Ребекка Яррос – Останній лист (страница 52)
Мій рот відкривався й закривався кілька разів, коли я намагалася промовити слово — будь-яке слово — своїми губами. Я просто не могла нічого придумати.
— Що ти думаєш?
— Ми навіть не зустрічаємося! А ти хочеш одружитися? Хевок підбігла до ґанку, але до Бекетта не пішла.
Вона сіла поруч зі мною, ніби відчула, що її хазяїн з’їхав з глузду.
— Не в романтичному сенсі! — Він провів рукою по обличчю. — Я погано це пояснюю.
— Спробуй. Краще.
— Гаразд. Я читав документи про MIBG у лікарні, коли був із Мейсі, і згадав, що ти сказала про те, що твоя страховка не покриває цього лікування. Тож я переглянув веб-сайт лікарні та побачив, що їм підходить моя страховка, і не за ставкою твого співстрахування. Все покривається.
— Добре для тебе. Тепер ти можеш піти лікуватися від раку.
Як, у біса, він міг просто запропонувати нам одружитися?
— Я не закінчив свого пояснення.
Я хотіла запхати його назад у його позашляховик, за хотіла» щоб він забрався геть із моєї території, але в мені таки спалахнула найменша іскорка, коли я подумала, що Мейсі зможе мати потрібне лікування. І ця маленька іскра була надією. Боже, я ненавиділа надію.
Надія обдурювала тебе, дарувала теплі невиразні почуття, щоб знову їх забрати.
А просто зараз Бекетт був великою часткою теплої, туманної надії, і я ненавиділа його за це.
Прийнявши моє мовчання за безслівну згоду, Бекетт продовжив:
—Якщо ти вийдеш за мене заміж, діти будуть забезпечені страховкою. Усі процедури Мейсі будуть оплачені. Більше ніякої боротьби зі страхувальниками. Більше жодних генериків. Вона матиме найкраще лікування.
—Ти хочеш, щоб я вийшла за тебе заміж, щоб я стала твоєю дружиною, спалау твоєму ліжку, коли ти навіть не цілував мене, усе заради страхування? Ніби я якась пові...
— Агов! — Він перебив мене, розмахуючи руками. — Нам насправді не обов’язково... ну, знаєш... — Його брови піднялися щонайменше на сантиметр.
— Ні, не знаю. — Я схрестила руки на грудях, чудово ро -зуміючи, що він мав на увазі. Якби він мав нахабство запропонувати одружитися, він би точно міг викласти умови.
Він роздратовано зітхнув.
— Ми повинні бути одружені лише в юридичному сенсі. На папері. Ми могли б жити окремо і все таке. Залиш своє прізвище, будь-що. Це було б лише для того, щоб дати дітям страховку.
Боже мій, чоловік, якого я кохала, справді стояв перед і мною і пропонував одружитися не тому, що він кохав меі іе, а тому, що він думав, що це врятує мою дочку. Тепер я кохала його ще більше й водночас ненавиділа нас обох за це.
— Тільки в юридичному сенсі? Отже, ти насправді мене не хочеш? Ти тільки хочеш захистити моїх дітей?
Чудово, тепер я здавалася розлюченою через те, що він не хоче, щоб я була в його ліжку. Якби мої емоції могли просто обрати сторону, це було б чудово.
— Я думав, ми вже говорили про це. Я хочу тебе. Просто це не причина, з якої я прошу тебе вийти за мене заміж.
— Ти чуєш себе? Ти хочеш мене, але кажеш, що це не причина для одруження. Але ти хочеш одружитися зі мною, щоб сплатити страховку дітям, а насправді ми не будемо жити як подружжя. Це лише юридичний зв’язок, жодного кохання, чи зобов’язань, чи сексу?
Це залишило нам єдиний аспект шлюбу, який мені насправді був знайомий, — коли чоловік пішов геть.
— Саме так.
— Гаразд, ця розмова закінчена.
Я відвернулась, а потім знову повернулась до нього обличчям.
— Знаєш що? Це не так. Одруження для мене щось значить, Бекетте! Або принаймні означало раніше. Можливо, для тебе це не те ж саме або ти думаєш, що через те, як я дозволила Джеффу розлучитися зі мною, я думаю, що це лише аркуш паперу, але це не так. Це має бути довге життя в любові, відданості та вірності. Це мають бути всі ті клятви про здоров’я і хвороби, про краще й гірше та про любов до когось навіть у ті дні, коли він тобі не подобається. Це не про «а нумо підпишемо цей папірець та об’єднаємось, поки це зручно». Ідеться про те, щоб побудувати життя з єдиною людиною на землі, якій призначено бути з тобою. Це... це не тимчасово. Це повинно бути назавжди.
Він ступив до мене, а потім зупинився, запхавши великі пальці в кишені.
— Це про кохання, Бекетте.
— І я люблю твоїх дітей. Це не обов’язково має бути про це.
Сила його голосу, його очі вразили мене в самісіньке серце.
— Вони теж тебе люблять, — зізналася я.
Я теж. Ось чому я не могла на це погодитися. Це знищить їх, коли все закінчиться. Одна справа — це заподіяти шкоду мені, але моїм дітям... Ось де я підводила межу.
Вся його постава пом’якшала, наче після моїх слів він уже не так хотів боротись.
—Я не хочу робити нічого, що могло б поставити під загрозу їх або тебе. Я просто кажу, що, якби вони були моїми, юридично чи наполовину моїми, Мейсі могла б мати потрібне лікування. Це може врятувати їй життя.
Спалахнула іскра надії, надто сильно проливши світло на все, через що ми з дітьми пройшли. Всі безсонні ночі. Усі медичні рахунки, які накопичилися на моєму столі, погрожуючи довести нас до банкрутства. Приголомшливе усвідомлення того, що, якщо Мейсі не пройде лікування MIBG, вона, імовірно, не виживе.
Але що станеться з нею, коли Бекетт закінчить гратися в родину?
—Я не знаю тебе достатньо добре для цього — не настільки добре, як треба.
Його очі спалахнули болем, і ця захисна стіна знову піднялася.
—Ти знаєш мене достатньо добре, щоб надати мені право приймати рішення щодо Мейсі, правда?
— Це було на кілька годин, щоб я могла піти на випускний до Кольта, і тільки за найгіршого сценарію!
—Така реальність, Елло. Усе твоє життя зараз — це найгірший сценарій.
Упс.
— Так, добре, що ти сам це сказав: у тебе ніколи не було стосунків, які тривали б понад місяць. Ти навіть не хотів мене поцілувати, сказавши, що все зіпсуєш і це завдасть шкоди Кольту й Мейсі.
Злість миттєво зникла з його обличчя й змінилася непереборним сумом.
— Ти мені не довіряєш.
Серце хотіло. Моє серце кричало, що він зробить все для дітей. Моя голова, з іншого боку, не відступала від його заяви, що це не триватиме довго.
— Я думала, що знаю Джеффа. Я його кохала. Я віддала йому все, і в ту хвилину, коли він зрозумів, що будуть близнюки, він пішов. Я ніколи більше не зустрічалася ні з ким. Жодного разу. Я поклялася, що ніколи не поставлю своїх дітей у таке становище, щоб хтось знову від них пішов.
— Я б ніколи не пішов ні від них, ні від тебе. Я завжди буду поруч, Елло.
— Не смій мені брехати. Чоловіки в моєму житті мають звичку однією рукою давати, а другою забирати.
— Це була не брехня, коли я сказав це вперше, і нічого не змінилося з того часу. Це клятва.
— Це було про футбол! Не про шлюб! Ти не можеш стояти й обіцяти мені бути завжди поруч, коли два тижні тому ти навіть не був відкритий для можливих стосунків.
— Це тільки на папері, Елло!
— Зовсім ні! Те, як ти пропонуєш, щоб я залежала від тебе... щоб мої діти залежали від тебе... не на папері. Це дуже реально. Що, як ти підеш, поки вона буде в процесі лікування? Вони його зупинять! Чим це краще, ніж те, що я зараз намагаюся знайти гроші? У будь-якому разі це було б ще шкідливіше, бо я принаймні знаю, із чим зараз маю справу. Ти знаєш, яка це далека дорога? Навіть якщо вона переможе, частота рецидивів... Ти не розумієш довгострокових наслідків того, що пропонуєш, хай там які добрі наміри ти маєш. І це була... це була найщиріша, найсердечніша пропозиція, яку я коли-небудь чула. Але життя давно навчило мене, що наміри нічого не варті.
—Все, що я можу дати тобі, — це обіцянка, що незалежно від того, що зі мною трапиться, страхові витрати будуть покриті. Мейсі житиме.
— Ти теж цього не знаєш.
Мій найбільший страх вислизнув, ніби він був нічим, але я мала вже звикнути до такого із цим чоловіком. Він був здатний зламати мою захисну стіну, залишивши мене відкритою для стихій. Але я не знала, як довіряти сонячному світлу після постійного урагану. Тоді, коли була величезна ймовірність, що він був просто оком бурі.
—Я не знаю, — зізнався він. — Але коли вона запитала, чи помре, я пообіцяв їй, що цього не станеться, поки я піклуюся про неї, і це єдиний спосіб, який я можу придумати, щоб виконати цю обіцянку.
По моїх жилах пробіг лід, морозячи мене від самого серця.
—Моя дочка запитала тебе, чи вона помре?
—Так, коли ми були в Монтроузі...
—І ти тільки зараз мені про це кажеш?