Ребекка Яррос – Останній лист (страница 30)

Елла заплющила очі.

—З нею все гаразд.

— З нею... з нею насправді все гаразд, — повторила вона.

Потім, ніби хтось відірвав те, що тримало її у вертикальному положенні, Еллині коліна підкосилися — і вона впала. Я зловив її до того, як вона опустилася на підлогу, і підтягнув до себе.

—З нею все гаразд. З нею все гаразд.

Елла повторювала цю фразу знову й знову, поки слова не переплелися з гучними криками й нестримними риданнями.

Я підхопив її однією рукою під коліна, а іншою під спину, піднявши її, а вона повернула обличчя до моєї шиї. По моїй шкірі, по моїй сорочці текли гарячі сльози. Тоді я вмостився на дивані, тримаючи Еллу на колінах. Від розпачу вона ридала так, що її тіло здригалося.

Цей непогамовний плач нагадував мені випускання пари зі скороварки — результат надто тривалого обмеження своїх емоцій. І хоча полегшення від успішної операції все ще було приємним, я знав, що попереду на неї — на них — ще багато чого чекало. Це була просто пауза в боротьбі, яка дала їй дорогоцінну секунду перевести дух.

— Я з тобою. З нею все гаразд, — сказав я їй, пригладжуючи рукою її волосся. — 3 тобою і з нею все гаразд.

Я говорив у теперішньому часі, бо це все, що міг їй пообіцяти.

І тієї миті, коли Хевок була в безпеці з Кольтом, Мейсі без пухлини, Елла лежала, скрутившись калачиком у моїх руках, мені цього було достатньо.

 

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

ЕЛЛА

Лист № 21

Елло!

Так, я можу повірити, що хлопець у бібліотеці запросив тебе на побачення. Ні, я не думаю, що це дивно чи якийсь розіграш. Чому б він так робив? Я бачив твоє фото, і так, я знаю, це дає мені перевагу. Не впевнений, що ти помітила, але в підрозділі зовнішнього вигляду в тебе немає проблем.

Нумо, напиши свої виправдання. Так, у тебе двоє дітей, і так, у доньки нині неймовірні труднощі. У тебе є бізнес, який потребує багато часу, і, наскільки я знаю тебе, ти також схильна ставити себе на останнє місце, коли чимось захоплюєшся в житті.

Але послухай мене — почуй це, прочитай, що я пишу, — усе це не робить тебе «непридатною для побачень», як ти це назвала. Чи знаєш ти, що означає «непридатний для побачень»? Це той, хто егоїст або захоплений дрібницями в житті. Як на мене, найпривабливішою рисою жінки є її здатність віддавати, присвячувати себе, й Елло, ти робиш це предостатньо.

Я розумію, що ти не ходила на побачення, відколи Джсфф пішов. Я розумію, що протягом останніх п'яти років ти поринула у виховання дітей, розвиток бізнесу й узагалі була всім для всіх. Але це не означає, що ти не можеш упустити когось у своє життя. Особливо тепер.

Я не скажу, що тобі потрібен хтось, на кого можна спертися, бо знаю, що ти стала експерткою в тому, щоб піклуватися про себе самостійно. Але з огляду на те, із чим ти стикаєшся, я знаю, що було б корисно мати когось, хто б підтримав тебе в миті, коли ти відчуваєш, що тобі важко. Сходи на вечерю з тим хлопцем, Елло. Навіть якщо із цього нічого не вийде, ти знатимеш, що дала всесвіту шанс. Ти не можеш відкинути все хороше, що приходить до тебе, через те що боїшся того, що може статися чи не статися. Так поводяться боягузи, а ти не боягузка.

І, щиро кажучи, хто зможе не закохатись у тебе? Ми три місяці листуємось, і я наполовину закоханий, хоча навіть не був в одній кімнаті поруч із тобою. Просто дай хлопцю — дай собі — шанс на щастя, бо ти цього заслуговуєш.

Або ти могла б зачекати до січня, коли я випадково з'явлюся перед твоїми дверима.

Просто ідея для роздумів.

Хаос

— Тобі ще щось потрібно? — запитала я Мейсі, простягаючи айпад. Її влаштували у вітальні головного будинку на такій відстані, що можна було почути крик Хейлі та Ади.

— Ні, — відповіла вона, натискаючи на П, коли відкрила один із застосунків, який радив учитель.

— З твоїм животиком усе добре?

Минуло два тижні після операції, і, хоча місце розрізу здавалося мені жахливою рожевою змією, що ковзає по животу моєї доньки, вона клялася, що біль майже зник.

Можливо, справа в тому, як вона спала перші кілька днів після цього, або в болях у горлі після дванадцяти годин інтубації, або в зонді для годування, який залишався з нею протягом кількох днів, але мені було важко повірити їй. Або, можливо, це було тому, що мій рівень стійкості до її болю став набагато нижчим, а її — виріс.

— Мамо, зі мною все гаразд. Жодної блювоти чи чогось іншого. Все добре. Іди.

Вона підняла на мене очі.

— Крім того, щойно ти підеш, Ада дасть мені морозиво без цукру.

— Я не думаю, що ти повинна була мені це говорити.

Я засміялася й поцілувала її голову, усе ще блискучу й гладку. Дотримуватися її дієти — справжній виклик, це точно.

— Ти знаєш, чому воно має бути без цукру, правда?

— Ти сказала, що цукор годує монстра всередині мене. І хоча велика частина монстра знищена, його решта — у моїй крові. Тому ми не можемо годувати монстра.

— Так. Мені дуже шкода, Мейсі.

Вона подивилася на мене такими очима, ніби була на десять років старша за свій вік.

— Нічого страшного, монстр не любить такого.

Я знову поцілувала її перед тим, як піти, і, схопивши її папку, вийшла за двері та повідомила Аду, що виходжу.

На мить зупинившись біля дзеркала в коридорі, я спробувала розгладити завитки, які з’явилися на косі, заплетеній сьогодні вранці.

— Перестань. Ти й так прекрасна, — зауважила Хейлі, підходячи позаду мене.

— Ха. Я навіть не можу пригадати, коли востаннє ходила в спортзал чи накладала макіяж. Головне, щоб не була схожа на психопатку. До прекрасної леді мені далеко.

Вона сперла голову мені на плече, і наші очі зустрілися в дзеркалі.

— Ти така чарівна: сяєш завжди!

— Піддобрюєшся? — дражнила я.

— Ні. Просто кажу правду. А тепер забирайся звідси, поки не спізнилася на зустріч. Ада і я приглянемо за Мейсі. Не хвилюйся.

— Занепокоєння стало моєю типовою емоцією.

Хейлі секунду шукала моє обличчя, перш ніж її очі спалахнули. Це означало, що вона збиралася запропонувати щось безглузде.

— Маю ідею.

—Хейлі... — застогнала я.

Ми були подругами, але її уявлення про розваги не зовсім пасували до мого життя.

— Нумо сходимо на подвійне побачення. Я візьму Люка, а ти Бекетта. Ми можемо піти в кіно, або повечеряти, або спробувати піти в той новий караоке-бар у Маунтін-Вілледжі.

— Бар? — Своїм невдоволеним тоном я сказала їй усе, що думаю про таку ідею.

Це було життя безтурботних людей без відповідальності, як-от діти. Або рак. Або діти, хворі на рак. Знаєте, звичайні двадцятип’ятирічки.

— Так. Бар. Бо якщо комусь треба випити, то це якраз тобі, Елло. І я знаю, що Бекетт готовий запросити тебе на побачення.

Моя спина напружилася.

— Ми не... усе не так.

Від самої думки про Бекетта мої щоки почервоніли.

— Цей чоловік дивиться на тебе щоразу, коли ви перебуваєте в одній кімнаті. Годі тобі, скільки разів він повертався до Денвера після операції Мейсі?

Я відвернулася від дзеркала, щоб зустрітися поглядом з Хейлі.

—Три рази.

—За два тижні.

І щоразу, коли він з’являвся, моє серце робило цей дурний, божевільний рух. Щось змінилося в день операції Мейсі. Не лише тому, що він там був, а тому, що я хотіла, щоб він був поруч. Це був перший випадок під час лікування Мейсі, коли я дозволила собі не просто покластися на когось, а прийняти підтримку.