Ребекка Яррос – Останній лист (страница 35)

У понеділок близнюки закінчуватимуть дитячий садок — хай там що це, до біса, означало. Навіщо їм потрібні крихітні капелюшки та мантії, я не розумів, але вони точно мали милий вигляд під час невеличкої фотосесії, яку Елла влаштувала біля озера.

— Бутси! — закричав Кольт.

—У твоїй сумці.

Я підняв маленьку сумку Adidas, коли він зупинився в шкарпетках переді мною.

— Вони в ній?

— Так, і захист на гомілки, і протисонцевий крем для твоєї макітри. Тепер ти готовий грати чи як?

У нас було двадцять хвилин, щоб дістатися до поля для розминки.

— Так!

Він підстрибнув, витягнувши обидві руки до стелі.

— Чудово, збережи трохи енергії для гри, добре? Ми граємо з командою з Монтроуза, вони сильні.

Його лоб зморщився.

— Їм по шість. Як і мені.

— Ти також сильний. А тепер взувайся, і ходімо.

Кольт помчав назад, а я вирушив на пошуки Елли й знайшов її в кабінеті з Мейсі, яка розкинулася на диванчику навпроти робочого столу з книжкою в руці.

— Привіт, Мейсі. Елло, ти готова?

Вона відвела погляд від нескінченного стосу паперів на поверхні столу із червоного дерева й швидко приховала паніку, вимушено всміхнувшись.

— Так, дайте я гляну, чи повернулася Хейлі, щоб вона могла приглянути за Мейсі.

— Я хочу піти. Будь ласка, мамо! Будь ласка! — благала Мейсі.

Сьогодні вона була рум’яною, здоровий колір її щік повернувся якраз вчасно, бо наступного тижня ще один цикл хіміотерапії.

Це був один із тих моментів, коли я був такий радий, що не став батьком, бо щоразу поступався 6. Кожного. Разу.

Елла зморщила лоб.

—Я не знаю, Мейсі.

—Я почуваюся сьогодні чудово, і погода хороша, і я навіть сидітиму в машині. Але будь ласка! Я не хочу пропускати його першої гри.

— Ти б сказала, що почуваєшся чудово, навіть якби це було не так.

— Будь ласка!

Очі Елли подивились у мої.

— Ти вирішуєш, — сказав я, добре розуміючи, що не впливаю на прийняття рішень. — Я можу тобі сказати, що зараз 23 градуси, світить сонце і в мене в машині є тент.

—Але всі люди...

— Бекетт може їх відлякувати, чи не так?

Мейсі подивилася на мене великими блакитними очима, і я негайно розвів руки, здаючись. Так, я б поступався щоразу.

— Я не втручаюсь. Елло, ти вирішуй, а я просто буду там.

Подалі від жінок у домі, які зараз дивилися одна на одну, щоб переконати іншу.

— Вона може піти, — погодилася Елла.

Ми приїхали на поле на п’ять хвилин пізніше, ніж по винні були, але я не збирався стрссувати. Це був футбол для маленьких дітей, а не чемпіонат світу. Я крутнув Коль та на сидінні, зав’язавши йому бутси після того, як закріпив захист на гомілках. Тоді я підняв пляшку протисонцевого крему.

— Воно липке.

— Це спрей. І ти ж сам наполягав на тому, щоб погол я ти голову.

— Це для Мейсі!

—Я не сперечаюся з твоїми причинами, чоловіче. Але знаєш, що мені сказали, коли я був у твоєму віці? Ти вільно робиш свій вибір, але потім будеш відповідальний за наслідки цього вибору. Голити голову — це чудово. А тепер накладаємо протисонцевий крем.

Була майже четверта, але післяобіднє сонце не стало менш небезпечним для лисих.

Він схрестив руки на грудях своєї темно-бордової уніформи, але не промовив ні слова, поки я розпилював засіб, обережно затуливши рукою його обличчя.

— У тебе це добре виходить, — сказала Елла, обходячи передню частину мого позашляховика.

— З ним легко, — промовив я й поставив Кольта на землю. — Ти готовий.

Він підійшов до Елли, яка опустилася на голі коліна, на ній були шорти кольору хакі.

—Добре, що найважливіше в сьогоднішній грі?

Вираз обличчя Кольта став лютим.

— Грати на своїй позиції, не показувати страху, і сьогодні ввечері ми обідаємо душами наших ворогів!

Елла нахилилася набік і звела на мене брову.

— Що?

Я знизав плечима.

Вона встала й поправила його форму.

— Іди.

— І тримай руки подалі від м’яча! — крикнув я йому вслід.

Він повернувся, піднявши великий палець угору, перш ніж помчати до своєї команди.

— Душами його ворогів? — запитала Елла, стримуючи сміх, склавши руки під грудьми.

Я не дивився на те, як цей рух підштовхнув груди вгору, до горловини її темно-бордової сорочки.

Ні. Не дивись.

— Що? Він, по суті, чоловік.

— Йому шість.

— У Стародавній Спарті хлопчиків навчали бути воїнами уже із семи років.

Вона засміялася, і цей звук був надзвичайно п’янким.

—Я обов’язково не вноситиму спартанців до списку запрошених на його день народження.

— Про всяк випадок, — погодився я і був ще раз винагороджений сміхом.

Саме таким має бути її життя: наповнене футбольними іграми, сонячним світлом і усмішками обох дітей. Це було саме те, на що вона заслуговувала. Я не був людиною, гідною дати їй це.

Хевок зістрибнула з кузова позашляховика та склала мені компанію, поки я ставив намет подалі від того місця, де стояли інші батьки. Конструкція пропускала свіже повітря, але захищала від сонця Мейсі, дозволяючи їй бачити гру.

— Стій, — наказав я Хевок, і вона сіла на землю біля отвору намету.