Ребекка Яррос – Останній лист (страница 48)

Що, в біса, я мав сказати далі? Я ж навіть із дорослими не дуже вмів комунікувати, не кажучи вже про дітей.

Вона нахилила голову, мало не скинувши конфедератку, і швидко поправила її.

— Продовжуй.

— Гаразд.

Мені на думку спала ідея, і я підхопив її.

— Я чув, як кажуть, що найбільша пригода — це те, через що доведеться пройти далі. Ну, я це прочитав колись, але ми цим скористаємося.

Мейсі стримала регіт, а потім кивнула цілком серйозно.

— Продовжуй.

— Й історія, яку я прочитав, була про люту принцесу, що хотіла битися за своє королівство. Коли всіх чоловіків покликали на війну, їй сказали, що, як принцеса, вона повинна залишитися в королівстві та піклуватися про свій народ. Вона сперечалася з королем, що може подбати про свій народ, воюючи за нього, але той наказав їй залишитися, щоб бути в безпеці.

— Він хотів, щоб вона залишилася у своїй вежі, — сказала вона, нахилившись уперед.

—Агов, на випускних учні не спілкуються з ведучими, — дражнив її я.

Вона всміхнулася, але сіла на спинку крісла й зробила такий рух, наче затискала губи.

— Про що я говорив? Ах, принцеса. Саме так. Принцеса знала, що вона потрібна там, тому й придумала вдалий план. Одягнувшись як чоловік, прокралася до армійського табору й вирушила в бій разом із чоловіками.

Очі Мейсі спалахнули, а рот трохи розтулився.

—І що сталося?

—А як ти гадаєш? Вона кинулася в бій, повністю озброєна, розмахуючи гігантським мечем, і вразила нац... е-е... дракона, убивши його одним потужним ударом і захистивши своє королівство. Вона стала лідеркою, якої потребував її народ, бо була достатньо хороброю, щоб боротися.

Мейсі з ентузіазмом кивнула, і я ледь не забув, що мав виступати з випускною промовою для шестирічної дитини.

— Так. Отже, ступаючи на наступну сходинку навчання, ви повинні пам’ятати про те, що маєте бути сміливими, як ця принцеса.

—І скажи всім королям, що вони помиляються!

Вона підскочила.

Ой, усе сталося не так, як я хотів.

— Типу того. Коли ти, ну, типу, думаєш, що ти такий великий, щоб махати мечем, а якась маленька дівчинка цього не зможе зробити.

Здавалося, вона задумалася над цим на якусь секунду, а потім кивнула з усією серйозністю.

— Отже, — продовжив я, — ви повинні боротися за те, що, як ви вважаєте, є правильним. Встаньте на захист людей, які потребують цього. Ніколи не дозволяйте нікому говорити вам, що ви не справжній борець через те, що ви дівчина. Бо, з мого досвіду, дівчата — найсильніші воїни. Можливо, тому всі хлопці намагаються не допустити їх до бою. Вони бояться, що їм стане соромно.

— Має сенс, — погодилася Мейсі. — Це все?

— Так. Промова закінчена.

Я намагався пригадати будь-який випускний, який коли-небудь відвідував, і в мене не вийшло, бо такого ніколи не було. Я пішов на військову службу, коли закінчив останній клас, за день до випуску. Але я бачив їх багато в кіно. Я відкашлявся.

— Для вас настав час залишити безтурботні будні дитячого садка й вирушити в подорож до початкової школи. Коли я назву ваше ім я, встаньте, будь ласка, і візьміть свій диплом.

— Бекетте, ти ж знаєш, що я тут сама, правда?

Я попросив її не балакати.

— Я ще не назвав твого імені, випускнице.

Мейсі глянула на мене так само, як Елла, коли була готова ткнути мене обличчям у мою помилку, і я стиснув губи, щоб не розсміятися.

— Марґарет Рут Маккензі!

Вона встала по-королівськи, як та принцеса, і пішла до мене з високо піднятою головою, прихопивши із собою свою крапельницю.

Коли вона підійшла до мене, я присів до рівня її очей. — Вітаю вас із закінченням садка.

Я простягнув їй диплом однією рукою, а другою потиснув їй руку.

— Що тепер? — прошепотіла вона.

— Тепер переверни китицю на інший бік.

Вона знову зморщила рот і ніс та пересунула китицю на протилежний бік.

— Тепер я оголошую вас випускницею, — сказав я най-офіційнішим тоном, на який тільки був спроможний.

Вона всміхнулася й засміялася, випромінюючи радість, чисту, як сонячне світло. Тоді вона кинулася мені на руки, коли медсестри біля дверей почали плескати.

Я тримав її обережно, щоб не стиснути надто міцно, але в неї вже не було такої проблеми, і Мейсі обійняла мене так, що майже душила. О боже, я любив цю дитину! Любив її силу, її наполегливість, її доброту. Вона була єдиною у своєму роді, і я сподіваюся, що вона знала, якою вона була цінною не лише для своєї мами, а й для всього світу.

Коли плескання стихло, я озирнувся й побачив не менше як пів дюжини медсестер, які спостерігали за випускним Мейсі. Дівчина була як магніт: вона притягувала людей до себе скрізь, де б не була, і я не був винятком.

— Як щодо фото? — запитала медсестра, яка на вигляд була приблизно такого само віку, як Елла.

— Так! Обов’язково!

Я віддав їй свій мобільний телефон, і вона зробила кілька знімків нас із Мейсі.

— Дякую. Тепер лише випускниця, — сказав я Мейсі, повертаючи на неї камеру, коли вона стала в позу.

— Це була Аовін, — сказала медсестра з усмішкою, а інші медсестри вітали випускницю. — Принцеса, яка вбила назгулів. Це була Аовін.

Спіймали.

— Фанатка Толкіна?

— Кінофанатка. Коли працюєш у педіатрії, це начебто частина професії.

— Думаєте, вона помітила?

Вона знизала плечима.

— Це була гарна промова. Маленьким дівчаткам потрібно більше розповідати про королев-воїнів.

— Мені подобаються королеви-воїни, — сказала Мейсі, підходячи до мене. — Уже настав час для «Моани»?

Щойно вона зраділа й трохи притулилася до мене, я відчув, що її накриває втома.

— Схоже, в нас є план.

Підставивши їй своє передпліччя, я підвівся, піднявши її, легесеньку, і поніс назад у ліжко, тримаючи крапельницю в іншій руці.

Вона відскочила, сидячи прямо, і зняла конфедератку, коли медсестри пішли.

— Дякую, — сказала вона, граючись китицею.

— Я знаю, що це не те саме...

— Це ще краще.

Вона зустріла мене впевненим поглядом, який не передбачав подальших суперечок.

Я сів на край ліжка, поправляючи штатив для крапельниці, щоб вона була ближче до неї.

— Це тільки початок, Мейсі. У тебе так багато попереду. Літа, гори, світанки. Вибір коледжу, до якого захочеш вступити. Потім одразу вирушиш у подорож Європою із самим рюкзаком за плечима. Це моменти, коли ти дізнаєшся, ким станеш, і це лише часточка того, що чекає на тебе.