи щось таке. Що завгодно.

— Ти питала?

Вона нахилила голову й дивилася на мене так, ніби мені знову було десять.

—Ну... Ні.

— Отож. Здається, ти вже йому повірила, чи не так?

— Ех.

Я відкинула голову назад і роздратовано зітхнула, шукаючи підтримки.

— Ти на його боці.

— Я на боці Мейсі. І цей бік набагато кращий, коли вона жива.

Ну, якщо так висловитися...

— Я не знаю, що робити. Я не можу вийти за нього заміж, Адо. Йому все набридне — це лише питання часу. Такі хлопці, як Бекетт, не граються в родину.

— Він не твій батько. Він не Раян. Він не Джефф. Ти повинна припинити засуджувати Бекетта за їхні злочини.

Вона мала рацію, але моє серце все одно не хотіло погоджуватись із цим, моя голова не здавалася.

— Навіть якщо він протримається досить довго, щоб долікувати Мейсі, зрештою він поставить галочку в графі «Врятувати сестру Раяна» й піде далі.

— І це погано, бо...

— Бо це розіб’є серця дітям.

— Кумедно про розбиті серця: вони бувають лише в живих.

Я зиркнула на неї.

— Так, я розумію. Принаймні Мейсі була б жива, хай йому грець те розбите серце, чи не так? Але що, як він покине нас посеред лікування? Що, як страховка скасується і лікарня припинить її терапію?

— Тоді вона матиме більше лікування, ніж зараз, а про те, що робити далі, подумаємо потім. Іноді тобі просто потрібно проявити трохи віри, навіть якщо він справді незнайомець.

— Я не знаю, як довірити йому своїх дітей.

Я потягнулася по інше печиво й розламала його навпіл.

— Це купа лайна.

Вона помахала пальцем у мій бік.

— Ти вже довірила йому близнюків. Він возить Кольта на футбол і залишався з Мейсі в лікарні, ти дала йому право опікуватися ними.

Я засунула ще один шматочок печива в рот і повільно жувала. Ох, вона мала рацію. Хіба я вже не зізналася Бе-кетту, що знала, що він зробить усе заради дітей?

— Знаєш, що я думаю? — запитала Ада, зловивши момент, коли в мене був повний рот печива. — Ти не боїшся довірити йому дітей. Ти боїшся довірити йому себе.

Печиво подряпало мені горло, коли я швидко ковтала.

— Що? Я навіть не враховую цього. Він сказав, що шлюб буде лише на папері.

Що — і справді, я могла це визнати — насправді було трохи боляче.

— Але він тобі не байдужий.

Навіть занадто.

— Будь-які почуття, мої почуття, які можуть у мене бути чи не бути, не мають значення. Це не один із твоїх різдвяних романтичних фільмів, де фальшиво одружуються через парадоксальну ситуацію, грають у сніжки та закохуються. Тут не про «жили довго й щасливо».

Хоча це не завадило мені закохатися в нього.

— Елло, зараз червень, снігу немає.

— Ти знаєш, про що я кажу.

— Ти справді збираєшся сидіти й говорити мені, що є межа, якої ти не перетнеш навіть заради того, щоб зберегти Мейсі життя?

І це був нокаут.

Дідько! Чого б я не зробила для Мейсі? Маючи достатньо холодний розум, я знала, що зробила б для доньки все

що завгодно. Я б потрапила в пекло. Я б душу продала дияволу.

Бекетт міг потенційно врятувати Мейсі. Єдиними пере шкодами були мої впертість і страх.

Але що, якби був спосіб прибрати це переживання? Щоб напряму пов’язати Бекетта з дітьми, але без мене?

— Здається, мені потрібно поговорити з Бекеттом.

* * *

Кольт залетів через вхідні двері після тренування — розчервонілий і щасливий.

— Привіт, мамо! — Він промчав, поцілував мене в щоку, а потім побіг сходами до своєї кімнати.

Бекетт стояв на порозі з бейсболкою в руці. Його шорти спускалися низько на стегнах, а ця неймовірна частина преса та грудей була прикрита футболкою з концерту Pearl Jam. Його очі розширилися, коли він подивився на мій сарафан та оголені ноги, але потім швидко відвів погляд.

— У нього завтра гра, але я знаю, що Мейсі має піти на хіміотерапію.

— Ми поїдемо після гри. До понеділка нічого не роби тимуть, і потрібно буде перевірити, чи достатньо високий рівень тромбоцитів, щоб проводити цю процедуру Інфекція зіпсувала багато чого.

— Добре, просто скажеш мені. Я можу відвезти його, звичайно.

Він почав виходити з будинку, і я мало не вилаялася. — Дякую. Послухай, Бекетте, про вчорашнє.

Він зупинився, повільно кинувши погляд мені в очі, не дивлячись на мої оголені плечі чи декольте без брете лей, яке я вибрала, щоб привернути його увагу.

Звісно, сукня була стара, але принаймні все ще пасувала добре.

Коли стало зрозуміло, що він не збирається говорити, я пішла вперед.

— Я довіряю тобі своїх дітей.

Його очі злегка розширилися.

— Мені потрібно було сказати це із самого спочатку, щоб ти знав, що все, про що ми сварилися минулого вечора... здебільшого не стосується дітей. Це стосується мене. Ти лише доводив діями, відколи з’явився тут, що в тебе хороші наміри, і неправильно з мого боку просити тебе розповісти мені про Раяна, знаючи, що тоді ти перестанеш бути собою. Справді іронічно, чи не так? Я просила тебе довести свою надійність, порушивши свою обіцянку. Мені шкода.

— Дякую, — тихо відповів він.

— Є дехто, з ким я хотіла би повечеряти сьогодні.

Його очі звузилися.

— З тобою, — швидко виправилась я. — Повечеряти з тобою та ще деким.

— Ти хочеш, щоб я супроводжував тебе на побачення?

Його голос упав до того низького, грубого тону, схожого на наждачний папір, який розбудив моє тіло там, де воно спало, відколи Джефф пішов.

— Ні. Я хочу зустрітися зі своїм юристом і сподіваюся, що ти підеш зі мною. З приводу того, — я глянула туди, де Мейсі дрімала на дивані, — що ти пропонував учора. Типу того.