Ребекка Яррос – Останній лист (страница 5)

* * *

Я насолоджувалася прогулянкою від окружної дороги назад до головного будинку. Восени я обожнювала отримувати пошту: це було моїм легким способом утекти. Тепер, коли я з нетерпінням чекала на листи від Хаоса, мені це подобалося ще більше. Я чекала на лист номер шість найближчим часом. Жовтневе повітря бадьорило, але до відкриття схилів залишався ще добрий місяць. Тоді мої короткі моменти спокою поглине потік бронювань.

Слава богу, бо замовлення нам були дуже потрібні. Не те щоб я не насолоджувалася повільнішим темпом осені після того, як літні туристи поїхали додому, але саме тутешні зими тримали наш «Солітьюд» на плаву. І з новими, такими болісними іпотечними платежами дохід нам був украй потрібним.

Але поки що все було ідеально. Осики позолотилися, з них почало опадати листя, яке тепер укрило обсаджений деревами під’їзд від дороги до будинку. Дім стояв недалеко від головної дороги, приблизно лише за сто метрів, але цього було достатньо, щоб дати відвідувачам відчуття усамітнення, якого вони шукали.

У нашому головному будинку було кілька кімнат для гостей, професійна кухня, їдальня та ігрові кімнати, а також окреме маленьке житлове крило для мене з дітьми. Життя тут завжди кипіло, коли комусь хотілося товариства. Але своє ім’я та репутацію «Солітьюд» має завдяки п’ятнадцятьом відокремленим котеджам, які всіяли наші вісімдесят гектарів. Якщо хтось хотів мати зручності розкішних номерів і бути близько до цивілізації, водночас трохи віддаляючись від неї, це було ідеальне місце.

Якби я тільки могла дозволити собі рекламу, щоб будиночки таки бронювали! Можеш будувати їх безкінечно — люди приїжджали лише тоді, коли знали, що ти існуєш.

— Елло, ти зайнята? — запитав Ларрі з ґанку.

Його очі грали під густими сивими бровами, які, здавалося, звивалися врізнобіч.

— Ні. Що ти хотів?

Підіймаючись сходами, я перебирала пошту, зупинивши погляд на дошці, яку, можливо, потрібно замінити.

Якщо ти зробив ребрендинг і позиціюєш своє місце відпочинку як розкішний курорт, люди очікують досконалості.

— На столі тебе щось чекає.

— Чекає?

Я проігнорувала його усмішку — чоловікові ніколи не стати гравцем у покер — і зайшла всередину.

Я скинула чоботи й засунула їх під одну з лавок у холі. Нещодавно оброблена тверда деревина була теплою під моїми ногами, коли я підходила до стійки реєстрації.

— Гарно прогулялась?

Хейлі підняла очі від телефона й усміхнулася.

— Забрала пошту, нічого особливого.

Я стиснула в руці стос листів, розтягуючи тортури очікування ще на кілька хвилин. Крім того, той верхній конверт був рахунком від доктора Франкліна, який я не поспішала розгортати.

Минув майже місяць відтоді, як я приводила Мейсі до нього, а причина її болю, що тільки посилювався, досі не встановлена.

Це був лише ще один рахунок, який нагадав мені про те, що я оплатила найдешевшу страховку, щоб ми могли пережити цей рік.

— Угу. Ти ж не шукаєш листа?

Хейлі невинно дивилася на мене широко розплющеними карими очима.

— Я не повинна була розповідати тобі про нього.

Вона не збиралася дати мені дослухати, але я, щиро кажучи, не заперечувала. Ці листи були єдиним, що я мала лише для себе. А це місце було єдиним, де я могла бути відкритою й чесною без засуджень чи очікувань.

— Агов, це ж краще, ніж якби ти слухала про моє особисте життя.

— Твоє особисте життя мене вбиває. Крім того, ми просто листуємось. У цьому немає нічого романтичного. Раян попросив про послугу. Це все.

— Раян... Коли він знову приїде додому?

Хейлі зітхнула так мрійливо, як і більшість місцевих дівчат, думаючи про мого брата.

— Має прибути незабаром після Різдва, а якщо серйозно, тобі скільки років було? — дванадцять? — коли він пішов в армію?

Хейлі всього на два роки молодша за мене, але я почуваюся набагато старшою.

Можливо, я подорослішала на десять років із кожною своєю дитиною або керування «Солітьюд» передчасно штовхнуло мене в середній вік, але, хай там як, між нами ціла прірва.

— Припини пустувати! — підганяв Ларрі, мало не підстрибуючи.

— Що ж там такого важливого?

— Елло, заходь сюди! — покликала Ада з їдальні.

— Тепер ви обоє щось хочете від мене?

Я похитала головою, але пішла за Ларрі до їдальні.

— Та-дам! — сказала Ада, розмахуючи руками в бік темного столу у фермерському стилі.

Я простежила за її рухами й побачила журнал, на який чекала. Його яскраво-блакитна обкладинка виднілася на тлі дерева.

— Коли він прийшов?

Мій голос здригнувся.

— Сьогодні вранці, — відповіла Ада.

— Але...

Я тримала стос листів.

— О, я щойно залишила все це там. Я не збиралася позбавляти тебе улюбленого часу доби.

Минуло кілька тихих напружених моментів, поки я дивилася на журнал. «Гірський відпочинок: найкраще в Колорадо 2019 року. Зимовий випуск».

— Він не вкусить, — сказала Ада, підсовуючи до мене журнал.

— Ні, але це може нам як допомогти, так і зашкодити.

— Прочитай, Елло. Господь знає, що я вже це зробила, — сказала вона, поправляючи окуляри на носі.

Я схопила журнал зі стола, кинувши на його місце купу листів, і почала гортати сторінки.

— Сторінка вісімдесят дев’ята, — закликала Ада.

Моє серце калатало, і пальці, здавалося, застрягали на кожній сторінці, але я дісталася до вісімдесят дев’ятої.

— Номер вісім, «Солітьюд», Телльюрайд, Колорадо!

У мене тремтіли руки, коли я роздивлялася глянцеві фотографії свого готелю. Я знала, що сюди посилали когось, щоб перевірити нас, але не знала коли.

— Ми ніколи не були у двадцятці, а щойно потрапили в десятку! — Ада обійняла мене. — Твоя бабуся пишалася б тобою. Усі ремонтні роботи, які ти зробила, усе, чим ти пожертвувала. Чорт, я пишаюся тобою, Елло.

Вона відступила, стримуючи сльози на очах.

— Ну, не просто ридай — читай!

— Вона не плакса, жінко, — сказав Ларрі, підходячи, щоб обійняти дружину.

Ці двоє так само вірні «Солітьюду», як і я. Вони були з моєю бабусею, відколи він відкрився, і я знала, що вони залишатимуться зі мною, скільки зможуть.

«“Солітьюд” — це прихована перлина. Цей унікальний курорт, що лежить у горах Сан-Хуан, може похвалитися не лише сімейною атмосферою, яка панує в головному будинку, а й понад дюжиною нещодавно відремонтованих розкішних котеджів для тих, хто не бажає проміняти усамітнення на близькість до схилів. “Солітьюд” розміщується лише за десять хвилин їзди від одних із найкращих гірськолижних курортів штату Колорадо й пропонує вам рай неподалік гірського селища, де багато туристів. Цей готель типу “ліжко та сніданок” більше нагадує справжній курорт та ідеально підходить тому, хто шукає поєднання найліпшого з обох світів — бездоганного сервісу й можливості побути наодинці в горах. Так можна насолодитися тільки в Колорадо».

Ми їм сподобались! Ми ввійшли до десятки найкращих закладів типу «ліжко та сніданок» у Колорадо! Я притиснула журнал до грудей і дозволила радості охопити мене. Такі моменти траплялися не щодня чи навіть не кожного десятиліття, здавалося, що цей момент був моїм.

— Справжній колорадський досвід... Він можливий, коли всі туристи повертаються додому, — пробурмотів Ларрі, але таки всміхнувся.

Задзвенів телефон, і я почула, як Хейлі відповідає на задньому плані.

— Б’юсь об заклад, що ось-ось буде багато бронювань! — співала Ада, коли Ларрі танцював із нею кругом столу.

З такими відгуками в цьому немає сумнівів. Нас збиралися завалити замовленнями, і дуже скоро. Ми змогли б сплатити іпотеку та позику на заплановане будівництво котеджів на південному боці.