Ребекка Яррос – Останній лист (страница 33)

— Мамо! — Кольт побачив мене й побіг, оминаючи чергу, щоб стрибнути на мене.

Я легко впіймала його й підняла на руки. На частку секунди я захвилювалася, що щойно перетнула кордони великого хлопчика, але, хоча він і був досить чутливим, опустив голову й міцно стиснув мене.

— Я такий радий, що ти тут, — сказав він, і я опустила його на землю, діставши свою кольтотерапію.

—Я також.

Голос Бекетта ковзнув наді мною, наче цукор — хрускотливий і солодкий водночас.

Краєм ока я побачила, як у Меґґі відвисла щелепа, а потім вона зникла, сподіваюся, у їдальні, хоча я знала, що ці кілька слів змусять їхні пліткарські язики почати базікати.

— Що ви троє тут робите?

Я нахилилася й почухала Хевок за її м’якими вухами.

— Привіт, дівчинко.

— Бекетт прийшов на завдання «Покажи і розкажи»⁹! — вигукнув Кольт.

О боже, я забула.

— О, друже. У мене зовсім вилетіло з голови, що сьогодні тобі потрібно щось принести. Мені дуже шкода.

Коли я нарешті збиралася перестати все псувати й зібрати своє лайно докупи?

— Ні, мамо, усе гаразд! Минулого тижня Бекетт сказав мені, що приведе Хевок, тож я прибрав це завдання з твого кухонного календаря. Це було так круто! Вона ганялася за своєю іграшкою, а потім Бекетт сховав мене за деревом та сказав їй знайти мене, і собака знайшла! Безумовно, це було найкрутіше «Покажи і розкажи» року.

— Я так рада!

І я насправді була рада. Моє почуття провини зникло на дорогоцінну секунду, і я вдячно подивилася на Бекетта.

—Дякую, — тихо сказала я.

Легкий порух його губ не був усмішкою. Це було щось м’якіше, інтимніше й небезпечніше.

—Я був радий це зробити.

—Я прийшла сюди на зустрічі щодо Мейсі, і мені просто потрібно було побачити Кольта, — сказала я йому.

Його брови опустилися.

—Все гаразд?

Перш ніж я встигла відповісти, зі щойно накладеним блиском для губ і флаєром у руці з’явилася Меґґі, вона підійшла так близько, що опинилася майже між нами.

Поза Бекетта стала напруженою.

— Ой, Елло, — сказала вона, — поки я не забула, ось інформація для футбольної команди. Я знаю, що Кольт хотів зіграти у весняній лізі, але ми всі розуміли, через що проходить Мейсі, тож у вас тепер багато справ. Але якщо ти зможеш знайти час, ми будемо раді його бачити.

— Футбол? Серйозно?

Кольт засвітився, як новорічна ялинка, і мені хотілося вдарити Меґґі та кожну іншу маму на планеті, яка могла сказати так, не перевіряючи розкладу консультацій у лікарів і сеансів хіміотерапії.

— Кольте, ми дуже зайняті...

Бекетт ніжно взяв мене за лікоть, відвертаючись від Меґґі.

— Давай я допоможу.

— Бекетте...

Дозволити йому допомогти означало залежати від нього і найгірше — Кольт теж відчує цю залежність. І хоча я знала, що його наміри були найкращими, та все ж усвідомлювала, що в його душі живуть ті самі неспокійні демони, що й у Раяна.

— Будь ласка.

Я, звичайно, була рада, що він не просив мене роздягнутися, бо я не могла б протистояти цьому голосу й благанню в його очах. Моя голова кивнула, перш ніж мій мозок устиг подумати.

—Хочеш грати у футбол, Кольте?

— Так!

— Добре, тоді ми подбаємо про це.

Кольт радів, а Меґґі тицьнула листівку мені в обличчя й усміхнулася Бекетту.

— А хто ж ви? Поліціянт у Телльюрайді?

Його очі втратили тепло, вираз обличчя став віддаленим, майже холодним і не схожим на будь-який, який я бачила в нього. Меґґі була винятком чи я?

— Ні, це відділ шерифа.

Його тон був різким, його майже було не впізнати, він розмовляв зовсім по-іншому зі мною та дітьми.

— Приватний сектор, га?

— Так.

Однослівна відповідь. Можливо, Хейлі мала рацію: вона просто бачила те, чого не бачила я, бо він не показував цього поруч зі мною.

— О-о, особливий різновид пошуку та порятунку, сказала Меґґі, ступивши крок і ставши між нами. — Ті, кого наймають на небезпечні завдання.

Її голос став тихішим, і я відступила, щоб не задихнутися від її парфумів.

— Мабуть, — відповів Бекетт.

— Ви знаєте, що цю компанію фактично фінансує конгломерат власників гірськолижного курорту та готелів у містечку, чи не так? Знаючи, наскільки зайнятий офіс шерифа, вони хотіли, щоб хтось був доступним у будь-яку мить.

—Невже це так?

Бекетт відступив, але Меґґі попрямувала за ним. Його щелепа стиснулась, і погляд, кинутий у мій бік, був зовсім не смішним. Йому справді було дуже незручно.

Настав час утрутитися.

— Вона має рацію, — сказала я, коли Кольт узяв мене за руку. — Її чоловік — власник одного з готелів, правда, Меґґі?

Та роздратовано зиркнула на мене, але її обличчя стало милим, коли вона озирнулася на Бекетта, ну, точніше, оцінила його. Відверто розглядати чоловіка — так це ще можна назвати.

—Так, і, на мою думку, це означає, що ви до певної міри працюєте на мене.

Його очі стали крижаними.

— Я незалежний підрядник, тобто працюю на себе.

Я підійшла до Бекетта, і він розслабився настільки, щоб це було помітно.

—Завжди рада бачити тебе, Меґґі, але я думаю, що хлопці зголодніли, правда? — запитала я Бекетта.

Він кивнув.

— Завжди приємно зустрітись з іншими батьками з класу Кольта та Мейсі.

Ці слова були правильними, але вимушеними, наче він відпрацьовував їх у своїй голові, перш ніж сказати вголос.

Плечі Меґґі опустилися, але вона швидко оговталася.

— Звичайно. Гадаю, мені краще повернутися до Дрейка. Ви приєднаєтеся до нас?

Я подивилася на Кольта, який, на щастя, був зайнятий Хевок. Він, мабуть, зголоднів, а ми марнували тут обідній час.